СЕРГІЙ ГАЛЬЧЕНКО: «КОЖНЕ ВИДАННЯ «КОБЗАРЯ» — ЦЕ КРОК УПЕРЕД»

100_9040Попереду — 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка

Зовсім недавно в Черкаському національному університеті ім. Богдана Хмельницького відбулася 38 Міжнародна наукова шевченківська конференція, приурочена 197-й річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка і 150-ій річниці з часу його смерті й перепоховання. Цього року в конференції взяли участь 89 учасників, серед яких — науковці з Ягеллонського університету, що у Кракові (Польща) та з Казахського національного університету імені аль-Фарібі (Астана, Казахстан). У науковому форумі також взяли участь доктори й кандидати історичних, філософських, педагогічних, психологічних наук, краєзнавці, науковці, дослідники, викладачі, аспіранти, магістри з усієї України.
Проведення найбільшого і найвідомішого зібрання науковців-шевченкознавців стало приводом до нашої розмови з заступником директора Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, кандидатом філологічних наук, знаним українським літературознавцем, шевченкознавцем, упорядником багатьох сучасних видань творів Т. Г. Шевченка Сергієм Анастасійовичем ГАЛЬЧЕНКОМ.

— Ми не ставили за мету конференції пошук сенсацій. Я можу відзначити доповіді моїх колег з Інституту літератури Валентини Леонідівни Смілянської і Ніни Павлівни Чамати, надзвичайно цікавою була доповідь професора Василя Івановича Пахаренка із Черкаського національного університету. Він відомий як автор найкращих на сьогодні праць про Шевченка, зокрема, монографії “Незбагненний апостол”. Були надзвичайно цікавими секційні засідання, але я зміг побувати лише на одному з них — об’єднаному з двох секцій. Там можна було почути справді ґрунтовні наукові доповіді, не широкого, глобального масштабу, а конкретні розвідки. Мені, моїм колегам із Інституту літератури, шевченкознавцям приємно те, що вже вкотре в Черкасах відбуваються такі шевченківські конференції. 39-та буде 2013 року, але я запропонував, що 40-у, ювілейну, потрібно провести 2014-го — в ювілейний рік Шевченка.
Усі доповіді, виголошені на цих конференціях, публікуються. Коли я переглядаю ці томи шевченківських конференцій, мрію, як шевченкознавець, видати сьогодні кілька томів вибраних праць із доповідей. Адже особливо в 60—70-х роках були справді цікаві доповіді, які стосувалися і окремих періодів життя і творчості Шевченка, текстології його творів. Я користуюся надзвичайно цікавими працями про мистецьку спадщину Шевченка, опублікованими як доповіді. Звичайно, деякі з тих доповідей не витримали іспит часом, бо будувалися на ідеологічних засадах соціалізму, де творчість Шевченка намагалися пов’язати із російською культурою, зробили з нього мало не учня так званих російських “великих революціонерів-демократів”, які були набагато молодшими від нього, тому про якийсь вплив на нього говорити не доводиться.
Другий день конференції було проведено у Каневі, на тлі оновленої експозиції, у великому урочистому залі. Там виступали переважно працівники музейних установ, зокрема, Канівського національного заповідника. Доповіді були музейно-джерелознавчого характеру. Мені було приємно, що музейники, шевченкознавці з багаторічним досвідом користуються моєю книжкою “Повернені шевченківські раритети” з фотографіями, де репродуковано Василя Степановича Гнилосирова — багаторічного охоронця Тарасової могили. Завдяки цьому змогли атрибутувати і датувати деякі інші фотографії.
— Наскільки добре сьогодні вивчені життя Шевченка, його творчість, чи відомі всі населені пункти, де він малював, писав?
— Це дуже складне й надзвичайно цікаве запитання. Я вже впродовж кількох років працюю над багатотомним виданням “Тарас Шевченко. Біографічна хроніка”. У нас є літописи життя і творчості Шевченка, підготовлені окремими авторами — Дмитром Косариком, Василем Анісовим і Єлизаветою Середою, Петром Журом. Останній усе своє життя присвятив творчості Шевченка. Він написав низку унікальних праць про Шевченка: “Дума про вогонь”, “Труди і дні Кобзаря”… Я пригадую, коли був у нього в ленінградській квартирі 1973 року. Це була квартира-музей з картотеками… Але я готую біографічну хроніку, де було б зазначено не тільки те, де він їздив, що намалював, написав, з ким зустрічався і таке інше. Це буде літопис, побудований на матеріалах самого Шевченка (маю на увазі поезію, прозу, щоденник, його листи, документи, спогади про нього, листи до нього). Це буде зібрання документів, де ви побачите копію запису з моринцівської метричної книги про те, що народився Тарас Шевченко. Далі — про дитинство: спогади його однокласників, односельців, інших людей. Це читається як художньо-документальний роман. Можете собі уявити, скільки Ви перечитаєте документів за 1847 рік! Хоча це все, в принципі, опубліковано, але в різних виданнях. Мені доводиться звертатися до архівів, першоджерел, насамперед до архіву Шевченка — фонду №1, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури. Багато допомогли друзі із Москви, які надали маловідомі документи. Це, наприклад, велика кількість архівних документів, що розпорошена у тритомнику Леоніда Большакова — оренбурзького науковця, який написав “Быль о Тарасе”, за яку 1994 року отримав Шевченківську премію. Я процитую ці документи за виданнями Л. Большакова, і всі вони будуть вміщені у це видання.
— Над чим працюють шевченкознавці за кордоном?
— Щодо зарубіжного шевченкознавства — я знаю те, що наукове товариство імені Шевченка у Нью-Йорку проводить щорічні сесії. На жаль, я не маю інформації, що саме там було цього року. Моє завдання як джерелознавця — опублікувати якнайточніші тексти творів Тараса Шевченка. Майже щороку я видаю “Кобзар” Тараса Григоровича і кожне слово, кожну літеру звіряю з оригіналом. Тому не соромлюся цього говорити, — кожне підготовлене мною видання “Кобзаря” це крок уперед. Я сподіваюся, що коли будуть ювілейні видання літературної спадщини, вони врахують і мої скромні напрацювання: будуть видані найточніші тексти.
— Навесні я опублікував у районній газеті “Макарівські вісті” дослідження “Макарівщина в житті і творчості Тараса Шевченка”. Після цієї публікації краєзнавець Валерій Обухівський розповів мені, що у 80-х роках на хуторі Лупському зберігався портрет місцевої дівчини, буцімто намальований Шевченком. Чи зараз трапляються сенсаційні знахідки — невідомі твори Тараса Григоровича?
— Я ніколи не шукаю сенсацій. Ось наприклад, репродукція акварелі Тараса Шевченка, яку нещодавно віднайшли (показує). Навколо неї стільки було розмов, публікацій, метри шевченкознавства навіть кажуть, що це не твір Шевченка, бо там вертикальне зображення. Але це хибне твердження. На основі документів, відомих мені, я схильний вважати, що це оригінальний твір Тараса Шевченка, який, сподіваюся, буде у 12-томнику.
За останні роки мені пощастило видати рукописний “Кобзар” з ілюстраціями Михайла Башилова і Якова де Бальмена. Це той “Кобзар”, який 70 років пролежав в архіві департаменту поліції, бо його конфіскували у Миколи Костомарова під час арешту. 1917 року він опинився у професора Казанського університету, після чого повернувся в Україну. Його вивчали дослідники, але факсимільне видання побачило світ тільки зараз, з моєю розвідкою, з репродукціями майже 90 ілюстрацій, заставок. Я вважаю, що поява таких видань, це як “Другий “Кобзар”, це відтворення авторської версії. “Другий “Кобзар” — це той рукопис, з яким Шевченко їхав до Києва. У нього був один — великий альбом із поезіями “Три літа”, а другий — скромний зошит, у якому були записані дві балади “Русалка” і “Лілея”, створені 1846 року, поема “Осика”, написана в Седневі 1847 року, і передмова, названа Шевченком “Предисловіє” — “Випускаю оце в люде другого “Кобзаря” свого, а щоб не з порожніми торбами, то наділяю його предисловієм…” Звичайно, Шевченко не був впевнений, чи його друзі, зокрема Костомаров, одважаться подавати до цензури збірку “Три літа”, де і поема “Сон”, і “Чигрине, Чигрине”, і “Стоїть в селі Суботові…”, й інші твори, за які Шевченко одержав 10 років солдатчини. Мені закидають, що “він не пройшов цензури”. Звісно, що царська цензура не благословила б ці твори у світ, і невідомо чи радянська б благословила… Але він уже виданий.
Сьогодні вкрай необхідно перевидати і “Захалявну книжку”, і “Більшу книжку”, і багато чого іншого оригінального, документального. Це мають бути факсиміле з паралельним відтворенням друком, адже не всі шевченкознавці можуть читати факсимільне відтворення цих текстів. Незважаючи на те, що деякі академічні шевченкознавці проти, я хотів би видати факсиміле автографів, повістей, листів Шевченка, перевидати збірник документів Кирило-Мефодіївського братства в новій редакції. Як писав Дмитро Павличко, “Плани, як зорі, а зорі — як аероплани”. Чому б державі не видати “Кобзар” — недорогий, не зі шкіряною обкладинкою, не “в металі” з прикрасами, який можна роздати безкоштовно в кожну сім’ю. Я мрію видати масовим накладом кишеньковий “Кобзар” на гарному тонкому папері з кількома десятками репродукцій малярських творів, з автопортретами Тараса Шевченка. Я склав проспект видання “Душа із Богом розмовля”. Це були б репродукції біблійних сюжетів, церковної архітектури — всього, що намальовано Тарасом Шевченком. Взагалі, я колись наївно думав — що ще у Шевченка можна відкрити? А коли 1983 року побував у Москві, і в московському архіві мені пощастило ознайомитися із втраченими для науки оригіналами рукописів Тараса Шевченка “Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19”, “Осія. Глава 14”, “Каламутними болотами” і “Якби то ти, Богдане п’яний!”… Їх бачив на початку ХХ століття у пані Митрофанової в Москві Василь Доманицький, коли готував видання “Кобзаря”, а потім вони зникли. Тоді я зрозумів, що є дуже багато невідомого про Шевченка. Я навіть починав колись цикл теле- і радіопередач “Невідоме про відомого Шевченка”. Уявіть, майже про кожен автограф Шевченка можна написати історію його створення, побутування, зберігання, публікації, точності відтворення і так далі. Так і про мистецький твір — можна написати якщо не монографію, то брошуру чи цікаву наукову статтю. Тільки потрібно заглибитися в джерела, у факти, відомі здебільшого професіоналам-шевченкознавцям. Для звичайного читача таке видання стало б відкриттям! Якби ви знали, які “детективні історії” іноді траплялися з творами Шевченка! Ви розповіли про портрет дівчини з Лупського — так, його міг намалювати Тарас Григорович, адже багато творів Шевченка відомі лише зі спогадів, деякі — з репродукцій.
— Як просувається видання 12-томного повного зібрання творів Тараса Шевченка?
