Надія КИР’ЯН
Підтримати акцію столичних протестувальників приїхали батьки і вчителі зі шкіл Донеччини, де місцева влада чинить беззаконня. Наша газета неодноразово писала про те, що в Донецьку закривають школи з українською мовою навчання, зокрема школу № 111. Ірина Круглова, яка очолює ініціативну групу батьків цієї школи, повідомила про нещодавні події. Зокрема дивні суперечливі висновки Донецької прокуратури: коли до прокурора м. Донецька Олександра Ольмезова звернулися батьки з проханням опротестувати незаконне рішення Донецької міської ради про закриття їхньої школи, 6 травня вони отримали відповідь, що підстав для опротестування нема. А на запит народного депутата Арсенія Яценюка з того ж питання (!) 4 травня з Донецької прокуратури надійшла відповідь, що незаконне рішення Донецької міської ради опротестовано прокуратурою м. Донецька. Дві протилежні думки в одній голові — це вже якась хвороба?
27 травня Ворошиловський районний суд Донецька своєю ухвалою призупинив рішення Донецької міської ради про ліквідацію школи. Однак директор школи Світлана Бабенко ігнорує цю ухвалу, не приймає від батьків заяв до першого класу. Заврайво Петровської ради в місті Донецьку Лариса Фофанова також заявляє, що якщо навіть батьки відстоять школу через суд, вона не допустить, щоб було поновлено набір до перших класів. Отже, поза сумнівом, школу хочуть зробити малокомплектною штучно (нині там 240 учнів).
Подібна історія і в м. Торезі Донецької області. Вчителька географії школи № 27 Людмила Миколаївна Скуратович розповіла, що ще в грудні минулого року поширилися чутки про ліквідацію закладу. Спочатку про це повідомили шкільну адміністрацію, потім на загальношкільних батьківських зборах — батьків: мовляв, на утримання школи не вистачає 352 тисячі грн, а економічний ефект від її закриття становитиме 297 тисяч 900 грн. Окрім економічних, вишукували й інші причини: вчителі не пройшли дострокову атестацію тощо. На звернення батьків і вчителів до різних інстанцій відповіді були однозначні, ніби під копірку: ліквідація школи — законна.
Насправді порушена постанова Кабміну № 315 від 19 квітня 2010 року за підписом прем’єр-міністра Азарова “Про оптимізацію шкіл”, у якій сказано, що школи І ст. оптимізуються за наявності дітей менше 10, І—ІІ ст. — якщо менше 40, І—ІІІ ст., якщо дітей менше 100. У приміщенні цієї школи навчається 170 дітей, окрім цього, 60 учнів вечірньої школи, третій поверх здано в оренду Харківському політехнічному інституту, де знаходиться консультаційний пункт і навчається понад 200 студентів. У розрахунках щодо рентабельності навмисно не врахували ні вечірньої школи, ні інституту, отже, результати навмисно спотворено. Школа добротна, простора, світла, з автономним опаленням, із великим спортзалом, різними кабінетами, багатою бібліотекою. На ремонт класних кімнат і коридорів міський відділ освіти коштів давно не виділяє, все за рахунок батьків. Проте мер Тореза Віктор Антонов вважає, що замість того, щоб утримувати школу № 27, краще ці гроші спрямувати на утримання апарату управління.
Батьки, громадськість неодноразово брали участь у пікетуваннях, писали звернення, які зазвичай повертаються до місцевої влади. Цього разу зі скаргами звернулися до Генпрокуратури, де їм пообіцяли взяти справу на контроль.
У Законі про місцеве самоврядування, до речі, зазначено, що у компетенції органів місцевого самоврядування лише дошкільні заклади. А тут ситуація така: у місті був 51 дитсадок, зараз лише 17. Натомість інших — супермаркети, кафе, ресторани, чи й просто руїни. Дитсадочків бракує, щоб влаштувати дитину, батьки пишуть заяви одразу як дитина народжується: через три роки, може, дійде черга. Де були дитячі садки — був дитячий сміх, радість, надія. Де нинішні “точки” — там неможливо жити, страшно ходити: стрілянина, щури, собаки, загазованість від автівок тощо.
Коли проаналізувати звернення батьків, учителів різних шкіл, які “підлягають закриттю”, можна зробити висновок, що причини цього дуже подібні: боротьба з українською мовою, яка почала відроджуватися, бажання захопити (переважно за безцінь) гарні приміщення в престижних районах. Люди це розуміють і починають щоразу активніше відстоювати свої права: на вибір мови, школи, на працю (адже вчителів ліквідованих шкіл працевлаштовувати ніхто не збирається). До речі, лише широкий розголос про події, втручання журналістів, громадськості, народних депутатів допомагають відновленню справедливості. Перемоги вже є, сподіваємося, їх більшатиме.
