ПОЕТ ІЗ БОГОВОГО ПОЛЯ

Василь МАРУСИК

Минуло вже сім весен, як відійшов у вічність Микола Вінграновський — поет, прозаїк, сценарист, кінорежисер, кіноактор, Шевченківський лауреат, заслужений діяч мистецтв України.
Останньої травневої суботи знову на літературну маївку, VІ Всеукраїнське літературно-мистецьке свято “З обійнятих тобою днів”, у селі Яблунівці, на Білоцерківщині, зібралися відомі діячі культури та мистецтва, просвітяни Київщини, численні шанувальники творчості поета, а також його близькі друзі, колеги та родина.
Одна із організаторів цього дійства, культуролог Ксенія Голота повідомила про те, що літературні зустрічі починаються із Яблунівського будинку культури і продовжуються на мальовничій лісовій галявині на річці Рось, де Микола Вінграновський любив відпочивати в наметі та працювати. Тепер тут встановлено меморіальну стелу, яку замовили місцеві мешканці за власний кошт.
У програмі зустрічей — читання поетичних і прозових творів Миколи Степановича, демонстрування уривків із фільмів і документальних архівних аудіо- й відеоматеріалів, а також виступи зі спогадами про митця, про його літературну та кіномистецьку спадщину, звучали вірші поета і в декламаціях школярів.
Цього року мали можливість промовляти перед аудиторією дорослих і дітей поети Микола Сом, Павло Вольвач, Анатолій Качан, Наталка Поклад, відома радіожурналістка Емма Бабчук, представники місцевої “Просвіти”. Вони поділилися своїми спогадами про поета-класика нашої доби. Зокрема поет, Шевченківський лауреат Леонід Талалай згадує:
— Мабуть, ніхто із шістдесятників не входив у літературу так стрімко і так тріумфально, як Микола Вінграновський. Уже перші його публікації викликали захват і здивування, особливо, в молоді… Такого органічного, такого пристрасного поета милістю Божою у нас після Шевченка не було…
Учасники цієї літературної зустрічі згадали подію п’ятдесятирічної давнини, коли поету виповнилося всього 25. Про це він написав у своєму есеї “Хто і що для мене незалежність України”. Так, читаємо про те, що сталося після весняного тріумфу 1961 року, коли головний редактор “Літературної України” Павло Загребельний уперше опублікував “занадто сміливі поезії” молодого Вінграновського, а потім і перші твори Івана Драча, а згодом Євгена Гуцала. Спілку письменників бентежило і колотило: молодих “шістдесятників” виховували і перевиховували на засіданнях парткому, у газетах — від київських до районних… Новобранців літератури Миколу Вінграновського, Івана Дзюбу та Івана Драча запросили взяти участь у нараді представників творчих спілок із партійно-комсомольським активом. Готувалися до цих зустрічей серйозно: втрьох обговорили Миколин виступ, він навіть позичив піджак у Василя Симоненка, що приїхав із Черкас. У залі — “живі класики укррадлітератури”, партійні функціонери. Говорили про досягнення радянської влади у всіх галузях життя, зокрема, в економіці й культурі, згадали й про “деяких представників” молодого покоління, яке не розуміє курсу партії. А потім М. Підгорний оголосив виступ Вінграновського. Усі знали, що він — учень самого Олександра Довженка. Зал затих… Молодий поет попросив не перебивати його виступ. Почався гамір, вигуки в залі…
“Підгорний затарабанив олівцем об графин, нахилився над столом і вже тепер звернувся до мене: “Говоріть, але спочатку скажіть, як ви закликали до фізичного знищення старшого покоління українських письменників! По-друге, розкажіть, як ви агітували за незалежну Україну!” — “Геть його, геть з трибуни”, — гримнув обурений зал, особливо, на антресолях під куполом. Підгорний об графин стукав хвилин п’ять. Я стояв на трибуні ні живий ні мертвий. Тоді дістав із Василевого піджака (новенького) вірша і ніби на ешафоті почав читати і прочитав…
Перша строфа цього твору звучала так:
Ні! Цей народ із крові і землі
Я не віддам нікому і нізащо!
Він мій, він я, він —
світ в моїм чолі
Тому життя його і ймення
не пропащі…”
Ось фрагмент спогадів білоцерківського поета і композитора Анатолія Кульчицького:
— Юнака із берегів Південного Бугу, з містечка Богопіль (нині район міста Первомайська на Миколаївщині) відкрив для кіно сам Олександр Довженко. Він же благословив і його літературний талант. Життя довело: учень гідний свого великого Вчителя! Про це я пишу у своїй художньо-документальній повісті “212 світанків з Миколою Вінграновським”. У Білоцерківській газеті “Юріївська земля” опубліковано 25 уривків із цього твору. Мені особливо приємно, що син письменника, Андрій Вінграновський, який є президентом благодійного фонду М. Вінграновського, та поет-академік Борис Олійник, котрий очолює наглядову раду цього Фонду, схвально відгукнулися про мої публікації.
Поет, директор Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка, головний редактор “Буковинського журналу” Мирослав Лазарук:
— Три роки тому в харківському видавництві “Фоліо” вийшла моя книжка есеїв “Микола Вінграновський — степовий Сварог”. Деякі фраґменти з неї опубліковані у київських газетах. Пишу для того, щоб пам’ять про великого поета не вщухала, щоб жив дух його поезії. Він жив літературою, високим і мудрим поетичним словом, жив українським духом. Київське видавництво “Смолоскип” (директор Осип Зінкевич) звернулося до мене з пропозицією підготувати “Вибрані твори” Миколи Вінграновського у серії “Поезія шістдесятників”. Уже видано твори Василя Симоненка, готуються у цій серії збірки Ліни Костенко та Івана Драча. Я переконав видавців, що до вибраних творів, крім віршів, треба додати дещо із прози. Вінграновський — філігранний майстер слова, зокрема, в історичній тематиці та у творах для дітей. Наприклад, його “Чотирнадцять столиць України (Короткі нариси з її історії)” стали не лише сторінками календаря, а й фрагментами кіносценарію. На мою думку, вони мали б звучати у школах на уроках з історії чи літератури. Так хвилююче, як звучали вони голосами богданівських дітей, які читали їх на конкурсі “Пам’яті Миколи Вінграновського”.
При цій нагоді варто додати, що на Українському радіо у записі автора цієї статті 1995 року вийшли в ефір усі 14 розповідей про українські столиці в авторському виконанні. Потім, уже після смерті Миколи Вінграновського, старанням львівського письменника Романа Дідули ці розповіді вийшли окремим компакт-диском.
Відкриваймо Вінграновського. У листопаді йому виповнилося б 75. У книжках, у фільмах, у аудіо- і відеодисках: Поета з Богового Поля, Володаря думки і натхненного голосу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment