ВИНОГРАДНИК РОМАНА КУДЛИКА

rkВасиль ГОРИНЬ,
заслужений працівник культури України

Аж не віриться. Українському поетові й перекладачеві, незмінному редактору, завжди молодому Романові Кудлику виповнилося сімдесят.
Народився він 4 травня 1941 року в місті Ярославі (Польща). Батько Михайло за всіх часів був службовцем, мати Іванна — вчителька. 1945 року горезвісна “Вісла” змінила життєву течію, і широкий потік лемківського люду із питомих українських земель було переселено на терени західних областей УРСР. Того року родина Кудликів (батьки, двоє синів — Богдан і Роман) також була депортована і опинилася в Дрогобичі. Там 1946 року народилася сестра Ірина. Так Дрогобиччина стала рідною для лемківської родини, родового гнізда Кудликів.
У Дрогобичі 1958 р. Р. Кудлик закінчив із золотою медаллю середню школу, рік працював у редакції газети містечка Комарно поблизу Городка. У дрогобицькій обласній газеті “Радянське слово” з’явилися його перші вірші, які благословив Микола Ільницький. Витоки його віршування, очевидно, з антоничівських джерел, адже про поета Богдана-Ігоря Антонича Роман Кудлик почув раніше, ніж Дмитро Павличко, Ігор Калинець чи навіть Микола Ільницький, котрі здобули славу відкривачів імені Антонича, бо ж батько розказував у дитинстві Романові, як вчився з Антоничем у польській гімназії, а мати-педагог прищепила синові любов до віршованого слова. Із перших кроків у творчості Р. Кудлик осягнув, що мова поезії може бути розмовною, а тому, облюбувавши собі вільний вірш — верлібр, уже першу збірку іменував “Розмовою” (1963).
Р. Кудлик стає вельми популярним — ще студентом Львівського університету імені    І. Франка — завдяки чітко зарисованій індивідуальності. Він вмів вловлювати нові віяння в літературі. Відчував, що займає майже вільне місце в українському поетичному віршуванні: творення модерних образів, витончених метафор і несподіваних порівнянь — усе вкладалося у вільний вірш. Свій поетичний хист шліфував під впливом європейської та світової поезії. Так поезії збірки        У. Вітмена “Листя трави”, здавалося, паростками проростали в поетичну структуру двадцятирічного українського поета. Отого стрункого, делікатного, інтелігентного, — інтелігентність Роман ніс у собі органічно, — все це поєднувалося з енергійністю, навіть спортивністю.
Благодатна пора наступала для української поезії: відкривалися спецфондівські зібрання творів письменників Розстріляного Відродження, поети-шістдесятники відкривали нові обшири української літератури: В. Симоненко, М. Вінграновський, І. Драч, В. Стус.
Тим часом навчання в університеті Р. Кудлик поєднував із працею у львівських обласних газетах, а згодом і в журналі “Жовтень” (нині — “Дзвін”). Закінчивши університет (1964), ще якийсь час працював у “Жовтні” та був звільнений за виступ проти переслідування й арештів української творчої інтелігенції.
Він стояв перед обов’язком громадянським і покликанням поетичним (“Чому тут немає наших друзів?” — запитав на спілчанських зборах за участі обкомівського функціонера). Тепер відкривалася одна дорога — іти разом із ними. Але як іти, коли їх повели, а інших, таких як він, залишили тут “під ковпаком”, обмеживши можливість спілкування, друкування, навіть змогу працювати, можливість творити.
Треба було звикати до нових умов, а свого імені тут, “на волі”, не опоганити лжесловом. Обставини вимагали пристати на хоч яку-небудь роботу, шукати прихистку в установах, не дуже близьких до літературної творчості. Про резиґнацію не могло бути й мови. До всього долучили ще й виступ на похороні друга-композитора, що ніяк не вписувалося в офіційну парадигму, і того йому прощати не збиралися.
Довго довелося чекати повернення до журналу. Поет сподівався, що разом з іншими Романами (хіба можлива львівська література без Романів?) вдасться повернути стерно, щоб прямувати новим річищем. Невдовзі часопис “Дзвін” за керівництва Романа Федоріва набув нової сутності — літературної, суспільної, культурологічної.
Отож для Р. Кудлика, якому громадянська совість не дозволяла зійти з обраного шляху, настали часи пошуків роботи. Працював у багатотиражній пресі, на телебаченні, у Львівській філармонії… Від 1980 р. знову в журналі “Дзвін”; спочатку на посаді завідувача відділу критики, згодом — заступника редактора, а від квітня 2001 р. — він головний редактор часопису. 1989 року був одним із організаторів та працівників газети “Просвіта”.
Перша книжка поета “Розмова” побачила світ 1963 р. у київському видавництві “Держлітвидав”. Це була так звана касета — серійне видання перших збірок поетів. Згодом вийшли з великими інтервалами інші збірки Романа Кудлика: “Весняний більярд” (“Молодь”, 1968), “Яблуневі ліхтарі” (“Каменяр”, 1979), “Листя дикого винограду” (“Молодь”, 1987), “Горішня брама” (“Дніпро”, 1991), “Нічне збирання винограду” (“Просвіта”, 2007). До останньої книжки увійшли ранні твори поета, які свого часу не могли бути опубліковані. У поезії Р. Кудлика особливий вимір суспільних проблем, який обумовлюється громадянською позицією автора, активністю поета. Він намагається ламати усталені схеми поетики, творить власний канон і в ньому втілює свої задуми. Йому пишеться завжди легко, а особлива ритмічність поетичної техніки полонить читача. Тематично його вірші — це провінційні картинки, ситуації малих містечок, аура їхніх вулиць; образи винограду і калини, дерев і квітів, трави — найхарактерніші в його поетичній палітрі.
Низка ритмічних поезій Р. Кудлика чекали свого композитора, і вони знаходилися, творча співпраця митців увінчувалася успіхом. Поет-пісняр разом із композиторами Володимиром Івасюком, Ігорем Білозіром, Богданом-Ігорем Янівським та іншими створили низку відомих пісень: “О сизокрилий птах…”, “Я — твоє крило”, “Батьківське жито”, “Чумацький шлях”, “Барвисті сни”, “Вишнева віхола” та ін. Пише поет і пісенні тексти до вистав львівських та київських театрів, а також лібрето опер і мюзиклів. Роман Кудлик — автор лібрето опер Богдана Янівського “Олеська балада” та “Царівна Жаба”, які витримали близько сотні вистав на сцені Львівського національного театру опери і балету ім. Соломії Крушельницької. А на сцені Першого українського театру для дітей та юнацтва у Львові з успіхом ішли та йдуть його мюзикли (композитор Богдан Янівський) — “Лис Микита”, “Перстень спокуси”, “Незвичайні пригоди в Країні ігор” та ін.
Поезії Романа Кудлика перекладено на англійську, білоруську, болгарську, російську, румунську, серболужицьку, французьку та інші мови. Виступаючи і сам як Перекладач зі слов’янських мов, Р. Кудлик дав українському читачеві низку поетичних і прозових творів зарубіжних авторів.
Поет Кудлик видрукував у часописах більше десятка оригінальних портретів-есеїв українських письменників, літературознавців, композиторів, художників, артистів. Побратимам дарував поетичні присвяти.
Романові Кудлику — сімдесят. Сімдесят років журналові “Дзвін”, що в різні часи прибирав різні назви: “Література і мистецтво”, “Радянський Львів”, “Жовтень”, “Дзвін”. Очолювали редакцію різні редактори: Петро Козланюк, Юрій Мельничук, Ростислав Братунь, Микола Романченко, Роман Федорів. Десять років головним редактором журналу “Дзвін” є Роман Кудлик, мій однокурсник, з яким у мене щира дружба, спільні ціннісні орієнтації, погляди на життя, літературу, поезію. Ми не припиняємо суперечок про новелу чи баладу, хоча знаємо, що про ці ліро-епічні роди (улюблені жанри поета) краще сказали наші вчителі Іван Денисюк та Григорій Нудьга, чи наш друг Тарас Салига. До того ж Ювіляр жанрово урізноманітнює свою творчість романом, казкою, апокрифом, монологом, притчею.
На завершення. Роман Кудлик — член Національної спілки письменників України від 1965 року. Лауреат премії імені Василя Мисика (1997), Фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського вільного університету (2000) та премії ім. М. Шашкевича (2002).

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment