ОРДИ БАТИЯ ЗНОВУ ШТУРМУЮТЬ ДЕСЯТИННУ

dsc02491У ніч із 25 на 26 травня, через 770 років після першого штурму монголо-татарами, Десятинна церква Києва, перша кам’яна церква Київської Русі і її головний храм, знову зазнала нападу, цього разу нащадків Орди. Цікаво, чи випадково було обрано дату? Адже 25 травня 996 року — день освячення Десятинної церкви. А 26 травня цього року на державному рівні розглядалася концепція розвитку столиці України. Невже штурм був приурочений до якоїсь із цих дат?

Петро АНТОНЕНКО

Про багатостраждальну долю давнього храму наша газета писала неодноразово. Одна з таких публікацій — інтерв’ю, яке дав “СП” історик Олександр Палій, — “Десятинну церкву — московським нащадкам Батия?” (“СП”, № 5, 2011 р.). Стурбованість громадськості викликає не лише те, що рештки Десятинної вже другий рік під відкритим небом і руйнується безцінне археологічне джерело нашої історії, не лише те, що зупинено подальші дослідження цієї території. Обурення викликають настирливі наміри Московського Патріархату, його українського підрозділу, спорудити на місці нашої національної святині свій московитський храм. Це вже не просто нахабство, це блюзнірство. Адже згадаймо, що наприкінці 1240 року саме Десятинна церква стала останнім оплотом оборони Києва від монголо-татар, місцем загибелі останніх захисників стольного граду, киян, які рятувалися в храмі. І ось на місці загибелі наших предків прагнуть поставити церкву саме ті, хто є нащадками нападників і нищителів. А те, що Росія, до цього — Московія, виросла з улусу Золотої Орди, давно вже не заперечують історики.
Місце храму, його рештки, руїни, а нині це величезний смітник у центрі столиці, на її історичному Дитинці, кілька днів тому стало сценою чергової провокації “батиїв”. У ніч на минулий четвер, у мороці, як і належить “татям нічним”, невідомі на той момент нападники завезли на Старокиївську гору, під самий паркан Десятинної, новенькі будівельні вагончики. Зняли їх краном із вантажівок і поставили між Національним музеєм історії України й парканом, яким обгороджено Десятинну. Очевидно, передбачаючи подібні провокації, на місці події з’явилися представники громадськості міста, які борються проти затії спорудження тут московського храму. На їх підтримку прибув депутат парламенту Святослав Олійник. Спалахнув конфлікт між людьми, які хотіли завадити вивантаженню вагончиків чи, принаймні, з’ясувати, що все це означає, і невідомими “будівельниками”.
Із п’ятниці почалася злива хаотичної і суперечливої інформації щодо нічного інциденту. Святослав Олійник заявив в ефірі каналу ТВі, що провокативне вивантаження будівельних вагончиків не могло відбутися без санкції голови міської державної адміністрації Олександра Попова, адже треба мати добру підтримку, щоб нахабно вриватися на територію Національного музею. І що взагалі йдеться про неприховане потурання міської влади московським “забудовникам”. Одначе Попов заявив, що жодного будівництва на місці Десятинної не планується. Те ж підтвердив і головний архітектор міста Сергій Целовальник, додавши, що вагончики було завезено, мабуть, для археологів, які вестимуть тут подальші дослідження. Натомість представники Інституту археології НАНУ заявили, що археологічні дослідження на об’єкті давно не ведуться через брак коштів і що вони нічого не знають про “доставлені їм” вагончики. Представники ж УПЦ Московського Патріархату поспішили заявити, що нічого не знають про завезення туди вагончиків як і про початок якогось будівництва. Потім проговорилися, що все це — ініціатива, тобто самодіяльність настоятеля так званого “Десятинного храму” отця Гедеона, який, очевидно, вирішив зайняти місце і “щось прибудувати”. Про такий намір відкрито говорив киянам-протестувальникам і сам Гедеон. “Десятинний храм”, про який ідеться, це ота самозвана “каплиця” Московського Патріархату, побудована самозахватом кілька років тому поруч із Десятинною і музеєм.
Словом, таємничість і невизначеність. Слід зазначити, що все це відбувалося одразу після завершення, причому, безуспішного, конкурсу на кращу концепцію подальшої долі решток Десятинної церкви.
…У понеділок вранці я стояв на цьому святому для нас, нашої історії місці. Верх Старокиївської гори, саме там, де була Десятинна церква, обнесені високим дерев’яним парканом. Порожньо. Натовпи киян, гостей міста ще не заполонили Гору. Майже нікого біля Музею історії України. Нікого біля “каплички” Московського Патріархату. Та яка капличка, справжня і чимала дерев’яна церква! Плацдарм для подальшої окупації Десятинної. У каплиці лише міліціонер, стереже не то її саму, не то музей чи Десятинну. За десяток метрів стоять на місці ці два скандальні новенькі сині будівельні вагончики.
Зелений паркан довкола решток церкви в одному з місць кимось розхитано, зроблено прохід. Якихось охоронних знаків, написів, що вхід сюди заборонено, що це історична пам’ятка, територія наукових досліджень, не видно. Спокійно заходжу за паркан і потрапляю на величезні руїни. Боляче на них дивитися. Позаминулої зими тут впало, не витримавши снігу, благеньке покриття, встановлене над рештками церкви, місцем археологічних розкопок. Другий рік усе це під відкритим небом, під снігами, дощами і вітрами. Велетенський смітник. І це не лише місце наукових досліджень, а й святе місце загибелі останніх захисників Києва від орд!
Що стоїть за провокацією, розпочатою минулого тижня? Що взагалі коїться довкола нашої святині — Десятинної церкви? Коментар нашій газеті дає голова Комісії Київради з питань культури і туризму Олександр БРИГИНЕЦЬ:
— Пане Олександре, чи з’ясувалося нарешті за ці дні, хто ж і для чого завіз тоді, вночі, будівельні вагончики під Десятинну?
— Їх завіз один із підрозділів Київської міської державної адміністрації. Навіщо? Думаю, це спільна провокація якихось чиновників міської влади і московської церкви.
— Бо насправді будівництво ж не може розпочатися ось так нахабно, самочинно?
— Звичайно. Мета була інша: продемонструвати, що може реалізовуватися і цей варіант — спорудження храму на місці Десятинної. Очевидно, була змова між владою і церковниками. Але потім, коли ситуація набула розголосу, було реалізовано “план Б”, почали говорити, що вагончики, мовляв, для археологів.
— І все це коїться в момент визначення подальшої долі Десятинної. Чи не слід узагалі припинити розмови про будівництво нової церкви на місці святині, мотивуючи це, мовляв, “відродженням” храму?
— Жодне нове будівництво тут незаконне. Це заборонено відповідною міжнародною конвенцією, підписаною Україною. І положення цієї конвенції включені до нашого українського законодавства. Воно чітко забороняє спорудження, так звану “відбудову” пам’яток історії, якщо достеменно не встановлено, якою саме вона була, який вигляд мала ця пам’ятка.
— Це стосується і Десятинної?
— Абсолютно. Адже достеменно не встановлено, якою була ця церква.
— Тоді поговоримо про щойно завершений конкурс на кращу концепцію подальшої долі Десятинної.  Хто був ініціатором створення конкурсної комісії?
— Київська міська держадміністрація і Міністерство культури й туризму. І в умовах цього конкурсу було принципово вказано, що жодна концепція, жодна ідея щодо подальшої долі Десятинної не передбачають будівництва на цьому місці нового храму.
— Вийшло ж інакше…
— Вийшло так, що в проектах фігурувала ідея саме спорудження тут нового храму.
— Як могло трапитися таке порушення умов конкурсу?
— Очевидно, ті, хто стояв за цим конкурсом, ще раз хотіли підкреслити, що в суспільстві превалює ідея спорудження нової Десятинної церкви на місці старої.
— І один із таких проектів увійшов у “двійку” переможців.
— На жаль, саме так. Як відомо, конкурс завершився нічиєю, переможця не встановлено, кращими названі два проекти з абсолютно різними концепціями подальшої долі церкви. Один пропонує будівництво нового храму на руїнах старого. Інший —музеєфікацію цього місця.
— Ви абсолютний прихильник другої ідеї?
— Однозначно. Адже спорудження нової церкви на місці старої просто знищить будь-які археологічні дослідження на Горі. А вони вкрай важливі. Адже тут не лише витоки християнства на Русі, тут сліди давніших культур, зокрема й Трипільського періоду. Дослідження науковців можуть різко змінити наші уявлення щодо історії Києва, може статися, що місту не півтори, а кілька тисяч років. Не говоримо вже про суто технічні моменти будівництва в цьому доволі складному за рельєфом місці. Новий храм, якби він був споруджений, дуже змінив би архітектурні обриси цього місця, “тиснув” би на розташовану зовсім поруч Андріївську церкву.
Оптимальний варіант — музеєфікація цього місця. Тобто, встановлення над залишками Десятинної капітального прозорого накриття, яке б захистило розкопки, дало змогу продовжувати дослідження. І водночас це був би діючий музейний об’єкт. Наприклад, якась частина відкрита для огляду, а на іншій ведуться дослідження. Це відома практика в багатьох країнах світу щодо пам’яток такого типу. За такого варіанта, звичайно ж, буде знесений цей ганебний паркан, впорядковано територію, і вся ця Гора перед музеєм стане також музейним об’єктом.
— Як швидко все це можна було б зробити?
— Буквально за кілька місяців. Але тепер, після того, як конкурс завершився нічим, треба шукати нове рішення, по суті, проводити новий конкурс.
— А негайно треба, очевидно, навести тут елементарний порядок, щоб це не був прохідний двір і смітник. Тепер щодо цієї так званої “каплички” Московського Патріархату, яку вони поіменували, як Десятинний храм.
— Встановлена абсолютно незаконно й самочинно. Я, як голова профільної Комісії Київради, не бачив жодного дозвільного документа на цю навіть не церкву чи капличку, а як її називаю, так звану церковну споруду.
х х х
Отже, облога Десятинної, облога нашої історичної пам’яті, духовності триває. Чи встоять наші мури проти зайд? А дорога на Старокиївську гору — куди вона вестиме, до святині чи до смітника? Шукаймо відповіді.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment