ОБЕРІГ СКАРБНИЦІ СВЯТОГО ПИСЬМА

За 20 років праці Українське Біблійне Товариство надрукувало й розповсюдило понад п’ять мільйонів Біблій українською мовою

22 червня 2011 р. урочисто відзначатиметься 20-річчя заснування першого в історії України Українського Біблійного Товариства. За двадцять років воно видало мільйони Біблій нашою рідною українською мовою.

Дмитро СТЕПОВИК,
доктор філософії, доктор богословських наук, професор, член Центрального Правління УБТ з 1991 року, віце-президент УБТ у 1994—2003 роках, академік Академії наук Вищої школи України

Передісторія УБТ почалася принаймні за десять років до його створення 22 червня 1991 року. Десь з кінця 70-х років XX ст. комуно-радянська влада в Москві та Києві почала готувати засоби, як би не дозволити “попам” (під цим словом вони розуміли усіх віруючих у Бога людей) відзначати 1000-ліття Хрещення Київської Руси-України, яке мало відбутися 1988 року. Треба було чимось перебити цю ювілейну дату, придумати щось таке, щоб це Тисячоліття потонуло у грандіозності якогось іншого заходу. Знання історії керівниками обох ЦК, московського та київського, в основному обмежувалося курсом історії КПРС, яку вони проходили у своїх партійних школах, і за що їм — без захисту дисертацій — автоматично поприсвоювали “наукові” ступені кандидатів історичних наук.
Тоді вони звернулися до Академії наук, до таких академічних установ, як Інститут історії та Інститут археології. І там “придумали”: начебто місто Київ було засноване чи 482, чи 483 року. Отже, в 1982 чи 1983 році нашій столиці виповнюється аж 1500 років! Я пригадую, як за цей псевдоювілей агітував тоді весь науковий світ директор Інституту історії Юрій Кондуфор, а йому допомагав через засоби масової інформації (давав незліченне число газетних інтерв’ю) археолог Петро Толочко. Це йому, Толочкові, належить двозначний афоризм: “Кому мало, тому добавим!” Це адресувалося тим цікавим, які хотіли знати, в якому літописі значиться дата 482 рік як рік заснування Києва?
Тепер навіть школярі знають, як провалилася затія комуністів з вигаданою датою заснування Києва. Їм, більшовикам, не вдалося завуалювати дійсну дату Мілленіума українського християнства. 1988 року великий ювілей навернення нашого народу й нашої Вітчизни Руси-України від поганства-язичництва до Христової віри був урочисто відсвяткований у нас і по всьому світові. І ось саме в ті ранні 80-і роки, на тлі недолугої тяганини з “1500-літтям Києва”, серед християн виникла думка створити Біблійне Товариство для духовного окормлення тисяч і мільйонів нашого люду. Запит на Біблію був величезний! У спецфонді бібліотеки мого Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології АН УРСР був один українськомовний примірник Святого Письма в перекладі митрополита Іларіона Огієнка. Як дослідник релігійної ілюстративної графіки, я мусив кожного разу виписувати цей примірник через дозвіл дирекції і парткому для ознайомлення із сюжетами Старого Заповіту, тому що Новий Заповіт я мав свій власний.
На одній із конференцій з релігієзнавства я познайомився з тодішнім баптистом № 1, як його називали, Яковом Кузьмовичем Духонченком — людиною надзвичайної доброти й уважності до потреб ближніх. Він мене запросив у офіс ЄХБ на площі Л. Толстого, і я за потреби, вже не клянчив Біблії з інститутського спецфонду, а приходив до Якова Кузьмовича і він давав мені покористуватися своїм українськомовним примірником. Ось він і подав мені ідею про необхідність створення УБТ. Були це постбрежнєвські часи — роки реального повернення порядків сталінізму за Андропова і Черненка, потім була трагедія Чорнобиля… А Духонченко мріяв про Українське Біблійне Товариство і запитував мене, як до цього ставиться українська наукова інтелігенція? Я з 1967 року працюю в академічній установі й реально або інтуїтивно знав у той час, коли мене запитував про це Духонченко, що чимало науковців, навіть із докторськими ступенями, були віруючими в Бога людьми.
Як шістдесятник (старожили знають, що це за термін), я до кінця 80-х років був невиїзним у капіталістичні країни. Лише наприкінці “Горбачовської перестройки” влада стала потроху випускати на Захід різного роду дисидентів. Так я зміг поїхати у травні 1988 року до Італії як доповідач на Міжнародній конференції “Походження та розвиток слов’яно-візантійського християнства: Хрещення 988 року крізь віки” під патронатом і за участю папи Івана Павла II. Залишившись на кілька тижнів після конференції в Римі, я мав зустріч і коротку бесіду з Папою, а також із насельниками українських монастирів у італійській столиці, семінаристами й студентами українських навчальних закладів, наприклад, в Українському католицькому університеті. Дуже плідною була розмова з тодішнім ректором УКУ в Римі єпископом доктором Іваном Хомою. Раз я сказав ректорові, що ми в Україні мало що знаємо про історію третього, так званого “римського”, перекладу Біблії українською мовою та про автора цього перекладу священика, доктора теології Івана Хоменка, хіба те, що він родом із Вінниці. Владика ректор УКУ дав мені багато інформації про історію третього перекладу і матеріалів про перекладача о. Івана Хоменка: ці дані лягли в основу одного з розділів моєї книжки “Коротка історія перекладів Біблії українською мовою”, написаною разом із пастором Миколою Жукалюком і виданою Українським Біблійним Товариством 2003 року.
Наступний факт з передісторії УБТ запам’ятався мені з 1989 року. Як запрошений викладач, я півроку, з січня по червень 1989 року, читав лекції в Альбертському університеті в канадському місті Едмонтон. Тут я познайомився з відомим баптистським пастором Леонідом Коровником, мав з ним, його родиною й членами громади українських баптистів цього міста чимало зустрічей та розмов. Леонід, його дружина, діти і всі інші вважали великою бідою України відсутність у наших православних, католицьких та протестантських християн достатньої кількості Біблій рідною мовою. Пастор Леонід казав мені, що усі країни християнської цивілізації, незалежно від їх політичного ладу і державної ідеології, мають національні Біблійні товариства, які друкують Біблії для своїх народів. Чому б не мати такого товариства в Україні? Коровник і його колеги готові були взяти на себе зобов’язання надрукувати тисячі примірників українськомовної Біблії в Канаді й безкоштовно направити їх в Україну. Вони запитували мене, чи дозволить це влада? Я висловив сумнів. “Тоді створюйте власне Біблійне товариство і друкуйте Святе Письмо в Україні; ми, скільки зможемо, допоможемо фінансами, закупівлею якісного паперу й таке інше”. Добра порада, але в той час я не бачив реальних шансів на її здійснення… Але що і чого не можуть люди, те зробить Бог! І так сталося через два роки.
Багато ставилося мені запитань про церковну ситуацію в Україні під час майже 9-місячного відрядження до США — з 5 жовтня 1990-го до 11 червня 1991 року. Це була моя перша подорож у цю дивовижну країну (а всього моїх поїздок у США до нинішнього 2011 року було в мене 15!), і найдивовижніше, що відрядила мене туди Академія наук УРСР для стажування в Українському музеї в Нью-Йорку. Совєтський Союз доживав останні місяці й тижні перед своїм розпадом, і навіть такі незручні для влади комуністів люди, як Дмитро Степовик, могли поїхати в центр “світового капіталізму”, якщо було відповідне запрошення! Я на той час брав активну участь у справі легалізації та відродження в Україні УПЦ, був делегатом від віруючих у Бога науковців Всеукраїнського Помісного Православного собору 5—6 червня 1990 року в Києві, на якому ми обрали першим патріархом Київським і всієї України тодішнього митрополита УПЦ у США Мстислава Скрипника. І от я у США. В недалекому від Нью-Йорка штаті Нью-Джерсі знаходиться духовний центр православних українців у США — у містечку Саут Бавнд Брук. 14 жовтня 1990 року мене туди запросили приїхати для врочистого відзначення свята Покрови.
Тут же, у Саут Бавнд Бруку, була офіційна резиденція митрополита Мстислава, який, бувши обраним патріархом у Києві, збирався в Україну, де не був уже майже півстоліття. Я думав, що відзначу з нашими людьми Покрову й того ж дня повернуся в Нью-Йорк на мою працю. Але Мстислав довідався, що я тут і забажав зі мною детально поговорити. Після Літургії запросив мене й ще кількох осіб до себе додому — в чудову полтавську хату на дві половини, яку він давно збудував, щоб нагадувала йому рідну Полтаву. Людина величезного життєвого досвіду — на той час патріархові Мстиславу Скрипникові йшов 93-й рік життя, — владика також наголошував у цій першій відвертій розмові (згодом я мав ще не одну з ним розмову), що без масового поширення Біблії в атеїзованому українському суспільстві нам не відродити належним чином віри в Бога, а без такої віри нема чого й думати про щасливу і вільну Україну. До речі, у своєму патріаршому статусі владика Мстислав вісім разів приїздив у 1990—1992 роках в Україну. І напередодні установчої конференції, ми, декілька осіб, завітали в Києві до патріарха Мстислава, щоб запросити його на установчу конференцію УБТ, заплановану на 22 червня 1991 року в Київському будинку науково-технічної освіти, що на розі бульвару Тараса Шевченка й Володимирської вулиці. Патріарх Мстислав за станом здоров’я не зміг бути присутнім на установчій конференції УБТ, але благословив її проведення, виразно наголосивши, що першим завданням новостворюваного товариства має бути не ввезення Біблій з-за кордону, а друкування їх тут, в Україні! Слова старенького патріарха, який по трьох роках залишив цей світ, виявилися пророчими: нині, через 20 років після створення УБТ, ми маємо мільйони поширених серед народу примірників Біблії або її окремих частин, і більшість із них видані в Україні.
Отже, по дев’ятимісячному відрядженні до США, я 12 червня 1991 року прилетів з Нью-Йорка до Києва (до речі, це був перший рейс прямого лету з Америки в Україну) і тут же — мені додому дзвоник майже з докором: негайно приєднуйся до оргкомітету підготовки до установчих зборів УБТ, бо вже через 10 днів збори мають відбутися; вже й зала винайнята, і перенесення на інше число неможливе! Фраза про неможливість перенесення була мені сказана на зауваження, що 22 червня — 50 років нападу Німеччини на Союз, і воно наче якось незручно.
Проте дата не помінялася, і я з письменником Борисом Тимошенком, активним церковно-громадським діячем Володимиром Кательницьким (пізніше, 7 липня 1997 року, по-звірячому вбитим разом зі своєю матір’ю) та священиками Богданом Михайлечком і Валерієм Шкарупським поринули в роботу з підготовки установчої конференції УБТ. Працювали ми, православні християни, у повній згоді й повному взаєморозумінні з Яковом Духонченком. Він попросив нас не тільки порозносити писемні запрошення главам Церков, але й переговорити з кожним окремо, запросивши їх узяти участь у конференції. Ми це й робили, але деякі конфесії мляво, а то й скептично поставилися до ідеї створення УБТ. Прямо ніхто не відмовився від участі в конференції, але перші особи прийшли тільки з протестантських конфесій — баптистів, п’ятдесятників та адвентистів сьомого дня. З Церков традиції Володимирового Хрещення були представлені лише дві на конференції: Українська Автокефальна Православна Церква (яка після Об’єднавчого собору у червні 1992 року набула назву Української Православної Церкви Київського Патріархату) та Українська Греко-Католицька Церква.
Установча конференція 22 червня 1991 року пройшла напрочуд вдало. П’ять Церков схвалили створення УБТ; патріарх Мстислав і глава УГКЦ верховний архієпископ і кардинал Мирослав-Іван Любачівський, а також глави трьох протестантських конфесій надіслали свої привітання. Голова Організаційного комітету конференції УБТ пастор Яків Кузьмович Духонченко у своїй доповіді сказав, що установча конференція відбувається в сумну річницю — 50-річчя нападу гітлерівської нацистської Німеччини на Радянський Союз. Хай цей сумний “ювілей” переллється Божою волею в радість нового пізнання Слова Божого українським народом, який успішно відновлює свій суверенітет, переборює спадщину атеїзму й тоталітаризму. Велику увагу у доповіді Яків Кузьмович приділив історії біблієзнавства в Україні і світі; розповів про Об’єднані Біблійні Товариства з осідком у Великій Британії; як створювалися національні Біблійні Товариства в низці країн. Він сказав, що Україна з її понад тисячолітньою історією буття в лоні християнської віри давно дозріла, щоб мати своє Українське Біблійне Товариство як інтегральну частину світового біблієзнавства з трьома основними напрямками діяльності: переклад, друк і поширення Біблії серед українського народу.
Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment