Є чимало знакових речей, які характеризують людину чи навіть цілий народ. Чи вчасно розпочинається запланована зустріч? Чи прибрано в хаті? Скільки на вулицях жебраків? У якому стані військові поховання…
Павло ПОДОБЄД
ПРИКЛАД “ЗА БУГРОМ”
Потрапиш на німецький чи американський військовий цвинтар і швидко зрозумієш — що таке самоповага для цих народів. Відвідайте австрійський цвинтар часів Першої світової, навіть за межами Австрії, і вам стане ясно, що честь, гордість і патріотизм — не просто гарні слова.
Є приклади і в наших сусідів. Поляки мають загальнопольську базу даних усіх військових поховань, що розташовані на території Польщі. У базі — адреси та географічні координати не лише військових цвинтарів, а навіть поодиноких поховань. Можна відшукати загиблого родича або знайти імена похованих воїнів у певному регіоні. Всі матеріали щедро ілюстровані. Вони доступні в інтернеті. Безкоштовно. Мета — формування почуття патріотизму, популяризація польської мілітаристики.
Стан військових поховань зразковий. Поляки доглядають не лише польські могили, а й поховання колишніх союзників та ворогів. Останні перетворилися на туристів, які щорічно приїздять до Польщі і привозять із собою не лише бажання віддати шану загиблим землякам, а й гроші.
УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ
Чи ви замислювалися колись над станом українських військових поховань? У яких умовах спочиває воїн, який віддав своє життя за незалежність України та звільнення рідних земель від ворогів? Для відповіді на це питання достатньо навести уривок із випуску новин: “У Дніпропетровську відновлена могила воїнів Армії УНР була знищена вже наступного дня після впорядкування”. Це не поодинокий випадок. Так на Луганщині (у с. Можняківка) неодноразово знищували братську могилу воїнів Запорізького корпусу Армії УНР. Про відкриття пам’ятних знаків на місцях боїв Армії УНР годі й говорити.
Навіть на заході нашої країни, де героїка воїнів УПА загальновизнана та політично пошанована, чимало повстанців спочивають під простенькими хрестами без гербів та будь-яких пам’ятних написів. Багато могил не мають ні хрестів, ні інших розпізнавальних знаків. Така ситуація у Зарічнянському районі Рівненської області: цілі села, знищені за підтримку визвольного руху, не мають жодних пам’ятних знаків. Часто трапляються маленькі горбочки, у які встромлені маленькі хрести. І лише краєзнавці можуть розтлумачити: перед вами могила воїна УПА.
Шляхетні австрійці мають давню організацію “Чорний Хрест”, яка займається пошуком і впорядкуванням поховань могил воїнів австро-угорської армії. Подібну організацію мають німці — “Німецький народний союз”. В Україні також є низка організацій, які піклуються про поховання українських воїнів: “Товариство пошуку жертв війни “Пам’ять” та благодійна ініціатива “Героїка”. Також іноді приєднуються до робіт із впорядкування військових поховань і вшанування загиблих воїнів Спілка української молоді в Україні та “Пласт”.
ЧОМУ ТАК?
Чому ж чимало українських військових поховань лишаються досі недоглянутими? Відповісти на це питання складніше, ніж здається на перший погляд.
По-перше, Україна досі не відбулась як держава українців. Зараз при владі люди, яких цікавить швидке збагачення, а не духовні цінності.
По-друге, дається взнаки недорозвиненість самих громадських організацій і громадянського суспільства загалом. Громадські об’єднання є малочисленними та невпливовими. Організація, яка займається пошуком і відновленням військових могил не може розраховувати на допомогу олігархів чи отримання іноземного гранту. Джерела фінансування таких організацій — це скромні пожертви ентузіастів.
По-третє, роздутий бюрократичний апарат і спротив чиновників. Формально для того, аби насипати землі на могилі воїна УПА, який спочиває у лісі далеко від населених пунктів, потрібно отримати купу папірців і пройти безліч дозвільних процедур. І ось дивовижна ситуація: покинута могила не цікавить чиновників ні в селі, ні в райцентрі, ні в області, ні в Києві. На всі звернення та вимоги поставити новий хрест, пофарбувати паркан, прибрати територію і т. д. — самі відписки. Натомість, коли двері бюрократа відчиняють ентузіасти та просять дозвіл на ексгумацію, перепоховання, впорядкування поховання тощо — можновладці починають махати руками наче вітряк-пустомеля. Виявляється, що “дана могила під наглядом міністерства”, “земля заповідна”, а відсутність хреста — то “спеціальний історико-охоронний задум”, за виконанням якого “слідкує сам губернатор (?)”. І взагалі, “ваше питання — на найвищому контролі”.
Зрештою, найголовніша проблема — це байдужість самих українців. Часто навіть громадсько-активні та політично свідомі громадяни не розуміють потреби в будь-яких “впорядкуваннях”, “пантеонах”, “меморіалах”. “Лежали ті воїни отак (в одній спільній ямі, без трун, хрестів і пам’ятників — Авт.), їх ніхто не чіпав, вони нікому не заважали — то чому так і далі не може бути?”, — така думка побутує не лише серед чиновників.
ЯК ЗМІНИТИ СИТУАЦІЮ?
Успішні приклади популяризації військового лицарства є не лише за кордоном, а й в Україні. За останні роки історичний клуб “Холодний Яр” відкрив низку пам’ятників учасникам антибільшовицьких повстань у Черкаській, Кіровоградській, Київській областях. Благодійна ініціатива “Героїка” спорудила меморіал “Борцям за волю України” на Херсонщині, пам’ятний знак “Богуславцям-воїнам Армії УНР, які загинули під Базаром”, пам’ятник “Старшинам Армії УНР, уродженцям м. Києва” на Оболоні, впорядкована братська могила воїнів УПА на Рівненщині тощо. Отже, є і досвід, і бажання змінити ситуацію на краще. Чого ж не вистачає?
Бракує ініціативності й підтримки “на місцях”. Скажімо, не кожному цікаво шукати невідомі досі могили воїнів, місця постою військових частин, місця боїв — це робота для фахівців. Однак кожен може допомогти справі відродження історії: пожертвувати гроші, будматеріали чи допомогти з перевезенням готового пам’ятника. Зрештою, часто немає кому прибрати пам’ятник чи скосити траву на цвинтарі, пофарбувати паркан, замовити панахиду, просто запалити свічку на могилі бійців. Ці елементарні на перший погляд речі не лише демонструють наше ставлення до національних героїв, а й самовиховують. Адже молодий юнак не захоче воювати за народ і державу, які зневажили та забули своїх захисників.
Чи стануть наші святині символом гордості й перемог чи безславним свідченням байдужості та до “Великих днів наших Визвольних змагань” — залежить від праці кожного з нас.
Шануймо! То й нас шануватимуть…
