Напередодні світова громадськість відзначила День боротьби з тютюнопалінням — “табачнимі іздєліями”. А українська — наступного дня — День захисту дітей. З ініціативи громадської організації “Не будь байдужим!” на Хрещатику, біля стін Київради, зібралися школярі, вчителі, професори ВНЗ, депутати, журналісти, активісти Координаційної ради з питань захисту української мови при товаристві “Меморіал” ім. В. Стуса. Вони висловили свій протест проти нових “ініціатив” Табачника щодо намірів закриття в Києві українськомовних класів і груп у дитсадках. До них долучилися батьки і вчителі з Донеччини. З цього приводу учасники протестної акції схвалили звернення до голови КМДА Олександра Попова, яке зачитав голова ради Тарас Марусик перед тим, як подати його столичній владі.
Микола ТАБОРИТ
Тема перетворення за Табачника Міністерства з питань освіти, науки, молоді і спорту України в ідеологічний центр совєтизації й русифікації не нова. Це принижує честь країни й гідність пересічних українців, викликаючи справедливе обурення мовчанням президента як гаранта Української держави. Є на те підстави, чи нема, але громадськість напряму пов’язує з останнім і ті незаконні фінансові оборудки, що час від часу потрясають згадане відомство. Чого варта остання, коли Табачник намагався влаштувати додаткові іспити для учнів 5—7 класів! Вартість оборудки, за словами депутата Верховної Ради України Олеся Донія, становить приблизно 200 мільйонів гривень. Це ті “копійки”, що вкотре замишлялось витягнути з кишень батьків.
Наведений факт є черговою ілюстрацією невичерпних “ініціатив” освітянського “мудреця”. Наступний, — що він так полюбляє, засвідчує чергову масштабну провокацію. “Сьогодні, — упевнений депутат Київради, голова комісії з питань культури і туризму Олександр Бригинець, — дитина, котра живе в Україні і вчиться в українській школі, але не вивчає українську, означає одне: це значить, що її готують до того, що вона житиме не в Українській державі”. Таким чином бюджетні кошти, які формують українські платники податків, ідуть на освіту й виховання дітей чужої держави.
Депутат попередив: київських дітей силоміць під різними приводами заганятимуть у російськомовні класи. Батьків годуватимуть обіцянками кращих умов навчання, безплатних обідів, безплатних гуртків, басейнів і бозна ще чим. Буде безліч інших приманок. Аби вони клюнули й переходили. Росія — багата держава і на подібні плани в неї стане грошей. Табачникам це достеменно відомо. Бо їм конче потрібні такі — без роду й племені.
Що це не химерні вигадки, свідчать і виступи Ірини Олександрівни Круглової, матері двох учениць з м. Донецька, і вчительки з м. Тореза Людмили Миколаївни Скуратович. Донецька влада “відзначилась”: готують до закриття 26 шкіл! До речі, гості виступали російською мовою. І в жодного із учасників акції це не викликало якогось протесту. Але обидві донеччанки переконані: ніхто не має права глумитись над українською Конституцією, над українськими законами. Наші діти мають право учитись у нормальних школах, вивчати українську як державну, і мати майбутнє у власній незалежній державі. І не хочуть, не мусять користатись з гібридів “табачних растєній”, сфальсифікованих десь, а підкинутих нам великими комбінаторами з Міносвіти.
До речі, професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко першим згадав про “табачниє растєнія”. Кілька років тому в Харкові вийшла книжка “Крестный путь Столыпина”. Автори її — скандально відомий Д. Табачник і В. Воронін. Нічогісінько нового в ній нема, але професор вичитав цікавий факт. Виявляється, убитий 1911 р. київським євреєм Богровим реформатор Російської імперії був за освітою “растєнієводом”. Відповідно і дипломну роботу він захищав на тему “табачниє растєнія України”.
Отож, вважає небезпідставно професор, нині українці мають із ними справу. Їх багато, вони виставлені на конвеєр. Один із найостанніших бюрократичних винаходів — обмеження у правах українських дітей. Але справа полягає не лише в бюрократичних винаходах освітянських лжеполковників, як вважає Володимир Панченко.
Так звана “ініціатива” надійшла згори. Згідно з отриманою інформацією — від В. З. Горюнової, начальниці Головного управління з питань освіти і науки КМДА. Але з-під марксової бороди стирчать вуха все того ж таки Дмитра Табачника. І впізнається його диригентський патичок. Недаремно ж бо він є не лише кавалером російських орденів, а й Заслуженим ідеологом русифікаторської політики в Україні.
Брехня з “ініціативою” не перша, як не перше й лукавство крамарів ідеологічним товаром. Дивно, але факт: чомусь освітянська пані-начальниця опікується тільки російською мовою. Було б непогано, якби наше підростаюче покоління змалку могло вільно володіти, наприклад, ще й англійською, німецькою, французькою тощо. Бо, як сказав один мудрий чоловік: скільки людина знає мов, стільки вона проживає життів. А кому б із батьків, скажіть, не хотілося, щоб їхня дитина прожила хай одне, але велике, вільне і змістовне, без специфічних московських шор на очах життя? На нашій, на своїй землі.
Ідеологічних шорників бере нетерплячка. Вони із шкіри вилузуються, вигадуючи примусові “ініціативи”. Навіть згадують всує права людини і національних меншин. Але на практиці чомусь займаються не правами людини і не національними меншинами. “Вони ж ніде не кажуть, — говорив В. Панченко, — нумо відкривати польські класи чи будь-які інші. Може, хтось хоче, аби їхні діти навчались мовою ідиш чи арабською тощо. Вищих чиновників від освіти це не цікавить”. Баламутячи світом, вони мають чітку установку: втоптати в багно українську освіту. Хоча плани, що за цим стоять, значно більші. Тому й цікавить їх виключно російська мова і все, що з Москвою пов’язане.
