ВРАЖЕННЯ І НОТАТКИ ГЛЯДАЧА
Вікторія КРАВЧУК,
студентка
Останнім часом доводиться все частіше чути про те, що українці далекі від справжнього мистецтва. Я не вигадуватиму критеріїв диференціації того, що поляки називають “штука елітарна”, і кітчу, але якщо вірити власним очам, то українські смаки справді далекі від ідеалу.
Ось, наприклад, на безкоштовні концерти на Майдані Незалежності приходять тисячі людей, їх запалюють беззмістовні попсові пісні. Ця молодь може цілий вечір вигицувати й кричати сп’янілими голосами щось на кшталт: “Тіна, я тебе люблю!”. Такі нетверезі експонати можна помітити кожного вихідного у центрі столиці.
Натомість на ретроспективних показах фільмів із колекції кінофестивалю “Відкрита Ніч” “Червона книга сучасного українського кіно”, на які я 28 травня пішла з подругою, вдалося побачити лише дев’ять глядачів (не враховуючи нас).
Зараз розумію, що намагалася висловити одна моя знайома запитанням: “А хіба в нас є українське кіно?” Так, є. Але ми його не знаємо. Більше того: не розуміємо і не підтримуємо. Якби існувала Червона книга української культури, то до неї довелося б занести наш сучасний кінематограф.
На фестивалі мені вдалося не просто побачити короткометражні фільми (“Довга прогулянка — назавжди”, “По той бік райдуги”, “Отроцтво”, “Відповідь на молитву”, “Ліфт”, “Про біг”, “Крила”, “Страта”, “Трагічне кохання до зрадливої Нуськи”), а й спостерігати за реакцією на них публіки.
“Довга прогулянка — назавжди” Максима Буйницького — короткометражний фільм про кохання за мотивами оповідання Курта Воннегута — викликав сміх аудиторії. Виникало відчуття, що деякі глядачі налаштували себе зовсім не на перегляд студентських робіт. Але якщо відверто, то мене найбільше вразив не сам сюжет, не його втілення. Українська мова — справді чиста, як кришталь. Чомусь моє стереотипне мислення налаштоване сприйняти його як щасливий виняток, який дуже рідко трапляється на українському екрані.
“По той бік райдуги” викликав неоднозначну реакцію. Глядачі не одразу оцінили задум режисера — зобразити життя німого театру. Але коли всі зрозуміли, у чім річ, то сиділи мовчки й намагались дивитися.
“Отроцтво” — фільм про вибір життєвого шляху. Публіка не зовсім правильно спрйняла втілену Дмитром Сухолитким-Собчуком ідею — потрібно було почути не слова, а голос емоцій акторів: матері, яка молитися за дитину, батька, що проводжає сина в нове життя, дівчину, яка готова їхати за коханим, хлопця, що намагається заспокоїти своє серце і водночас зрозуміти всіх.
“Відповідь на молитву” тривала лише хвилин зо три, але цього вистачило, аби оцінити авторський задум. Всезагального масштабу набувають слова Шевченка: “А всім нам вкупі на землі // Єдиномисліє подай // І братолюбіє пошли”.
“Про біг” — назва говорить сама за себе. Хлопець і дівчина зустрічаються на зупинці. Автор намагався показати їхню поведінку, реакцію, емоції. Пробіжки містом додавали фільму безтурботності й невимушеності. Такий простий сюжет сподобався аудиторії.
“Крила” — стрічка про льотчика, який уже не може літати через травму. Глибинний зміст ховається в короткому сюжеті.
“Страта” — “фільм-притча про втрачену гармонію між людиною і природою”. У стрічці реакція різних людей на те, що в Києві, на вулиці Золотоворітській спилюють клена. Було прикро спостерігати за тим, як під час перегляду стрічки із залу вийшло троє глядачів, які навіть не намагалися заглибитись у сюжет.
“Трагічне кохання до зрадливої Нуськи” — екранізація оповідання “Граната на двох” Юрія Винничука. У фільмі розповідається про двох хлопчиків — Юрка і Грицька, закоханих у дівчину, набагато старшу від них. Хлопчаки не можуть змиритись із тим, що у Нуськи з’являється коханий. У стрічці є багато кумедних ситуацій, пов’язаних із Грицьком і Юрком, які не знають, як зарадити нещасливому коханню. У глядачів короткометражка викликала веселий сміх. Мені особливо запам’ятались слова з вірша: “Без тебе я — мов квітка без стебла.., без тебе я — мов борщ без буряка”. Кохання…
…До кінця останньої короткометражки досиділо тільки шестеро найтерплячіших глядачів, зокрема я та моя подруга. А на Майдані люди вистоюють до останньої хвилини.
Кому що, а курці — просо.