— Фактично стоїть на місці. Сьомий том, тобто перший том малярської спадщини був виданий 2005 року. Після його виходу було багато дискусій. У шевченкознавстві є категорії дослідників, які вважають себе монополістами тієї чи іншої теми. Я начитався багато усіляких “відгуків” на сьомий том. Шевченкознавці з Національного музею Тараса Шевченка вважають, що треба  переробити і перевидати сьомий том. Хоча, якщо там і є певні неточності, їх можна виправити у 5 томі малярської спадщини Шевченка, бо 12 том має бути науково-довідковим. Думаю, що можна буде швидше зробити його, ніж 11-й. Тут дуже багато суб’єктивних причин. Пригадую, як 1 серпня 2000 року, через півтора місяці мого перебування в музеї Шевченка, вийшов з моєї ініціативи Указ Президента про вшанування пам’яті Тараса Шевченка. І там ішлося про академічне видання. І вже з осені 2000 року в музеї Шевченка було створено групу науковців, яка щотижня проводила засідання і розглядала по кілька коментарів до 7 і 8 тому. Є видання 60-х років — 5 розкішних томів, які готували видатні науковці, професіонали-художники Василь Касіян, Платон Білецький та Борис Бутник-Сіверський… Звичайно, за ці півстоліття зроблено багато відкриттів. Я думаю, що ініціатива повинна бути з боку Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського як профільного інституту, який співпрацює з музеєм Шевченка, де зберігаються оригінали мистецьких творів. Мені відомо, що є навіть постанова Президії НАН України з графіком виходу 8—11 томів, але щоб дотриматися цього графіка, треба працювати послідовно і регулярно.
Інститут літератури виконав свій обов’язок. За два роки ми видали всю літературну спадщину в шести томах. На її основі здійснюються численні перевидання різними видавництвами, навіть без посилань, але це вже етика видавців.
— Які дослідження Ви б хотіли видати найближчим часом? Чиї розвідки про Шевченка варті уваги?
— Я хотів би видати багатотомну “Бібліотеку шевченкознавця”, де були б надруковані наукові дослідження, починаючи від Василя Маслова і Михайла Чалого. Цього року, завдяки підтримці Миколи Томенка, вийшла книжка  М. Чалого “Життя і твори Тараса Шевченка”, яка багато років лежала у видавництві “Веселка”. У цю серію були б включені цікаві праці українських і зарубіжних науковців, наприклад, Юрія Івакіна “Коментар до “Кобзаря” Шевченка”, чи коментарі до чотиритомного “Кобзаря” професора Леоніда Білецького з Канади, “Життя Тараса Шевченка” Павла Зайцева. У Зайцева є чимало й наукових статей, які друкувалися в чотиритомному виданні творів Шевченка, що вийшло у Чикаго в 60-х роках. За моїм підрахунком, це приблизно 30 томів. І тепер з’являється багато розвідок. Не мені вирішувати, чи включати до цієї серії, наприклад, видання Оксани Забужко, Григорія Грабовича, Богдана Сушинського. Для цього повинна бути створена авторитетна наукова редколегія, а держава має бути зацікавленою в такому виданні, віднайти кошти.
У нашому інституті зібрано унікальні архівні матеріали у фонді Олександра Яковича Кониського. Найцікавіше найповніше його наукове дослідження про Шевченка, яке з’явилося ще на початку ХХ століття. Після Михайла Чалого він здійснив величезну пошукову роботу і зібрав унікальний архівний матеріал про Шевченка, який використав десь на 15 %. Ним користуються час від часу дослідники-шевченкознавці, цитують ці матеріали, але я б хотів видати і окремий збірник з архіву Олександра Кониського. Це вкрай необхідно, бо, на превеликий жаль, 50 років тому було набагато більше  наукових, науково-популярних видань спадщини Тараса Шевченка, праць про нього, зараз усі наукові програми, які ми формуємо, представляємо, майже не фінансуються. Кілька років тому за рахунок державного бюджету мені пощастило видати вибрані поезії, живопис і графіку українською та англійською мовами. Це видання побачило світ, маю вже на нього рецензію з Америки. Аналогічне видання німецькою мовою лежить кілька років у видавництві “Мистецтво”, але з державного бюджету гроші не виділяються. Ще один мій проект, якому вже майже 10 років, — видати до 200-річчя Тараса Шевченка принаймні 10-ма мовами тексти обов’язково з репродукціями його мистецьких творів. Але, на превеликий жаль, більшість видань останніх років виходять у світ за кошти приватних фондів…

Спілкувався
Євген БУКЕТ
Фото автора

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment