НА ЛУГАНСЬКОМУ МОВНОМУ ФРОНТІ

Вранці 27 травня 2011 року члени “Просвіти” та інших громадських, а також політичних організацій Луганщини пікетували сесії луганських обласної та міської рад. Яка ж причина вивела людей під стіни приміщень, де засідали “народні обранці”? Вона дуже проста й буденна — саме цього дня обласні “парламентарії” шостого скликання на своїй п’ятій сесії, прагнучи вчергове довести, що “король — не голий”, знову намагалися відволікти населення краю від провалів у соціально-економічній сфері дразливим мовним питанням.
Прикриваючись фальшивими гаслами про “захист інтересів наших виборців і право земляків користуватися російською мовою”, “багатонаціональність населення Луганської області”, “спільне слов’янське коріння” та необхідність захисту так званого “російськомовного” населення, поширюючи відверту брехню про нібито історично зумовлену “російськість” краю та намагаючись вилити свою образу на громадськість Луганщини, яка ще не так давно разом з органами прокуратури й суду домоглася скасування “регіонального” статусу російської мови, цього разу обласні депутати — неосталіністи, брежнєвці, валуєвці — вчергове атакували Конституцію України й чинне законодавство держави в мовній сфері. Поціновуючи “законотворчість” свого “авґустєйшего” попередника — російського імператора Олександра ІІ, який саме 135 років тому видав сумнозвісний Емський указ, депутати обласної ради, прагнучи так само, як і згаданий самодержець, бути “європейцями”, прийняли рішення “Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови, інших мов національних меншин в Луганській області”. Та при цьому не забули прибрехати, зазначивши, що “перегини”, які нібито чинилися в Україні щодо російської мови, знаходять порозуміння в самій Європі.
Того ж дня аналогічним чином поводилася й Луганська міська рада. На своїй черговій сесії її депутати, діючи хитріше й підступніше, ніж у попередні роки, прийняли цинічне звернення “Про проект Закону України “Про мови в Україні”, адресоване голові Верховної Ради В. Литвину та його авторам — панові О. Єфремову й товаришу П. Симоненкові. В такий спосіб “міські” депутати Луганська показали себе “підспівувачами” своїх “старших таваріщєй” з облради, що й не дивно, адже в обох цих “представницьких” органах більшість — це представники двох “руководящіх і направляющіх” партій — “регіонали” і комуністи.
Про “демократичність” волевиявлення “народних обранців” свідчить той факт, що жодного з просвітянських активістів до депутатських зал обласної й міської рад не допустили. То про який же “європейський вибір”, наполегливо декларований можновладцями області, може бути мова?!
Прикметно, що, офіційно заявляючи про функціонування російської мови на Луганщині поряд із державною, місцеві депутати водночас наполегливо “пропонують” використовувати в роботі державних установ, зокрема освітніх, саме мову сусідньої держави. Характерним є телевиступ голови комітету облради з питань освіти і науки, молоді та спорту (й одночасно — ректора обласного державного інституту культури і мистецтв) п. В. Філіппова, який заявив, що вищих навчальних закладів згадане рішення, мовляв, не стосується, а при цьому своїм викладачам “ненав’язливо” рекомендує застосовувати “родной і понятний”. Таку ж позицію займають й інші депутати-керівники.
Наслідки такої “подвижницької праці” луганських депутатів проявляються дедалі виразніше — все частіше у відповідь на українську мову в Луганську можна почути: “Езжай в свою хахляндию, иди на свою бандьоровщину”, саму ж державну мову паплюжать різними зоологізмами на кшталт “теляча”, “собача”, “верблюжа” тощо. Водночас на Луганщині ні в представницьких органах влади, ні в державних установах, ні в силових структурах опанувати державну мову ніяк не можуть. Зокрема в журналістському корпусі області робочою мовою є тільки російська.
На цьому тлі вже годі дивуватися змістові деяких питань, що виносяться в “наукові” соціологічні дослідження на Луганщині, які начебто проводяться відомим Центром Разумкова — “Чи будете Ви захищати Україну, якщо випаде потреба?”, “Як Ви поставитеся до того, що в Україні буде друга державна мова?”, “Як Ви ставитеся до можливості відокремлення південного сходу від України?”, “Як Ви дивитеся на розподіл України на три національно-державних утворення?”, “Чи виступаєте Ви за федералізацію України?” тощо. Нам зрозуміло, хто і що за цим — і в Україні, і за її межами. Але чи розуміють це ті, хто керує державою? І чому мовчать силові структури — Прокуратура, суди, СБУ? Яка позиція щодо цього питання гаранта Конституції? Питання, здається, риторичні.
Просвітяни Луганщини переконані, що українську націю може об’єднати лише рідна мова, предковічне материнське слово. Тому обласне об’єднання “Просвіти” — єдина громадська організація на Луганщині, яка одразу ж звернулася до обласного прокурора М. Г. Бескишкого із закликом відновити конституційний порядок у діяльності Луганської обласної ради й опротестувати її деструктивне “мовне” рішення.

Прес-центр Луганського обласного об’єднання ВУТ „Просвіта” імені Тараса Шевченка

Від редакції: Учора ввечері, як нам стало відомо, реакція обласної та міської ради, яка була озвучена на обласному радіо, була вкрай зневажлива: “Украинские националисты блокируют решение областного совета”.
Виникає запитання, хто ж такі депутати облради і чиї інтереси вони представляють?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment