НАША ВРОДА БРАЛА СТАРТ У «ВІДКРИТІЙ НОЧІ»

Микола ТАБОРИТ

Не все так кепсько в королівстві українського кіно. Уп’ятнадцяте вийшов на суд журі й громадськості кінофестиваль “Відкрита Ніч”. Він представив “Червону книгу сучасного українського кіно”. Із 26 травня по 1 червня тривав ретроспективний показ вибраних фільмів з його колекції. Із понад 500 стрічок, що пройшли екранами фестивалю упродовж цих років, сотня переможців-призерів залишилась у його фонді. Тому організаторам довелося вибирати з робіт останніх років. До обраних потрапило лише вісімнадцять короткометражок. Але й вони дали вичерпне уявлення про наше сучасне, хоча й не знане для широкого загалу кіномистецтво.
Крім Культурного центру “Кінотеатр “Київ” одночасно фестиваль “Відкрита Ніч” буде представлений на екранах телеканалу ІСТV. Через брак фінансових можливостей демонстраційна географія залишається дуже обмеженою: такі наші реалії, до яких нас давно вже привчила “українська” дійсність. Як і раніше майданчик на київському Андіївському узвозі залишається головним. Але представлені фільми зможуть подивитися і глядачі Львова, Дніпропетровська. Сподівалися, що до них долучаться Запоріжжя, Миколаїв, але… Присвячений фестиваль пам’яті талановитого режисера, громадсько-політичного діяча Юрія Іллєнка, якому нещодавно виповнилося б 75.
— За недовгу історію в нас було кілька фестивалів, присвячених відомим митцям, зокрема Івану Миколайчуку, — розповів на прес-конференції брат Юрія Герасимовича, відомий режисер, професор інституту екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого Михайло Іллєнко. — Для мене й брата ця постать надзвичайно близька й дорога. Однак і сьогодні маститим професіоналам у нього є чому повчитися, як і в Юрія Іллєнка.
“Відкрита Ніч — Дубль 15”, відбудеться у ніч із 25 на 26 червня у Києві на Андріївському. Як уже повелося, загальна фестивальна програма має дві частини — позаконкурсну і конкурсну. Тривалість останньої — три години, а загальної — шість годин.
Із стрічок метра українського кіно Юрія Іллєнка глядачі побачать вісім: “Тіні забутих предків”, “Криниця для спраглих”, “Вечір напередодні Івана Купала”, “Білий птах з чорною ознакою”, “Легенда про княгиню Ольгу” та ін. Як відлуння — стрічки студентів, дебютантів, авторів незалежного кіно. І кожен із власним баченням довколишнього світу, неповторним тембром звучання соціальних, екологічних і морально-етичних проблем. Серед них кінорежисери, що вже відбулися і яких нам ще належить відкрити: Тарас Ткаченко, Максим Буйницький, Юлія Гоголь, Дмитро Сухолиткий-Собчук, Аліна Головіна, Андрій Марченко, Сергій Марченко, Аліна Хорошилова.
Короткометражка Хорошилової не зможе залишити байдужою будь-яку незачерствілу людську душу. Героїня (роль виконує донечка кінорежисерки) — маленька дівчинка залишається сиротою. Дитячим розумом їй не збагнути, куди поділася мама. Від батька-п’яниці годі чекати душевного тепла і турботи. Разом із песиком вона вирушає на пошуки. У кадрі — міські вулиці, серед яких кияни впізнають і місцину біля Байкового кладовища. Але все марно, навколо лише брудно-білий сніг. І холод — зимовий і людський. Повернувшись додому, прихилившись під дверима, вона помирає… У передсмертному мареві бачить свою неньку: “Мамусю, я знала, що знайду тебе!”.
Цікава своєю оригінальністю, філософським осмисленням і пізнавальним моментом чорнобильська документалістика Сергія Марченка. Це мозаїчне полотно він виніс із кількох народознавчих експедицій по Зоні, у яких брала участь і письменниця Ліна Костенко. Перед глядачем невигадані історії-мозаїки, як-от: “Маковій у Левковичах”, “Співи в Теремках”, “Сніг у Ладижинах”, “Рибалка з Тинного”, “Молотьба у Копищах” та ін., відзняті 2004—2006 рр. Але від того актуальність і зворушливість із часом не потьмяніла, енергетика людської душі і, може, навіки втрачених куточків прабатьківської землі просто незбагненна.
Можна згадати й інші роботи, частина яких були дипломними роботами вихованців кінорежисерського факультету Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Це, зокрема, “Не страшно”, “Як тато і мама розпрощалися у три раунди”, “Микола і німець”… Згадані, як і решта ретроспективних короткометражок, дають надію на те, що українські таланти все-таки є. Інша річ, чи є можливість їм засвітитися.
До речі, нинішня володарка “Пальмової гілки” Канського міжнародного кінофестивалю у номінації короткометражних фільмів (стрічка “Крос”) Марина Врода до свого тріумфу у Франції неодноразово брала участь у “Відкритій Ночі”. Навіть була призером. Так що школа Іллєнка (на цей раз Михайла), усупереч усім обставинам, не здрібніла.
На жаль, як розповідав член оргкомітету, представник компанії “Вавілон” Андрій Різоль, протягом усіх років проблема з фінансуванням фестивалю залишається. Державним мужам не до них. Тому вони самотужки взялися до активних пошуків “альтернативних джерел”. Ухвалено рішення про створення меценатської ради. Де завгодно і від будь-кого кошти не залучатимуться. Зрозуміло ж бо, що готові допомагати фінансово, мусять щиро прагнути відродження українського національного кінопродукту, не маючи якихось корисливих мотивів. Щодо перших кандидатур ради — Богдана Бенюка, Михайла Соколова, Олега Кохана, Миколи Богданенка сумніватися не доводиться.
Насамкінець варто зазначити, що фестивалем опікуються громадська організація “Нарешті”, компанії “Іллєнко Фільм” та “Вавілон”, продюсерська агенція “Зелений пес”. А серед тих, хто забезпечує інформаційну підтримку, і наш тижневик “Слово Просвіти”.
Що ж, як-то кажуть, пристойна компанія просто приречена виробляти пристойну продукцію. Успіх учасників “відкритої Ночі” тому підтвердження.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment