ДУХ, СХОВАНИЙ У ТАНЦІ ТА ПІСНІ

Кіровоградщина вітала почесного громадянина обласного центру, володаря почесної відзнаки “Честь і слава Кіровоградщини”, народного артиста України Анатолія Кривохижу з 85-річчям. Для багатьох це ім’я невідоме, але для тих, хто в останні десятиліття був причетний до хореографічного мистецтва, воно говорить дуже багато. Художній керівник свого часу уславленої “Ятрані”, з якої вийшла плеяда талановитих хореографів, потім — не менш знамениті “Зоряни”, врешті — один із засновників єдиного музею хореографічного мистецтва.
Наш край іноді називають столицею української хореографії, якщо це так, то Кривохижа — король цієї столиці.

Світлана ОРЕЛ,
Кіровоград

“ЦЕЙ КОЛЕКТИВ МОЖНА ВВАЖАТИ КРАЩИМ У СВІТІ”
А його шлях до танцю був непростим. Ще будучи дитиною, побачив виступ групи Миколи Анкудінова і загорівся мрією сценічного танцю. Анкудінов у тодішньому, ще довоєнному Кіровограді, був епохою. Послідовник танцювальних традицій театру корифеїв (добрі класичні традиції сценічного народного танцю закладалися ще ними, може, тому й тримаються так міцно) він десять років стояв на чолі розвитку хореографічного мистецтва краю: дитячий колектив працював при палаці піонерів, дорослі танцювали в клубі “Металіст”, а кращі танцівники поповнювали балетну трупу обласного музично-драматичного театру імені М. Кропивницького.
Але всього цього тоді юний Анатолій Кривохижа ще не знав і страшенно хотів записатися до танцювальної групи, виступ якої побачив. Але батько, простий український селянин, не сприймав танець як можливу майбутню професію сина і довести протилежне йому було практично неможливо. Повірив батько у танцювальну зірку сина лише в 60-му. Коли уже відомий хореографічний ансамбль “Ятрань” повернувся з Москви, де тріумфально виступив під час декади українського мистецтва, з орденом Трудового Червоного Прапора.
Та перед тим ще була війна. Анатолій Кривохижа належить до тих, хто пройшов її рядовим від початку до кінця. Якось, коли перебував у госпіталі на території Австрії, перед пораненими виступила концертна група, у складі якої були й земляки-кіровоградці, вихованці Миколи Анкудінова. Молодому бійцеві Анатолію Кривохижі страшенно кортіло підійти до них, приєднатися до земляків, розказати, як він любить танець і мріє про нього, але посоромився. І все ж та зустріч, вважає Анатолій Михайлович, остаточно вирішила його професійну долю: на танцюристів дивилися, як на святих.
Вчився і перші кроки робив далеко від дому — Челябінськ, Омськ, Гомель, Дніпропетровськ, і тільки 1957-го повернувся до рідного Кіровограда.
І одразу ж почав активно працювати з танцювальною групою, поступово й назва знайшлася — “Ятрань”. Готували різні народні танці, в основному російські, цей матеріал тоді був краще знайомий Кривохижі.
Але знайомство з Павлом Вірським, який і запросив їх до участі в декаді українського мистецтва в Москві, круто змінило напрям творчих пошуків Кривохижі. І сьогодні через роки він визнає, що вплив Вірського став визначальним у його творчому житті. А великий митець радив перейти від сценічного ефекту до поглибленої роботи над народним оригіналом.
Поступово “Ятрань” (працювали на базі будинку культури заводу “Гідросила”, фінансувалися обласною радою профспілок та Укрпрофрадою) освоїла у танцювальних номерах увесь річний обрядовий цикл українського календаря. Спочатку були вдалі номери, потім цілі програми. Таку програму з двох відділів переглянув Ігор Мойсеєв і через імпресаріо тодішнього “Держконцерту” почали готувати “Ятрань” до гастролей за кордоном.
Підготовка була серйозною і тривала майже два роки. Зате й гастролі пройшли тріумфально — США, Канада, Англія. Зали стоячи аплодували “Ятрані”, її українському духові, який вона зуміла принести на далекі континенти усупереч всьому. Хто хоч раз бачив танці “Ятрані”, тому важко забути той шал народної стихії, зодягнутий у вивірену до крихти естетику танцю, що підносить душу радістю і гордістю, зворушенням і вдячністю. Дехто з українців діаспори, хто був тоді на концертах “Ятрані”, вже самі стали керівниками різних колективів. Та лише кілька років тому в квартирі Кривохижі пролунав дзвінок із Філадельфії — просили відродити “Ятрань” і знову приїхати на гастролі. Навіть цікавилися, скільки потрібно на це коштів, та, на жаль, це вже неможливо.
А тоді, пригадує Анатолій Михайлович, їхній перший концерт відбувся у Нью-Йорку в Радіосіті мюзик-хол, пройшов він із великим успіхом. А через якийсь час у газеті “Нью-Йорк-таймс” з’явилася рецензія: “Ми бачили ансамбль Мойсеєва з його експресією, ансамбль Вірського з його філософською розсудливістю, а в “Ятрані” є все це, але з більшою природністю. І тому треба вважати цей колектив кращим у світі”.
Анатолій Кривохижа припускає: саме це стало початком кінця “Ятрані”. Кому сподобається, коли про твого конкурента таке пишуть на весь світ?
А тут ще одна біда: двоє хлопців, учасників ансамблю, у супермаркеті випадково чи спеціально не заплатили за ковбасу. Це помітили, їх оштрафували. І ця пляма стала ніби постійною причиною заборони подальших закордонних гастролей. Багато хто вважає, що той казус був не випадковим, а старанно спровокованим — не могло КДБ допустити такого українського тріумфу.
Правда, офіційно ніхто нічого не забороняв. І “Ятрань” десятки разів викликали на перегляди з приводу гастролей то в Канаду, то в Японію, то в Італію. Якось у кулуарах одного такого перегляду в Одеському оперному театрі до Анатолія Михайловича підійшов чоловік у цивільному і попередив: “Вам пропонуватимуть гастролі в Канаді, то Ви відмовтеся, скажіть, що Ви вже заангажовані в Італію!” І Анатолій Михайлович зрозумів — цю стіну не проб’єш, і це надломило його. Десять років колектив був невиїзним.

“З БЛАГОСЛОВЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРПСІХОРИ”
Не можна сказати, що йому взагалі не давали працювати. Ні, справ було багато. Інший би тільки мріяти міг про підготовку до виступів зведених колективів під час відкриття та закриття Олімпіади-80, всесвітнього фестивалю молоді. Ансамбль танцю Башкирії, Київський балет на льоду, де ставив вікопомний “Цвіт папороті”. Але все це не приносило тієї радості, того піднесення творення, яке мав у “Ятрані”. Вже пізніше, коли ансамбль припинив своє існування, його учасники вирішили зустрітися. Приїхали майже всі, хоч доля й розкидала по світу, приїхали з бажанням, з радістю, бо те, що їх об’єднувало у цьому колективі, становить найсокровенніше людської душі.
— Стільки вогню, радості творчості, духовного піднесення, — говорить колишня учасниця “Ятрані”, а нині балетмейстер обласного академічного музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького Жанна Олійниченко, — ми не відчували ніде.
Помандрувавши по чужих колективах, Анатолій Кривохижа повернувся в Кіровоград, де очолив тоді (середина 80-х) зовсім молодий колектив “Зоряни” обласної філармонії. Тут втілював те, що розпочав у “Ятрані” — фольклорні, обрядові вокально-хореографічні сюжети, постановки зримої пісні. Не дарма пізніше “Зорян” назвали не просто ансамблем — театром пісні, музики і танцю.
Тоді на заваді стала фінансова криза 90-х. Артисти масово виїздили за кордон, щоб заробити на життя, бо були періоди, коли навіть невеличкі зарплати не виплачувалися по кілька місяців. Але “Зоряни” завдяки ентузіазму директора Кіровоградської філармонії Миколи Кравченка, творчому запалу провідної солістки, народної артистки України Антоніни Червінської, того ж Анатолія Кривохижі, вистояли.
І сьогодні, попри похилий вік, Анатолій Михайлович ще потроху працює з колективом. Тим більше, що “Зоряни” мають повторити гастрольне турне “Ятрані” — отримали запрошення виступити в США. До речі, у Кіровограді побував колишній юний прихильник виступів “Ятрані” на американському континенті, а нині очільник одного з найвідоміших художніх колективів української діаспори, художній керівник танцювального ансамблю “Волошки” Тарас Левицький, завдяки якому і став можливим цей проект. Очевидно, цього разу ніщо не повинно зашкодити, аби українські пісня і танець вчергове вразили Америку.
Анатолій Михайлович упевнений, що роль “Ятрані” ще до кінця не осмислена, не оцінена. Одним з її продовжень можна вважати створення єдиного музею хореографічного мистецтва. Розташований він на хуторі Надія, у родовому гнізді українських корифеїв, засновників українського професійного реалістичного театру, які, власне, й вивели український народний танець на сцену.
А розпочався він із того, що колишній учасник “Ятрані”, нині керівник народного танцювального ансамблю “Юність” Борис Кокуленко, збираючи матеріал для своєї книги “Степова Терпсіхора”, паралельно почав збирати й експонати майбутнього музею. А народний артист України, голова Національної спілки хореографів Мирослав Вантух запропонував зробити музей всеукраїнським, бо тут зібрано експонати, які стосуються української хореографії усього світу. Тільки з Нової Зеландії поки що не відповіли, але, як виявилось, українські танцювальні колективи є і там.
Сценограф Павло Босий розробив новий сучасний проект оформлення музею, тут має працювати методичний центр, фільмотека. Зараз готується вже третій фільм з циклу “З благословення української Терпсіхори”, який знімає Кіровоградська облтелерадіокомпанія.
— Я займаюсь розбудовою музею ось уже п’ятий рік, — говорить Анатолій Кривохижа, — і фактично цим живу.
Паростками “Ятрані” можна назвати й хореографічний комплекс Анатолія Короткова, який пройшов і танцювальну, і менеджерську школу в “Ятрані”. Тут підготовка майбутніх танцюристів починається з дошкільного віку, далі школа-ліцей і мистецький факультет Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Про цей комплекс, як і про ансамбль “Пролісок” при ньому, можна багато розповідати. “Пролісок” має безліч престижних нагород, його можна назвати одним із кращих не лише в Україні, а й в Європі.
Вихованці Кривохижі та “Ятрані” — керівники відомих і перспективних колективів “В гостях у казки” та “Росинка” подружжя Русолів і Чайковських.
Такий короткий перелік плодів творчої праці народного артиста Анатолія Кривохижі, який зумів торкнутися глибинних сил духу нашого народу, схованих у танці та пісні, і помноживши їх на власний талант та професіоналізм, досягти вершин.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment