ОТАКА НЕКРАСИВА ІСТОРІЯ…

Головному редакторові газети “Слово Просвіти”
Л. В. ГОЛОТІ

Шановна Любове Василівно!
Мушу звернутися до Вас у справі несподіваній і досить неприємній для мене та, напевно, і для Вас.
Напередодні 1 травня я одержав листа від краєзнавця із Звенигородки Володимира Михайловича Хоменка. Він докірливо запитував: як я міг написати статтю, уривки з якої процитував. Цей лист мене приголомшив: я відчув, що мене втягнули в якусь недостойну гру. Ще не знаючи, в чому річ, я відповів В. М. Хоменку, що такої статті ніколи не писав. Просив його пояснити мені: що то за стаття і де вона надрукована. Через деякий час Володимир Михайлович надіслав мені ксерокопію. Виявилося, що справді є така стаття, і назва її: “Віктор Жадько — одинак, який тягне плуга історії”, вона надрукована в “Слові Просвіти” (31 березня — 6 квітня) під моїм прізвищем. Прочитавши її, я жахнувся. У ній якийсь невідомий мені автор, певно, особисто близький до В. О. Жадька (бо весь час звертається до нього на ім’я і дає дружні поради), безоглядно вихваляючи його, водночас не шкодує зневажливих слів на адресу неназваних “краєзнавців місцевого розливу”. Використано в статті й кілька абзаців із мого відгуку на авторську енциклопедію В. О. Жадька “Черкащина”, поданого до Комітету з Державної премії України в галузі науки й техніки.
Тут мушу дещо пояснити. Я знаю В. О. Жадька як письменника і автора кількох історико-краєзнавчих праць. Підтримував його видання з некрополезнавства, вважаючи цю справу потрібною. Добре враження від нього як від особистості зіпсував один випадок. Він звернувся до мене з наполегливим проханням написати рецензію на його нову працю (здається, це й була “Черкащина”). Я відповів, що, на жаль, не маю зараз часу, до того ж не є фахівцем у цій царині. В. О. Жадько зрозумів це по-своєму і “закинув” мені готову велику рецензію, без міри апологетичну, під якою було надруковане моє прізвище, — мені залишалося поставити підпис. Я відповів листом, у якому пояснив, що така “практика” — не для мене. Думав, що він зробив висновок.
Через деякий час В. О. Жадько звернувся до мене з іншим проханням: його черкаську енциклопедію київські краєзнавці висувають на здобуття Державної премії в галузі науки і техніки, і він просить моєї підтримки. Праця “Черкащина” здалася мені вартою доброї оцінки — багато матеріалу, масштаб, охоплено всі аспекти історичного життя, культурні здобутки краю, визначні особистості, так чи інакше пов’язані з Черкащиною, черкаська шевченкіана та ін. Про це я і написав у своєму відгуку.
Але тепер на адресу В. О. Жадька лунають звинувачення у запозиченнях і плагіаті. Наскільки вони обґрунтовані, і чи може енциклопедія “Черкащина” номінуватися на Державну премію в галузі науки і техніки — хай з’ясовують самі краєзнавці. Це, напевне, буде зроблене.
Тим часом залишається питання: хто є автором фальшивки-компіляції, опублікованої під моїм прізвищем? Уперше в житті я стикаюся з такою цинічною підробкою.

Іван ДЗЮБА
18.05.2011

Відповідь головного редактора

24 березня 2011 року на електронну адресу редакції надійшов короткий лист від Віктора Жадька “Надсилаю матеріал І. Дзюби”, остання сторінка якого містила підпис академіка Національної академії наук України, засвідчений Начальником Секретаріату Президії й печаткою. Стаття “Віктор Жадько — одинак, який тягне плуга історії” побачила світ у 13-му числі “Слова Просвіти” (31.03—6.04.2011 р.). А вже 7 квітня ц. р. ми отримали листа з поштової скриньки Картунова Ніколая за підписами нашого постійного автора Вадима Мицика, заслуженого працівника культури України, директора Тальнівського районного музею історії хліборобства, Володимира Хоменка, краєзнавця, історика, члена НСЖУ, Олега Шатайла, старшого наукового співробітника Тальнівського районного музею історії хліборобства, члена Національної спілки краєзнавців України:
“Вельмишановна Любове Василівно!
Прочитали статтю академіка Івана Дзюби “Віктор Жадько — одинак, який тягне плуга історії” (“Слово Просвіти” ч.13, 31.03 — 06.04.2011). Це не рецензія і навіть не відгук, а стаття на підтримку і захист В. Жадька. Книга на титулі названа: “Віктор Жадько. Черкащина. Універсальна енциклопедія” (ВПК “Експерс-Поліграф”, 2010). І хоч дрібнішим шрифтом у довідках та слові “До читача” називається, що В. Жадько автор-упорядник, але вона все-таки є авторською — “Віктор Жадько. Черкащина”. У листі до В. Мицика він так і писав, що “це моя енциклопедія…” Такою вона увійде у всі бібліографічні покажчики, огляди і т. п. В неї вкладено багато технічних зусиль, коштів, часу, але енциклопедія не стала самодостатньою працею. Так, вона дає довідки про історію, людей Черкащини, але це зразок сканованої творчості, компіляції і, що найнеприємніше, — плагіату, помилок, спотворень і перекручень. В. Жадьку ніхто не давав права передруковувати слово в слово у своїй книжці чиїсь довідки, статті, відкидаючи авторів, навіть не згадуючи їх. Джерело він називає, а авторів — ні. На титулі книжки 26 кеглем виведено прізвище автора — Віктор Жадько. Маємо справу із справжнісіньким плагіатом, але зі своєрідним підходом.
Шкоди завдано і моральної, і фактичної. Адже дане видання “Рекомендовано до друку вченою радою Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова (протокол №12 від 29.5.2008)” та “Рекомендовано до друку Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів і шкіл та ліцеїв згідно з листом за №1.4/18-Г-2648 від 10.12.2008 р.” Автору-упоряднику не було кому вказати на помилки і енциклопедію поспіхом рекомендували.
Коли ж тільки нас троє краєзнавців із Черкащини глянули по своїх районах, то знайшли аж занадто помилок, перекручень, а в моральному плані — безсоромних крадіжок. А тепер ще й хочуть, щоб учні та студенти на цьому вчилися. Ми в листі написали В. Жадьку про такий підхід і масові помилки. У відповідь отримали образливі листи за те, що вказують на “блохи”, нас обізвано дослідниками “місцевого розливу”. Помилки вважає ледь не закономірністю, бо вони, мовляв, є у Похилевича, Тронька, багатьох енциклопедіях, краєзнавчих дослідженнях.
Думалося надіслати рецензію у “Слово Просвіти”, але таки направили у г-ти “День”, “Українську літературну газету”, щоб були не тільки схвальні статті, а й критичний погляд. Вони її не опублікували, але В. Жадька з нею ознайомили. Ми зрозуміли, що там затіяно гру в одні ворота. Від авантюрного В. Жадька не забарилися образливі листи до В. Хоменка, О. Шатайла із відповідними “ярликами”, з рекомендаціями “своє стукачество” надсилати в різні інстанції, зокрема й у “Слово Просвіти”. Сам же організував виступ І. Дзюби.
Перші відгуки на “Черкащину” були написані авторами “під копірку” — про це йдеться в нашій рецензії. Прикро за шанованого Івана Михайловича Дзюбу, що він піддався на умовляння В. Жадька і майже під його диктовку написав лист на захист. Спочатку йдуть міркування про загальну історію Черкащини, працю В. Жадька, але вже із першого абзацу ІІІ колонки публікації і до кінця читаємо ті слова й “визначення”, що у листах В. Жадька до нас. Не думаємо, що в науковому лексиконі академіка І. Дзюби, людини делікатної й аргументованої з опонентами, є слова “так звані “знавці краєзнавчої справи” особливо місцевого розливу” (зразок провладної лайки — “так звані демократи”), “інших “блох” накопирсають”, навіть із нашої статті В. Жадько повністю переносить прикінцеві слова “Помічені помилки”, згадуваних вже Похилевича і Тронька. В. Жадько захищав свої помилки, бо вони, мовляв, є в багатьох виданнях та звинувачував у них чиновників, краєзнавців. Це ж саме повторює й академік І. Дзюба. Очевидно, що в Інституті енциклопедичних досліджень НАН України І. Дзюба не націлював своїх співробітників робити помилки в енциклопедичних виданнях. Цінність енциклопедії в істинності та безпомилковості. Помилки не виправдовують, їх не допускають, а коли трапляються, то виправляють.
Ще зауважимо, краєзнавці є таки місцевими, бо вони вивчають місця рідного краю, а деякі столичні авантюрники тільки користаються їхньою працею.
Колега В. Жадька по університету ім. Драгоманова проф. Любов Мацько пише, що він “підготував енциклопедію самотужки”, а в І. Дзюби — “самотужки підняв… пласт” та в заголовку “одинак, який тягне плуга історії”. Отже, за змістом одне й те саме. Шановні, чи не заговорюємося ми? Чому ж (це стосується насамперед В. Жадька) принижуємо працю сотень краєзнавців, дослідників історії, отих — місцевих? Їх що — крім Жадька не було й нема? Виходить, що В. Жадько попереписував усе з видань краєзнавців від Драбова й до Жашкова, а їх відкинув у “місцевий розлив”. Зневажив спочатку сам, а це ще й з допомогою славнозвісного академіка. Для вивищення одного, виявляється, треба принизити багатьох. Може, тепер закриємо Національну спілку краєзнавців, Інститути історії, регіональних досліджень НАН України, бо є в нас “одинак”, який тягне свого плуга по чужій ниві!? Не збіднюймося і не принижуймося!
І нарешті — рецензент з університету ім. Драгоманова декан факультету А. Висоцький пропонує “Черкащину” В. Жадька на Шевченківську премію, а І. Дзюба — на Державну премію України в галузі науки й техніки. Рука В. Жадька, людини жадібної до слави і нетерпимої до критики, впізнається в авторах різних публікацій.
Якісь там приязні стосунки між академіком І. Дзюбою та “автором-упорядником” В. Жадьком є, бо він його у публікації називає тільки по імені — Віктором. Навіть відгороджує від критики: “Вікторові я б не радив на цей лемент звертати увагу”. Виходить, що помилки — закономірність, а критика — це лемент. (Вітька не чіпати!) Не думаємо, щоб шановний критик так висловлювався. Одначе хочеться зауважити, а як же з отим основоположним: істина понад усе!? Будь-яка енциклопедія — це насамперед точність, об’єктивність, істинність. Мабуть, тепер В. Жадьку після такої поради й підтримки можна і надалі скановувати кимось досліджене, компілювати, займатися плагіатом, робити масу зумисних і ненавмисних помилок. Плуг у нього вже налаштований!
Тому ж таки В. Жадьку хочеться сказати, щоб понизив свої амбіції “всезнаючого краєзнавця”, визнати помилки, а не перекидати їх на обласних і районних чиновників та краєзнавців “місцевого розливу”, не організовувати відгуки на свою підтримку, не шукати прибічників серед київських знавців, які не знають детальної історії Черкащини, та не обкладатися їхніми похвальними словами як захисною огорожею.
Надсилаємо Вам, Любове Василівно, нашу рецензію, якою ж є насправді “Віктор Жадько.Черкащина. Універсальна енциклопедія”
З незмінною повагою
Вадим Мицик, Володимир Хоменко, Олег Шатайло
6.04. 2011 р.”

Рецензія за підписом трьох краєзнавців була нещодавно надрукована в “Літературній Україні”.
Після вище поданого листа до редакції І. М. Дзюби від 18.05.2011 р., мені, як і будь-якому головному редакторові, якого ввели в оману, залишається тільки вибачитися за публікацію недостовірного матеріалу, авторство якого заперечується людиною, чиє прізвище використане. Згідно Закону “Про авторське право” потерпілі можуть звернутися до суду.
Редакція приносить свої вибачення читачам газети і віднині друкуватиме лише ті матеріали, які засвідчені підписом, паспортними даними та ідентифікаційним номером автора.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment