КОВАЛЕНКО КЛЕПЛЕ…

Микола ЦИМБАЛЮК

Україна наближається до американських стандартів демократії. У нас уже точнісінько як і в них: якщо хтось украде голку, його посадять у тюрму, а якщо вкраде мільйон — зроблять президентом. Тут ми навіть їх да-а-алеко переплюнули! Є й друга прикмета: кожен вільний громадянин має право висунути позов до держави, якщо вона вдається до утиску його прав і свобод.
Подібних позовів у нас, щоправда, одиниці. І причина не стільки в невисокій правосвідомості громадян, скільки в глибокій зневірі щодо здатності українських судів служити Духу і Букві закону.
Однак не перевівся ще козацький дух серед сонмища вкраїнських свинопасів. Особливо серед славних нащадків Слобожанщини. Це засвідчує тривалий судовий позов харків’янина Володимира Федоровича Коваленка до Харківської міськради. А почалося все сім років тому. Якщо не враховувати 1996-й.
Нашому громадянству ще пам’ятний контрреволюційний шабаш російсько-проросійської п’ятої колони в Сєвєродонецьку. Тоді погрожували створенням чогось на кшталт окремої Донецько-Криворізької республіки зразка 1918 р. Але: no pasaran! — ворог, даруйте, задумка Москви не пройшла. Але п’ятиколонники не дрімають: їх витурюють у двері, вони лізуть у вікно.
Через кілька років заплановано було новий антидержавний, антиукраїнський вибух. Одна за одною, як унаслідок ланцюгової реакції, ради Південно-Східних областей, де регіонали мають агресивну проросійську більшість, почали ухвалювати рішення про регіональну російську мову. По-суті, вони повністю заперечували і нищили державну, українську.
Харківська міськрада 6 березня 2006 року ухвалює й собі рішення № 43/06 “Про російську мову в м. Харкові”. Згідно з ним, російська визнавалась регіональною. Діловодство і документація представницької і виконавчої влади — все мусило перейти і на мову сусідньої держави (хоча й до цього там української було не густо). Та ж влада зобов’язувалася забезпечити виконання ухваленого антиконституційного, антидержавного рішення.
Кволі протести українських демократичних партій, громадських організацій нічого не дали. Хоча мали на те достатньо юридично-правових, організаційних і фінансових можливостей. Не порівняти з можливостями окремо взятого громадянина. Але Володимир Коваленко не порахувався ні з чим. Бо совість і честь людини, її держави над усе.
Ще 1996 року він подав був позов до Харківської міськради з приводу її антизаконного рішення “Про застосування Конституції України та Закону УРСР “Про мови в Українській РСР”. Воно, в принципі, було предтечею майже аналогічного, 2006 року. Фрунзенський районний суд м. Харкова тоді, у вересні 1999 року, визнав рішення неправомірним і зобов’язав міськраду скасувати його. Воно й зрозуміло: згідно з положеннями ст. 26 та ст. 59 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” це питання до їх компетенції не належить. Те ж саме зазначається і в ст. 29 Статуту територіальної громади міста Харкова. Жодного слова про це і в Європейській хартії місцевого самоврядування. Але віз, як кажуть, і нині там.
Харківські можновладці (та й не тільки вони) посилаються на Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Про ці спекуляції вже говорено-переговорено. Бодай кількома словами нагадаю. Доктор юридичних наук Володимир Василенко, зокрема, уже писав про не аутентичний переклад хартії усупереч елементарним правилам. Тобто здійснений був він не з оригіналу, а via Russia (через Москву). І взагалі хартія стосується мов, що вимирають.
Міська влада допустилася й іншого лукавства, яке так характерне для московського писка, що іменується “русскім міром”. Вони не хочуть, бачте, згадувати імперсько-російсько-більшовицьку криваву практику на Вкраїнській землі впродовж усіх віків, коли їх нога топтала, фізично винищувала український народ, його культуру, його мову. І мовчать, що російська є мовою колонізатора, мігранта. Та й за умов, коли 97,2 % харків’ян вільно володіють російською, а українською лише 62,5 % (етнічні, точніше, записані в документах, українці становлять 61 %), правові підстави для захисту російської мови є блюзнірством.
Варто згадати ще одну важливу деталь. Головний постулат військової доктрини Москви: об’єктами геополітичних інтересів РФ є території інших держав із російськомовним населенням. Тобто, там де “гаварят по-русскі”, будь-коли, коли забагнеться, може ступити знову “сапог” непроханого “ старшого брата”.
Мотивуючи це наведеними фактами і міркуваннями, дотримуючись статей Конституції України і законів, Володимир Коваленко звернувся був до Харківського обласного суду. Потім — у Київ, у Вищий адміністративний суд України. Доводив: у Харкові міською владою чиняться антизаконні дії щодо державної мови, зріє реальна небезпека українській державі, її незалежності. Просив: зупиніть свавілля п’ятої колони! Скасуйте рішення Харківської міськради “Про російську мову в м. Харкові” як таке, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили!
…І щуку викинули в річку — Київ відправив справу назад, у Харків. Пілати умили руки. Вкотре забувши, що кайдани на них давно вже куються за мурами криваво-червоного Кремля.
Але будьмо оптимістами. Бо й наш Коваленко не меле, а кує. Чи клепле…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment