ПЕРЛИНА ІЧНЯНЩИНИ

Однією з найцікавіших форм роботи Національної спілки краєзнавців України є організація і проведення науково-краєзнавчих експедицій до місць, які вважаються частиною нашої національної спадщини. Формат таких експедицій, започаткованих Петром Троньком, — це насамперед вивчення стану пам’яток. Адже збереження пам’яток національної культурної спадщини передбачає їхній розвиток — аж ніяк не занепад.
Вирушаючи до Качанівки — славного куточка Чернігівщини, науковці й краєзнавці мало розраховували відкрити для себе щось нове. До палацово-паркової перлини завітали, щоб з’ясувати реальну ситуацію.
Експедицію НСКУ очолив заступник голови Спілки, заслужений працівник культури України Григорій Клепак. До її складу також увійшли науковці, освітяни, пам’яткознавці. Вони завітали до Качанівки не як ревізійна група, а як поціновувачі заповідника. Так, Григорій Клепак під час виступу на краєзнавчому семінарі наголосив на тому, у чому може полягати допомога від “центру”.
Микола Яковина пригадав, якою була Качанівка 10 років тому. На той час заклад залишило, либонь, 7 директорів, атмосфера була нестерпною: коштів на найнеобхідніші реставраційно-консерваційні заходи бракувало. Не було навіть чітких меж “Качанівки”: присадибні ділянки з домоволодіннями окремих громадян дивним чином потрапили до складу заповідника! На початку каденції Л. Кучми пан Яковина звернувся до нього з листом, у якому детально описав унікальність палацово-паркового ансамблю Качанівки. І запропонував, без змін щодо профілю заповідника, його загальної доступності й діяльності музеєфікованих пам’яток, створити тут державну резиденцію міжнародного класу. Тоді в Україні ще не було аналогів американському Кемп-Девіду чи нинішній “Синьогорі”, і аргументи М. Яковини мали бути переконливими: VIP-відпочинок і ділові контакти того ж рівня. Аби лиш інфраструктуру “підтягнути”! “Візитами чиновників з Кабміну тоді ж обмежилися. Зосередилися, здається, на реконструкції Палацу “Україна”, — гірко констатував автор ідеї “ошляхетнення” Качанівки початку 90-х. Тоді уряд Баварії ще давав грант для Качанівки, а британські ландшафтні архітектори називали заповідник одним із найкращих і найбільших територіально збережених парків світу… Відтоді керівництво й колектив стабілізувалися. М. Яковина висловив переконання, що незабаром Качанівка дочекається внесення до Списку ЮНЕСКО.
Генеральний директор “Качанівки” Володимир Буренко вважає, що будь-яка увага принесе очолюваному ним заповіднику лише користь. Він навів дані, що ілюструють позитивну динаміку діяльності “Качанівки” за останнє десятиліття. “Рятує оптимізм!”, — так гендиректор сформулював кредо свого колективу. Він висловив переконання, що всі реставраційні роботи тут будуть закінчені протягом найближчих 10 років.
Краєзнавці вважають, що заповідник “Качанівка” — місце, що має надзвичайно великий потенціал. Край славиться “туристичним ареалом” — крім “Качанівки”, не бракує приваб і в Тростянці, Сокиринцях, Ічні, Густині. А зовсім поруч, на іншому березі Петрушівського ставу знаходиться найкращий на Чернігівщині осередок сільського зеленого туризму — “Соколиний хутір”.
Господар “Соколиного хутора” Микола Череп у розшитій квітами чорній шовковій сорочці та червоних шароварах справив гарне враження одразу. Випускник Київського інституту туризму, який самотужки відновлював хати та обійстя, довів: сільський зелений туризм — не абстракція для сучасної України. Далекого 2000-го першим зрушив цю справу не лише на рідній Ічнянщині — прославився на всю Україну. Занехаяна Петрушівка, завдяки старанням односельців, перетворилася за десять років на маленький рай, оазу для душі й тіла.
Тутешні дива — це 9 садиб для проживання (дві етнографічні, бо 150-річні!), конюшня, міні-зоопарк, волейбольний майданчик і козацький тир, вигін для козацьких розваг і кінних виступів. А ще — козацька лазня, зимовий і літній шинок з автентичними стравами, кузня й гончарна піч. Криниці з журавлями, вози й плетені тини з горщиками. Акваторія Петрушівського ставу, яку орендував пан Микола, облаштована водними велосипедами, човнами та козацькою бойовою чайкою з промовистою назвою “Характерник”. Тут не лише проводять відпустки й медові місяці. На хуторі святкують традиційні українські свята, тут проходять етнофестивалі, творчі вечори, концерти й лекції для збагачення історичних духовних знань і відродження козацтва і лицарства, підняття військового духу козаків-оборонців рідної землі. Відвідувачів більшає: з’їжджаються поціновувачі старовини — звісно ж, і з-за кордону, — літератори й художники, козаки й козачата…
Рік тому Микола Череп розпочав шкільний проект “Ічнянщина — славна козацька земля”. Розповідає про виникнення козацтва, про характерництво і лицарство, бойові мистецтва й етнографію, музейну та навігаційну справи, народні ремесла тощо. Часто відвідує Ічнянський та Прилуцький центри творчості дітей та юнацтва. Ініціював у середніх школах конкурс “Українське козацтво, лицарство та духовність”.
Мене вразив контраст між майже порожнім “музеєфікованим” качанівським заповідником і навдивовиж яскравим хутором, який створив петрушівський отаман. Уявилася Качанівка, якою керує Микола Череп — велична, велелюдна, яскрава… А чи не в цьому майбутнє?

Євген БУКЕТ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment