БЕЗСМЕРТНИЙ ПОДВИГ

Діна НЕТРЕБА,
член Національної спілки краєзнавців України

Друга світова війна. Чи знаємо ми всю правду про неї? Чи належно шануємо пам’ять про тих, хто ціною свого життя стримував шалений натиск ворога, який поневолював наші села й міста? Чи знаємо ми її таємниці? Однією з маловідомих сторінок минулої війни є героїчна боротьба загону лейтенанта Дмитра Івановича Шепеленка в районі села Небелиці Макарівського району на Київщині.
…Червона Армія, зазнаючи великих втрат, змушена була під невпинним натиском переважаючих сил фашистів відступати на схід. 10 липня 1941 року завойовники підійшли до річки Ірпінь. Виникла загроза Києву. Щоб зірвати намагання ворога обійти місто з півночі, командування Південно-Західного фронту вирішило завдати низку флангових ударів. З цією метою 15 липня війська 27-го стрілецького корпусу почали просуватись із району Малин—Бородянка в напрямку Радомишль—Брусилів. В окремих місцях вони повинні були оволодіти ділянками шосе Житомир—Київ, частково на відрізку Кочерів—Ставище. 28-ма гірськострілецька дивізія входила до складу корпусу й завдавала головний удар у бік села Небелиця. В авангарді йшов 144-й стрілецький полк. Було створено передовий загін на чолі з лейтенантом Д. Шепеленком.      О 4-й годині 17 липня загін наблизився до села Небелиця. Він мав завдання перерізати Житомирське шосе між Небелицею і Ставищами (Брусилівський район Житомирської області) й утримувати цю ділянку до підходу підкріплення. До загону приєднався взвод саперів та одна 45-мм гармата. Шепеленко розділив загін на дві групи і вони зробили засідку з обох боків шосе.
Зав’язався бій. Окупанти кинули проти жменьки хоробрих бійців велику кількість піхоти та 26 танків. Загін, стримуючи шалений натиск ворога, пострілами з гармати, гранатами та пляшками із горючою сумішшю вивів із ладу п’ять танків, знищив багато німців. Та сили були нерівні… Не залишали поле бою й поранені. Ліс — поруч, можна було відступити й знайти там порятунок. Але вірність військовій присязі додавала сил. Уже більше десяти годин триває бій, гинуть бійці, закінчуються боєприпаси, а підмога не надходить. Тоді лейтенант Шепеленко відправив за підкріпленням тяжкопораненого в праву руку Миколу Романовича Сівченка, а решті поранених наказав відійти до лісу, але охочих не виявилося. Вони бились до останнього і майже всі полягли в нерівному бою. Поранений Дмитро Шепеленко обв’язався гранатами, кинувся під ворожий танк і підірвав його. Вороги були змушені відійти, залишивши на полі бою 26 своїх танків та більше сотні солдатів. Дізнавшись про це, фельдмаршал фон Рейхенау оскаженів і, погрожуючи найстрашнішими карами, вимагав від своїх військ негайно очистити шосе.
Поле бою стало пам’ятним місцем подвигу захисників Києва.
Коли вам доведеться їхати шосейною трасою Київ—Житомир, то при в’їзді в село Небелиця, Макарівського району зліва від дороги, побачите пам’ятник. На ньому прізвища 52 воїнів, що загинули в тому нерівному липневому бою 1941 року, серед них і Дмитра Івановича Шепеленка. Вони захищали до останньої краплі крові нашу рідну землю і назавжди в ній лишилися.
2003 року члени Макарівського патріотичного клубу “Пошук” відшукали рідну сестру Дмитра Шепеленка — Мотрю Іванівну. В рідному селі Орловець, що на Черкащині, де народився і виріс герой, одна з центральних вулиць носить ім’я легендарного командира. Родину Шепеленків, як трудолюбиву, а значить і заможну, розкуркулили і вислали з 5-ма дітьми в Сибір… Але працьовиті українці і там своєю працею добились, що старші три сини вийшли в люди, а менші двоє були з батьками. 1940 року родина повернулася в Орловець, у рідну Україну. Коли почалася війна 1941 року троє синів Шепеленків були в кадровій армії, а Дмитро Іванович Шепеленко закінчив військове училище і був уже командиром роти. 17 липня він загинув у нерівному бою з фашистами. Загинули під час війни ще двоє його братів, а четвертий помер в окупації. Залишилась лише найменша сестра Мотрона Іванівна Шепеленко, яка мешкає в батьківській хаті на вулиці, що носить ім’я улюбленого брата…
Мешканці с. Небелиця ретельно доглядають братську могилу, а пошуківці щороку 17 липня відвідують могилу загиблих героїв, вшановують їх пам’ять, покладають квіти.

P.S. Д. І. Шепеленко ще 1945 року заслуговував на звання Героя Радянського Союзу, але як син “ворога народу” не отримав його.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment