«ЖИВИХ ВОГНЕМ СВОЇМ Я ГРІЮ…»

Наталка ПОКЛАД,
член НСПУ

Той суботній день 14 травня видався напрочуд погожим і сонячним. Мальовнича дорога через села й ліси Київщини, потім трохи по Чернігівщині — й ось мета нашої мандрівки: рідне село Павла Григоровича Тичини Піски. Воно вже дзвеніло з динаміка урочистими мелодіями, веселим сміхом і розмовами людей: стоять гурточками, небуденні, наструнчені, в очікуванні дива. Біля тріо бандуристок діти — беруть перші майстер-класи, а оченята — то й не змигнуть. “В поколіннях я озвуся…” — казав поет.
Роздивляєшся довкола, ловиш окремі фрази, інтонації — яка ж усе-таки милозвучна й неповторна оця пісківська говірка!.. Благоговійно прикипаєш поглядом до облич старших жінок — мов до ікон: стільки там утоми, мудрості, пророцтва й застороги. І в кожному обличчі впізнаєш свою маму, якусь її рису, невловиму присутність. Зрештою, всі сільські жінки несуть у собі голос нашої землі…
І справді навіть важко уявити, що 28 грудня 1942 року це чимале село вщент спалили німці. Врятувалися лише ті, кому вдалося втекти в ліс. А понад 300 мешканців Пісків як заручників замкнуто було в сільській церкві, й вони тоді згоріли у ній заживо. Дивом лишилася живою лише вікова липа, про яку писав поет: “Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі…” Вона нині стоїть край майдану й по-молодечому зазирає на нове, зручно й дуже гарно впорядковане церковне подвір’я, на якому височить уже нова красива цегляна церква: німці збудували за своєю програмою “Погляд на схід”, бажаючи бодай у такий спосіб компенсувати непоправні воєнні втрати українців. Зводили церкву кілька років і 2004-го нарешті освятили. Вона, на щастя, належить до Київського Патріархату, а ще молодий настоятель отець Петро — втілення мудрості й розважливості.
Пісківський майдан вихлюпує з себе в різні кінці світу п’ять доріг. Навпроти церкви до нього прихилився сільський історико-краєзнавчий музей і батьківська хата поета, відтворена такою, як і була колись (тепер вона — меморіальний музей, експонати до нього зібрані з різних джерел, адже “справжні” загинули під час тієї страшної пожежі). Стоячи у ній, зовсім-зовсім невеличкій, і слухаючи екскурсовода, мимоволі подумалось: як же ти, хато, вміщала-леліяла всю велику сім’ю Тичин, адже як-не-як у ній було дев’ятеро дітей!..
Того святкового травневого дня пісківський майдан зустрічав своїх земляків і гостей портретом Павла Григоровича Тичини і рядком із його поезії: “Живих вогнем своїм я грію…” А пишне буяння та пахнота весняної зелені й квітів підкреслювали вічну молодість поетового слова.
Вшанувати пам’ять видатного земляка, якому цього року виповнилося 120 років від дня народження, прибула делегація від Чернігівської облдержадміністрації на чолі із заступником голови Віктором Тканком; а також від Бобровицької райдержадміністрації, яку очолив в. о. голови Іван Захарченко; з Києва приїхали представники Бобровицького регіонального відділення Чернігівського земляцтва у складі: директора школи Надії Голоти, письменників Дмитра Головка, Івана Сидоренка, Василя Костюка, відомого лікаря Івана Марченка та літератора Катерини Сенько; завітали гості з Ніжинського, Носівського, Козелецького, Борзнянського районів Чернігівщини та представники багатьох сільських рад самого Бобровицького району.
Програма урочистостей була дуже насиченою: представники обласної та районної влади виголосили вітальне слово, потім усі гості відвідали музеї П. Г. Тичини та історії села Пісок; спільно помолилися в церкві; поклали квіти до пам’ятника жертвам Пісківської трагедії та на могили батьків поета (вони поховані тут-таки, неподалік від церкви); ознайомилися з експозицією виставки народної творчості з усім розмаїттям виробів українських ремесел: на зеленому моріжку прямо на майдані (як у П.Тичини: “На майдані коло церкви…”) художники розгорнули виставку картин, різьбярі демонстрували унікальні вироби з різних порід деревини, вишивальниці зачарували присутніх мистецтвом вишивки, гончарі пропонували вироби з глини, а пекарі запрошували скуштувати запашні булочки, що просто танули в роті. Поряд із досвідченими майстрами демонстрували своє вміння початківці: плетіння бісером, малюнки, витинанки — смілива фантазія авторів вражала. І дуже хотілося вірити, що не вмирає душа наша…
А на самому майдані просто неба розташувався чималий глядацький зал, проте він не міг вмістити всіх охочих послухати виступи професійних артистів з обласної філармонії, і багато хто мусив кілька годин попостояти. Бо, якщо чесно, слухати справді було що, адже концерт видався просто розкішним. А в садку біля музею шанувальники автентики насолоджувалися співом славнозвісної “Берегині” — народного фольклорного колективу з села Козацьке, який щойно запросили в Київ на телебачення, — та ще й норовили сфотографуватися з ним для пам’яті.
На завершення дійства відбулося нагородження переможців творчого конкурсу ім. П. Г. Тичини “Добридень тобі, Україно моя!”, що його незмінно проводять ось уже 10 рік поспіль. Разом із грамотами та відзнаками члени земляцтва вручили кожному переможцю конкурсу грошову премію від голови Бобровицького регіонального відділення Чернігівського земляцтва в столиці Пінчука А. М. Та ще й “пригрозили” землякам гарною ідеєю — видати всі твори переможців окремою книжкою.
Завдяки зусиллям багатьох людей та молодому сільському голові Пісок пані Валентині атмосфера урочистого дійства перетворилася на свято відкритого серця, яким був наділений і сам Павло Григорович.
Кажуть, щоб збагнути творчість письменника, треба обов’язково побувати на його батьківщині. Зізнаюся, після відвідин Пісок і я на багато що подивилася іншими очима, і, приїхавши додому, із новими відчуттями гортала томик поезій Павла Тичини. А на моєму робочому столі красувалися горіхова та черешнева вазочки — подарунки талановитого й веселого майстра з Нової Басані Василя Васильовича Савченка, — хай буде здоровий і міцний!..

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment