ПОЛКОВНИКА УСІ ЛЮБИЛИ

Микола ЦИВІРКО

“Ясніші здаля барви гір, струмок ось тут жебонить — не чути…” Це підмітив і втілив у хоку один японський намісник буддійського монастиря в Кіото, ще раз підтвердивши істину, що велике бачиться на відстані. Я до того, що має минути час, аби не тільки громадяни стародавнього Вишгорода — міста-супутника Києва, а й українці сповна оцінили, кого вони втратили в особі Степана Даниловича Шульги, полковника в запасі, ветерана Другої світової війни, громадського діяча, багаторічного просвітянина.
Степан Шульга прожив довге і непросте життя. Ще 1938 року 18-річний юнак залишив рідний край і пов’язав свою долю з військовою справою: закінчив Ленінградське вище військово-топографічне училище, служив на Далекому Сході, потім на кордоні з Польщею, в Башкирії, Казахстані. У 50-х роках минулого століття (це особлива сторінка в біографії Степана Даниловича) він перебував у тривалому “спецвідрядженні” у Китаї, допомагав будувати нову країну, зокрема її картографічну систему, за що у Піднебесній йому щиро вдячні й у зв’язку з 60-річчям КНР позаторік запрошували на урочистості в посольстві.
Про Китай Степан Шульга міг розповідати довго і багато. Вже навіть із того, які події і факти запали йому в душу, які подробиці закарбувалися у пам’яті, видно, якою світлою і доброю людиною він був, які риси цінував у людях. Спогади Степана Даниловича — це спогади українця. Серцем українського з діда-прадіда хлібороба відчував він у китайцях те, що зближувало його із ними, але аж ніяк не віддаляло.
Якось довелося Степанові Шульзі у поїздках дорогами і манівцями Піднебесної заночувати в одного небагатого чоловіка. Помітивши біля хати в’язанку довгих бамбукових жердин, запитав у господаря, що воно і до чого. Виявляється, китаєць наступного ранку мав намір цю чималу поклажу віднести на ринок на продаж. Чи далеко той базар? Чоловік назвав відстань у лі, яка у звичній системі одиниць становила десять кілометрів. Чи ж великою буде виручка? Будівник нового Китаю назвав ціну, і українцеві все стало зрозуміло. За такі копійки і так невиправдано тяжко з точки зору цивілізованого європейця або американця могли працювати лише вони, китайці, або лише ми, українці.
До останніх своїх днів Степан Данилович працював над книжкою спогадів, де робота в Китаї є лише одним із розділів. Можливо, колись ці мемуари побачать світ, хоч їхньому авторові вже не судилося взяти до рук сигнальний примірник. За участь у Другій світовій війні радянський офіцер Степан Шульга мав бойові ордени й медалі, медаллю народно-визвольної армії КНР нагородили його китайці. Відзначаючи торік своє 90-ліття, вдягнувши при цьому українську вишиванку, ветеран із гордістю показував друзям, які прийшли його привітати з ювілеєм, Подяку Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, вручену йому незадовго до цього з нагоди 20-річчя Вишгородського районного об’єднання “Просвіти”.
…Із місцевим активістом-просвітянином, заступником голови районної організації Сергієм Прокопенком ми їхали поряд у сумному похоронному автобусі вже після відспівування Степана Шульги у храмі Святого Володимира у Вишгороді. Згадували про Степана Даниловича. Його громадська діяльність не обмежувалася неодмінною участю (попри більш ніж поважний вік і стан здоров’я) у важливих районних заходах, частими виступами перед учнями шкіл. Його дописів у газеті “Вишгород” очікували з нетерпінням. І це мовлено не за принципом: про покійника говорити або добре, або ніяк. Я б, може, і пропустив повз вуха цей нюанс, якби не був знайомий із рукописами глав згадуваної книжки, якби не знав, як багато міг розповісти читачам Степан Шульга. У Карпатах він був зайнятий своєю справою — топографією і геодезією. Описуючи цей період, Степан Данилович не обминає “гострих кутів”, бо, як людина свідома того, що і для кого пише, не міг не розуміти, що, зіставляючи час і місце подій, неодмінно виникне в читачів запитання про УПА. Об’єктивність, виваженість, із якою автор невиданої ще книжки змальовує свої, нехай і епізодичні, контакти з бандерівцями, просто вражає. Це, звісно, не героїзація, але й не мазання квачем, не відтворення нібито від себе засмальцьованих ідеологічних штампів НКВС. Просвіщати людей для Степана Шульги означало писати правду і тільки правду.
Багато хто на тризні наголошував на тому, що полковник у запасі, фахівець, яких небагато й зараз, міг би зробити успішну кар’єру в якій-небудь військовій або й цивільній академії, реалізувати себе, а відтак претендувати на житло щонайменше в Києві чи Москві, без вагань повернувся на свою малу батьківщину й осів тут усерйоз і назавжди. Іншого пояснення цьому “феноменові”, ніж справжній щирий патріотизм, місцевий, але не містечково-хуторянський, нема і не може бути. Степан Шульга своїм життям довів, показав усім, як можна і треба бути громадянином України, живучи в маленькому місті, селі. Як любити свій край, не виголошуючи гучних промов, не рвучи на собі сорочку-вишиванку, а множити його славу добрими й корисними справами, вболівати за країну в цілому і за деревце під вікном будинку, якому загрожує сокира бездушного браконьєра.
Запрошений на похорон невеличкий військовий підрозділ із Гостомеля на чолі з українським офіцером віддав Степанові Шульзі останню шану, як належить за протоколом, — триразовий салют і проходження перед ще не засипаною могилою…
З голови не йде образ відставного полковника з оповідання Габріеля Маркеса — полковника, якому “ніхто не пише”. Ця асоціація виникла “від противного”. Колумбійський письменник порушує проблему незатребуваності старої людини, марноти прожитого життя, самотності… Усе це жодною мірою не стосується нашого полковника, який пішов від нас на 91-му році життя, не дописавши третю подачу спогадів для газети “Вишгород”, працюючи над книжкою, в потрібності і корисності якої для нащадків не мав і крихти сумніву, перебуваючи в оточенні люблячих дітей, онуків і правнуків… І чи треба завершувати наш допис про Степана Шульгу запевненням, що залишиться він, його світлий і добрий образ і в наших серцях, і з нами, і серед нас?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment