ЛЮДИНА ПЕРЕД БОГОМ

Персональна виставка Олександра ХрапаЧова (118 картин і малюнків) у залах Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури України, де він викладає на кафедрі живопису, переконує в незнищенності реалістичної школи українського малярства.

Ганна КОЗАЧЕНКО,
член правління Українського фонду культури

Коли людині є що сказати, нема потреби вдаватися до штукарства, аби привернути увагу до себе. Олександр Храпачов не марнує часу і до свого тридцятиріччя встиг чимало. Народився в Харкові 29 грудня, виріс у столиці авіабудування — Запоріжжі. Саме там уперше занурився у справжнє мистецтво. 2000 року він навчається в НАОМА в Києві, у майстерні професора Василя Гуріна. Диплом магістра одержав за картину “Храм”. Після асистентури-стажування почав викладати в Alma Mater, потім цілий рік у Китаї готував до вступу в художні ВНЗ України своїх майбутніх колег. І малював те, що бачив у цій далекій країні.
Тут порушимо хронологію оповіді. Багатокрила експозиція творів Олександра Храпачова в НАОМА вразила написаним у Китаї (адже участь у майже двадцятьох виставках ще під час навчання далася взнаки: і творча манера, і теми художніх уподобань юнака були відомі). Вдячному учневі академіка Василя Гуріна дозволяли писати в храмах ченці й священики різних конфесій. Особлива прозорість дуже органічна в його полотнах, де зображена, скажімо, трапезна церква Києво-Печерської лаври, а тему сповіді, продовжену в кількох інших творах, висловлює в іншій живописній манері: міцні широкі мазки створюють особливий густий ореол вечірньої служби, коли простір ніби насичений гріхами, котрі ще не розвіялися під склепінням храму. Митець варіює реалізм та імпресіонізм, адже навіть великі за розміром полотна часто пише на пленері, просто неба. Йому притаманна свіжість погляду, без жадібності на все нове. Художник бачить усе, але для живопису помічає тільки гарне і дуже гарне, виразне, промовисте. Засніжений Київ або селянка, яка сидить на порозі дерев’яної хати, спорудженої за старовинними, іще часів Трипільської культури архітектурними принципами; карпатський краєвид із бузковим обрієм, який визначає духовну насиченість нашого майбутнього, і похилений старовинний млин серед інших пейзажів музею в Пирогово, — все в картинах Олександра Храпачова привабливе і… справжнє.
Ціла серія невеликих за розміром індустріальних краєвидів на цій персональній виставці в НАОМА свідчить про світову тенденцію колекціонувати зразки колишнього соцреалізму: є своєрідна краса у промислових гігантах, що слугували колись на благо суспільства. Але Храпачов не піддається на спокусу догодити ринковому попиту: коли він пише ті вже невеликі промислові “рештки” в різних регіонах України, виявляє своє обдаровання чутливого колориста; водночас певна романтична, ностальгічна нотка звучить у цих його краєвидах. Адже справжній художник завжди історик. Усі його картини в цій серії дуже гарні.
Попередня персональна виставка в галереї Анни Лаврехи в Києві уже визначила велику дорогу живописцю: легко сприймаючи зауваження, уже тоді він був налаштований на самовдосконалення, передусім у мистецтві.
У Китаї Олександр Храпачов писав надмірний простір, ту невловиму вібрацію, яка єднає земну людину з її тонкою, небесною сутністю. У момент зосередженої молитви людина знаходить дорогу для своєї душі в той світ, де нема ні болю, ні зітхання, залишаючись водночас “в одіяннях шкіряних” (тобто твердо стоїть на землі чи мурованій підлозі храму)… Тридцятирічний художник передає цей стан через живопис. І раптом глядач у просторі картини помічає: Будда, тобто Просвітлений, береже молитовну тишу, в якій відбувається свідоме очищення і вдосконалення людини і на землі, і на небі.
Більшість митців, опинившись в іншій країні, звертають увагу на звичаї, культуру, одяг, портретні риси, архітектуру і саму природу. Живописець Олександр Храпачов написав спорідненість духу, яка притаманна сучасній людині незалежно від того, де саме, в якому середовищі з’явилася вона в цей світ.
Спершу бачиш вулицю-ріку, подібну до Вилкового, вологе повітря приємного теплого дня, і тільки потім помічаєш у тому пейзажі по-східному загнуті трохи вгору дахи споруд, але вже неспроможний зректися думки, що і цей краєвид — тобі рідний.
Сьогодні Олександр Храпачов, паралельно з живописом і викладацькою роботою в академії, працює над собою, досліджуючи і розвиваючи мистецтвознавчу науку. Йому багато дано від природи, художник про те знає, і не марнує часу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment