ДОВГА ДОРОГА ВІД КУЧМИ

Порушення кримінальної справи проти Леоніда Кучми за причетність до вбивства Георгія Ґонґадзе викликало неоднозначну реакцію в суспільстві. Дехто схвально відгукується про дії влади, мовляв, перед законом усі рівні, і треба відповідати за свої злочини. Інші співгромадяни, і таких, мабуть, більшість, сприйняли це доволі скептично, як прояв протиборства на владному Олімпі. Але є й такі, що категорично не сприймають притягнення екс-президента до кримінальної відповідальності, бо вважають його абсолютно невинним. Аргументація доволі проста: такого, тобто причетності до вбивства журналіста, не могло бути, бо не могло бути.

Петро АНТОНЕНКО

Рух протесту, чи то природно, чи інспіровано, поволі набирає обертів. З’явилися “фани” і “групи підтримки” Кучми, які виступають із листами, заявами на його захист. Зазначимо, що справа ця не нова. Свого часу, після того, як вибухнув касетний скандал, на підтримку тодішнього глави держави залучалися Герої соціалістичної праці, спортсмени-олімпійці і, звичайно ж, охоча інтелігенція.
Вистачає подібного й зараз. На підтримку Кучми нещодавно виступили генерали. Причому, дехто з них свого часу “засвітився” і в демократичному таборі. Звернення до Генерального прокурора України написали дев’ять народних артистів України і колишнього СРСР. Цей документ варто б і процитувати: “Ми добре знаємо Леоніда Даниловича як видатного громадського та державного діяча, людину з великої літери і справжнього патріота Батьківщини”. Далі автори листа зазначають, що Кучма через свій фонд “Україна” підтримує молодих обдарованих діячів мистецтва. І по суті самої кримінальної справи: “Глибоко переконані, що така чуйна, добра і щира людина, як Леонід Данилович Кучма, не здатна на здійснення будь-якого злочину, тим більше такого тяжкого, в якому його звинувачують”.
Підключилося (чи підключили) до захисту Кучми і трудове селянство. За свого земляка вирішили заступитися мешканці його рідного села Чайкине на Чернігівщині, де народився і ріс майбутній президент. Допити Кучми в прокуратурі так обурили селян, що вони готові вирядити до столиці групу захисту. У декого вже й сверблять кулаки, і вони готові з такими, як майор Мельниченко, розібратися “по-чоловічому, по-селянськи”. А як інакше. Ось що каже одна з однокласниць Даниловича: “Його у нас завжди в приклад ставили і поважали. Він завжди був скромним, допомагав у класі тим, хто чогось не розумів з історії чи географії. Він ніколи б не зміг зробити того, що на нього, бідного, кажуть”.
Що на це сказати? Можна згадати слова героя чеховського оповідання “Оратор”: “Таке говорити про живу людину можна хіба що в насмішку”. Можна зазначити, що допомога однокласникові з історії чи географії понад півстоліття тому не гарантує нічого в подальшому житті. Можна нагадати банальну істину, як змінюють людину влада і гроші.
Але найкраще просто припинити зараз безпредметні дебати та безапеляційні заяви на кшталт: “та цього не могло бути”, утриматися від дискусії щодо вини чи невинності екс-президента. Ну, хоча б тому, що, як каже моя тітка в селі, “що там було, ми не знаємо, але знаємо, що там могло бути що завгодно”. Тож не варто перебільшувати поінформованість громадян у нашому начебто обплутаному телеканалами й Інтернетом суспільстві.
Не варто й сподіватися, що крапки над “і” розставить правосуддя. Саме в це люди вірять найменше. Яким би не був вердикт правосуддя у справі Кучми, мало хто йому повірить. Якщо суд виправдає екс-президента, люди скажуть: “А що ми хочемо від такого перекупленого правосуддя?” Якщо (зробимо це фантастичне припущення) суд винесе звинувачувальний вирок та ще й — навіть!— з тюремним ув’язненням, обивателі сприймуть це, як прояв кланових “розборок”. Тому варто перенести акцент дискусії в іншу площину, важливішу. А саме: оцінка Леоніда Кучми як другого Президента України, оцінка цього більш як десятилітнього президентства, періоду, системи, яку називають кучмізмом.
Якщо в цитованих заявах названо екс-президента як “видатного громадського та державного діяча, людину з великої літери і справжнього патріота Батьківщини”, то така оцінка накладається і на його президентство. Але чи адекватна вона нашій недавній історії, чи не відбувається, мимоволі або свідомо, аберація суспільного погляду? Оцінка ж ця має бути винятково об’єктивною. Згадаймо, що йдеться не про місяці, чи рік-два, а про десять із половиною років! Це більше половини з двох, поки що й неповних, десятиліть нашої незалежної держави. До речі, хто призабув недавню історію, зайвий рік президентства Кучми якось тихцем намалювався після ухвалення Конституції 1996 року, а потім ще додаткові майже півроку — через призначення виборів на осінь 1999-го та затяжну виборіаду 2004-го. Не кажучи вже, що в тому ж 2004-му затівалася навіть спроба балотування Кучми на третій термін. Словом, аналізувати є що.
Принагідне й таке міркування. Нам завжди бракувало та бракує аналізу нашої історії, давньої і сьогочасної. І короткотермінового, урізаного мало не вдвічі президентства Кравчука. І ще чекає детального аналізу недавнє президентство Ющенка. Не кажучи вже, що за 20 років ми не спромоглися, ні на державному, ні на суспільному рівні провести “Нюрнберг-2”, громадський суд над комуністичним режимом.
Отже, десять із лишком років президентства Кучми. Важко зараз не потонути у лавині подій, фактів, оцінюючи нашу недавню історію. Що це взагалі було? Болісний перехід від бездержавності до держави, від тоталітарної системи до демократичної? Те, що відбувалося і в наших сусідів і співкамерників по соціалістичному табору. Чи це була спроба консервації напівдемократичної напівколонії? Чи стадія так званого дикого капіталізму? Швидше за все, все разом. І з цієї, здавалося б, нуртуючої суміші виварилося десятиліття новітнього болота і застою. На фініші правління Кучми, на початку 2000-х, ми наче повернулися років на 20—25 назад, коли летіли роки і не змінювалося нічого. Відтак основна оцінка — це було пропаще десятиліття імітації перемін до справжньої державності й демократії. Або, як грубувато, але влучно кажуть у народі, десять років —“коту під хвіст”.
Найдоступніше порівняння — глянути на переміни у наших європейських сусідів. Різниця разюча, навіть якщо говорити не лише про Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, а й колишні республіки того Союзу, де були й ми, — Литву, Латвію, Естонію. Ще 1999 року, в рік другого обрання Кучми, всі ці країни стають членами НАТО. 2004 року, на фініші кучминої десятирічки, ці країни були прийняті до Європейського Союзу. Якщо запитати, наскільки ж за цю десятирічку Україна наблизилися до цих головних європейських структур, відповідь буде просто сумною.
Натомість активно діяв протилежний російський “вектор”. Попри заяви Кучми, що “Україна — не Росія”, що “Ще одного соціалізму Україна не витримає”. Десятиліття кучмізму — це відверта політична, економічна, гуманітарна експансія Росії проти України. Саме в цей період, 1997 року, було укладено міждержавний Договір між Україною і Росією, який важко назвати рівноправним. Хоча б з огляду на ту ж скандальну тему перебування, всупереч нашій Конституції, Збройних сил Росії в Україні: йдеться про закріплене чомусь аж на 20 років перебування в Криму російського Чорноморського флоту. Саме в цей період російськими й українськими олігархами було посаджено нашу державу на наркотичну російську газову “голку”, і не робилося реальних спроб ні розвивати свій паливно-енергетичний комплекс, ні диверсифікувати закупівлю енергоносіїв. Саме в цей період Росія розробила і щедро фінансувала програму своєї духовної експансії на терени колишнього Союзу, починаючи, звичайно ж, з України. Наш інформаційний, зокрема телевізійний простір, сфера преси, радіо, книговидання, все це було такою мірою заполонене імпортом від північно-східного сусіда, який неприпустимий у європейських демократичних суспільствах.
Саме в цей період утворилася прірва між владою і народом, укорінилося глибоке несприйняття людьми влади, особливо, якщо її очолює такий президент (не хочеться зараз вдаватися до особистих випадів).
Якщо всі ці міркування для когось будуть надто високими матеріями, то можна поговорити й про більш приземлене: соціальні теми, життєвий рівень людей. За зовнішніх ознак зростання статків, як-то десятки телеканалів у кожній хаті, мобільні телефони в кишенях школярів, купівля побутової техніки, чи можуть мільйони простих людей сказати, що за ті 10 років стали жити краще? Невже дехто вже забув, що саме при Кучмі й Лазаренку в Україні з’явилися масові піврічні, річні(!) борги із зарплат вчителям, медикам, іншим бюджетникам? Чи те, що процес не життя, а виживання забирав у мільйонів простих людей останні сили і надії. Що ще разючішим ставав контраст між рівнем життя у нас і в розвинутих демократичних країнах. А головне — виростала, поглиблювалася не просто прірва, провалля між рівнем життя “вгорі” і “внизу”.
Останнє, безперечно, ознака, бренд кучмізму. Саме в те десятиліття була сформована політично-бізнесово-кримінальна система, для якої політологія з труднощами підібрала назву — олігархократія. Витворилося потворне переплетіння брудного капіталу і владних структур, суспільство, де мільярдери, попри всілякі економічні кризи, за рік подвоюють, потроюють свої статки. Хто до 1994 року чув бодай такі прізвища, як Ахметов, Фірташ, Коломойський, той же Пінчук, зять Кучми? Де й звідки вони взялися зі своїми мільярдами, запитує обиватель. А взялися тоді ж, у те десятиліття. Благополучно пережили кількарічне президентство Ющенка, цю несміливу спробу ліквідації олігархократії, і радо повернулися в нинішню систему “Кучма-2”.
Винен чи не винен Кучма в інкримінованому злочині, встановить не наше правосуддя, покаже невблаганний час. Вина його, а також його оточення, яке завжди грає короля, вина апологетів і адвокатів того десятилітнього президентства в іншому: в тому, що замість міцної демократичної держави ми, як і раніше, грузнемо в болоті з назвою “Ніяке”. І так шкода тих десяти ніяких років, на які постаріли і ми всі, і наша молода держава. А ще шкода, що до декого це так і не дійшло…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment