КРЕМЛІВСЬКА ПРОВОКАЦІЯ СВІТОВОГО МАСШТАБУ

Олег ЧОРНОГУЗ

“Якби українці знали свою історію, подій у Львові можна було б уникнути”, — сказав Віктор Ющенко. Усі ці речі відомі і чи варто їх сьогодні повторювати? Але, час від часу, все-таки слід нагадувати. Нагадувати хоча б тому, що саме з такої кремлівської провокації, яка трапилася 9 травня 2011 року в Україні, у липні 1940 року розпочалася клікою “батька усіх народів” — Сталіним окупація трьох прибалтійських народів, із яких Москва утворила Прибалтійський військовий округ (ПрибВО), стерши навіть пам’ять про корінне населення: литовців, латишів, естонців. За рік до цього, за домовленістю з соціалістом Гітлером, той же улюбленець симоненківців соціаліст Сталін розпочав Другу світову війну, намагаючись повернути у Московську імперію “ісконно русскіє землі” — Фінляндію. Але несподівано дістав по писку і тоді рушив на Польщу, яка також входила свого часу до складу Московської імперії. Саме тоді двом соціалістам — Гітлеру і Сталіну — захотілося загарбати Європу, а то й увесь світ, під свої хижацькі гербові крила двох тоталітарних антилюдських режимів. Для цього, як відомо, Сталін і Гітлер навіть уклали “мирний” пакт Молотова—Ріббентропа, а Йосип Віссаріонович відмовився від союзників — Франції і Англії — проти гітлерівської Німеччини, бо до 22 червня 1941 року Сталін мав за свого найближчого і найріднішого приятеля Адольфа Гітлера. Може, саме тому після підписання договору фюрер заявив: “Ще восени 1938 року я вирішив іти разом зі Сталіним… Сталін і я — єдині, хто дивляться в майбутнє. Так, я найближчими тижнями на німецько-радянському кордоні подам руку Сталіну й разом із ним приступлю до нового поділу світу”. За це він підняв чарку. Йосип Сталін не забарився зі взаємністю, і в Москві, під час невеличкого фуршету підняв келих і виголосив тост за Адольфа Гітлера: “Я знаю, как сильно германская нация любит своего Вождя, и поэтому мне хочется выпить за его здоровье”. Після капітуляції Польщі, браття-союзники 22 вересня 1939 року в Бресті (Білорусь) провели спільний парад. Як мовиться, коментарі зайві.
Згадаймо й нещодавню власну історію. Як всенародне попередження для всіх українців — Сходу і Заходу, Півночі і Півдня. За десятки днів до прийняття у Верховній Раді необдуманого законопроекту про червоний прапор у пресі з’явилося повідомлення, що Москва незадоволена правлінням Віктора Януковича. 18 квітня колишній глава секретаріату Віктора Ющенка — Олег Рибачук — по 5 каналу на всю Україну заявив, що “гарячі чи розумні, чи компетентні голови у Москві продумали такий сценарій, який називається умовно “киргизьким”. Нагадаємо, що в Киргизстані кілька тисяч озброєних і радикально налаштованих молодих людей змінили владу в країні. Після цього Киргизстан готовий вступити до Митного Союзу. Згадаймо: про Митний Союз ішлося під час останнього візиту Путіна до Києва. Але номер не пройшов. Далі, за словами Олега Рибачука, “згідно з кремлівським сценарієм, після того, як ситуація в Україні дестабілізується, до влади прийдуть інші особи, повністю контрольовані Москвою”. Свідчення цього — львівський сценарій. Під цей сценарій на пагорб Слави у Львів заздалегідь прибули навіть режисери із “Мосфільму”, які разом із російськими ЗМІ зайняли місця, де за їхніми даними і мали відбуватися львівські події, спровоковані “Русскім єдінством”, “Родіною”, “Дозором”.
Ймовірно, що на цю провокацію могли піддатися і гарячі голови зі “Свободи” та деякі емоційні львів’яни, коли помітили, що “наших б’ють”. Саме на це й розраховували кремлівські кінорежисери, щоб того ж дня Україну показати в таких непривабливих відтінках по всіх світових телеканалах.
Політично короткозорій львів’янці Ганні Герман мені хочеться порадити (вона ж усім дає такі поради і подає їх, як істину в останній інстанції), щоб назавжди запам’ятала неписаний московський закон: там, де щось світить позитивне Україні, — в Європі чи у світі, — там закінчується будь-яка любов і елементарна повага Москви до України. Ось і свіжий приклад: закінчилася московська тимчасова любов після візиту Путіна до Києва 18 квітня і до Януковича, і до України, закінчилася та любов і після обіцянки Європою “асоціативного членства в Євросоюзі”, не кажучи вже про “Митний Союз” і “Євро-2012”. Чим львівський “януковичгейт” — не плівки майора Мельниченка чи “фашизм” і “неонацизм” Віктора Ющенка, в якого “дружина американка — агент ЦРУ”?! Мабуть, не випадково навіть регіоналка Олена Бондаренко на “Шустер лайв” проговорилася, що це московський сценарій, влаштований Кремлем. А вона ж до Президента і Олександра Єфремова ближче. Їй видніше. Так що, даремно старалася на згаданій політичній виставі радник Президента Ганна Герман, аби догодити колєснічєнкам, іронічно захищаючи і виправдовуючи з властивим їй цинічним єхидством “професійних московських журналістів”, які ще зночі, вочевидь, зайняли вигідні для політичного торгу місця.

* * *
А тепер невеличкий екскурс. Ця промосковська провокація розпочалася зі звичайного папірця, який підсунула Москва. Цей держдумівський папірець — Закон “Про червоний прапор” хтось із комуністів приніс у Верховну Раду. “Мудрагелі” із більшості у Верховній Раді переклали українською мовою. До коми і до титли. Після перекладу московський папірець став українським законопроектом. За цей законопроект 21 квітня промосковська більшість Верховної Ради і проголосувала, підтягнувши до компартійної братії, регіоналів і гнучкошиїнків із партії Литвина, на чолі з пластиліновим спікером паном Литвином, який грається в політику, перед носом не бачачи найближчої перспективи. Зокрема і своєї власної. Потім верховнозрадівська комедія продовжила розігруватися на політичних виставах Шустера-Кисельова, за участю апологетів Кремля. Відомому українофобові від партії регіонів — Колєснічєнку підспівували представники промосковських, якщо не сказати московських організацій “Родіна” (горезвісний Ігор Марков) і “Русскоє єдінство” в Україні. Саме ця прокремлівська тріада на всю Україну заявляла, що, незважаючи ні на що, вони поїдуть до Львова, оскільки у них у команді є боксери, важковаговики і вони зможуть пограти не тільки м’язами.
Після таких заяв на всю Україну мали б деякі державні органи прокинутися. Бо в цих випадках у головах народжується думка про таке поняття, як профілактика, яка запобігає хворобі. Службі Безпеки України (та й Міністерству внутрішніх справ!) варто було б взятися за цих одесько-кримських молодчиків і застерегти їх. Нічого подібного — й СБУ, й МВС промовчали. Молодчики спокійно виїхали до Львова, озброївшись не лише бітами, а й пістолетами, охороняючи величезне червоне полотнище, яке аж ніяк не скидалося на прапор, який замайорів 30 квітня 1945 над Рейхстагом. Лейтенант Червоної Армії, українець Олексій Берест разом із росіянином М. Єгоровим і грузином М. Кантарією встановили той прапор. М. Єгоров і М. Кантарія стали героями СССР, а українець О. Берест потрапив до пермських таборів. Тільки за правління Віктора Ющенка справедливість восторжествувала — за свій берлінський подвиг О. Берест посмертно став Героєм України.
За кілька днів до згаданої всеукраїнської провокації, яку передбачив мер міста Львова Андрій Садовий, можна було запобігти львівським подіям. Мер Львова у прямому ефірі звертався до правоохоронних органів, застерігав, що готується всеукраїнська провокація. До мудрих слів мера Львова пана Садового столичні очільники у Києві не прислухалися, по суті, підтримавши промосковську провокацію молодчиків “Русского єдінства”, “Родіни”, на знаменах якої є уже смерть одеського студента — українця Максима Чайки.
Не покарають прокремлівських і верховнозрадівських провокаторів і сьогодні. Саме про це заявив на телебаченні ще до розслідування начальник Департаменту громадської безпеки МВС України, генерал-майор міліції Віктор Ратушняк: провокації 9 травня у Львові, мовляв, здійснювали люди з пов’язками Всеукраїнського об’єднання “Свобода”. Про одесько-кримських молодчиків — провокаторів із пістолетами в руках він не згадав ані словом. Тепер колєснічєнки, сімонєнкі і добкіни — з Харкова, Луганська, Донецька та ще й російські комуністи — збираються 22 червня поїхати до Львова.
Могилами червоноармійців вкрита вся Україна. Хотілося б запитати деяких “одеситів” і “кримчаків”: ви хочете вклонитися воїнам Другої світової війни, покласти квіти на їхні могилки, віддати шану пам’яті? То чому ж саме цей скорботний День хочете відзначати у Львові, тільки не з квітами, а з бітами і пістолетами в руках? Чому б одеситам не розшукати сьогодні прах тисяч поранених червоноармійців, яких енкаведисти, відступаючи, вивозили з військових шпиталів вантажівками і “висипали” просто в Чорне море? Чому севастопольці не покладуть квіти на вшанування тих, яких по дотах, дзотах підривав контр-адмірал Ф. С. Октябрський? Там лежить прах солдатів, моряків, інженерів-будівничих тих дзотів, лікарів, медсестер і санітарок. Сам Октябрський відлетів 29 червня 1942 року у Ставку Главкома до Москви на американському “Дугласі”, під автоматні черги захисників Севастополя. Контр-адмірал обдурив Ставку, запевняючи, що солдат і моряків не більше 2-х з половиною тисяч. Насправді — близько ста тисяч. Тільки у полон потрапило 78! Того дня Ф. С. Октябрський не взяв на свій “партійний” літак жодного пораненого севастопольця, рятуючи свою шкуру і, очевидно, саме за це в 60-і роки отримав Героя?
Чому? Чому? Чому? Політика заважає? Представництво у партії, її ідеологія?
Чому б “правдошукачу” із Львова, історику, Александру Свістунову: “Русский блок — партия выбора цивилизационного пути” разом з Ігорем Марковим, лідером партії “Родіна” та лідером партії “Русскоє єдінство” Сергієм Аксьоновим не відгукнутися на Закон Держдуми та не розгорнути червоне полотнище над головою і не виїхати під Москву чи під Сталінград — “на поля сраженій” і, нарешті, перепоховати ті солдатські прострілені черепи, якими граються й досі хлопчики у футбол? На це часу нема в українофобів — є час приїхати до Львова і влаштувати 22 червня “другу серію” тієї ж прокремлівської провокації! Саме про це заявили комуністи з України (П. Симоненко) і Російської Федерації (Г. Зюганов): “Ми 22 червня пройдемо маршем по вулицях Львова”.
А чому не Москви, Сталінграда, Севастополя, Одеси, Хатині? Чому б товаришам Симоненку і Зюганову не прихопити з собою товаришів Цибенка, Голуба, Александровську і молодого та енергійного одесита Царькова (комуністи-нардепи у ВР), взяти на плечі по лопаті і під червоним бойовим прапором із написом — “Комуністи, вперед!” — не виїхати на підмосковні поля і не поховати по-людськи останки воїнів Червоної армії, черепи яких обвітрюють і висушують буревії і сонячні промені? Тож за лопати, товариші! Бо одне — ляпати язиком, а друге — копати лопатою.
Осуджуючи на словах новоявлених капіталістів, насправді ж симоненківці злигалися з капіталом (не Карла Маркса) всеукраїнських шахраїв, яких у нас чомусь називають “олігархами”. Тепер, підкріплені фінансами і посадами, неокомуністи зі старими замашками вже сидять на шиї українських трудящих. Залишився останній комуністичний етап — вилізти на українську голову і як 1940 року (під час окупації Прибалтики Совєтським Союзом), від імені компартії закликати “великий російський народ” в Україну і приєднати її, Україну, до “братнього” народу під гаслом “навіки разом”. Але спочатку до 22 червня 2011 року, у неокомуністів, що в Україні, ще великі плани:
а) на догоду Кремлю позбавити спочатку Львів футбольного чемпіонату 2012 року;
б) позбавити всі міста України, враховуючи Донецьку арену, футбольного чемпіонату 2012 року;
в) запросити на територію України збройні сили інших держав, насамперед війська “старшого брата”, аби вони, війська, навели в Україні порядок, як у часи Муравйова. Або хоча б як у Прибалтиці 1940 року.
Для когось це буде маячня публіциста. А хіба не маячнею називалися погрози і заяви по українському телебаченню щодо промосковських молодчиків із Одеси та Криму, котрі приїдуть до Львова і дадуть бій місцевому населенню?! Хіба не про це вони заявляли на політичних виставах у Кисельова і Шустера? Хіба не вони стріляли у львів’ян, озброївшись пістолетами? Хіба не вони убили одеського студента Максима Чайку? Хіба проти них нині порушуються кримінальні справи? Колись судили українців за право називатися українцями. За право любити свій народ і свою Вітчизну. Тепер ніби часи повертаються. Судитимуть тих, у кого стріляли, а не тих, хто стріляв. Заради цього і в ім’я цього 12 травня, 269 голосами народних депутатів Верховна Рада України ухвалила ще один нагальний (!!!) Закон “Про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України 2011 року для участі у багатонаціональних військових навчаннях”.
Цей закон хіба не нагадує закон про червоний прапор на всіх установах в Україні 2011 року? Залишилося тільки під цей колір увести ще й збройні сили інших держав і, вважайте, все буде як за перших чи других “визволителів” у Львові, в 1939 і 1945 роках.

P. S. Не зрозумів Віктор Федорович, що сьогодні Кремлю не потрібні ані георгіївська стрічка, ані червоний прапор, під яким тільки під час форсування Дніпра “великий Жуков” зафарбував Славутич у червоний колір кров’ю саме українців, підтвердивши це своєю цинічною фразою — “чєм большє потопім хохлов в Днєпрє, тєм меньше іх останється для Сібірі”. Це був чи не найбільший за всю Другу світову війну червоний прапор із води однієї з найбільших річок Європи.
У Москви оскома, коли вона бачить на українському майдані фестивалі танців — від Севастополя до Львова. Україна об’єднується. І від “Євро-2012” оскома, і від майбутнього, навіть асоціативного! — членства України в Євросоюзі, і від головування України під час чергового європейського саміту, від свободи слова і демократії, які можуть здолати шлагбауми і кордони до Російської Федерації і прищепити свободолюбство московській людності. Ось чому держдумівці разом із нашими комуністами і квіслінгами на кшталт вадимів колєснічєнків та голубів хочуть у Львові влаштувати черговий марш “совєтської побєди” і знову вивісити червоний прапор, але вже не над Рейхстагом, а на Львівському пагорбі Слави. Ось заради чого готується чергове криваве 22 червня!
Не задумався Віктор Федорович Янукович над тим, що пагорбом Слави Москва не обмежиться і настануть такі часи для промосковського президента, що йому таки захочеться стати проукраїнським та об’єднати, а не роз’єднувати Україну, якщо, звичайно, встигне…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment