(шкіц-роздум при прочитанні монографії Богдана Тимківа “Мистецтво України: дереворізьба сакральна й ужиткова” Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2010. — 312с; іл.)
Володимир КАЧКАН,
Івано-Франківськ
Праця Богдана Тимківа — синтетична. З одного боку — це осмислений досвід братів В. і Д. Щербаківських, В. Січинського, М. Голубця, І. Свєнціцького, П. Жолтовського, М. Бойчука, П. Холодного, М. Сосенка, Є. Червінського, Л. Левинського, О. Лушпинського, С. Гординського, Я. Гніздовського, М. Драгана, В. Свєнціцької, А. Будзана та ін., наших сучасників М. Моздира, М. Станкевича, М. Захарчук-Чугай, з іншого, — прискіпливий огляд здобутків української діаспори — від Польщі до Австралії, від Німеччини до Бразилії, Канади.
Наступне, що хочу виокремити з прочитаної монографії, — це органічне поєднання набутків Яворівської школи різьблення по дереву і власної майстерності з теоретичною амплітудністю академічних знань, що спонукало автора застосувати унікальний метод дослідження, в основі якого стилістика двокрилої сполучуваності.
Ґрунтовне методологічне опертя, нестандартні пошукові ходи дали можливість науковцю розкрити не лише собі, а й світові численні “білі плями” не тільки в мистецькій царині, а й узагалі на полі національної історії та культури.
Стрижнева лінія дослідження — опис еволюції народного мистецтва різьблення по дереву Європи та України в “одній системі творчо-стильових координат” (О. Федорук), доведення, що українське мистецтво розвивалося в хронологічно нерозривній цілості та єдності.
Українська культура, на переконання професора Б. Тимківа, завжди була відкритою, яка ґрунтується на європейській розмаїтості стилів, шкіл, впливів, течій. І ніякі чужинецькі експансії, фізичні поневолення не змогли зупинити розвиток.
Наступною антропонацієцентричною ознакою дослідження Б. Тимківа є логічне продовження, сповідництво концепції теоретика Володимира Яніва (“Психологічні основи окциденталізму”, “Нариси до української етнопсихології”). Тому-то в полі обсервацій дослідника досвід, еволюція, прогресивний спадок саме сакрального мистецтва, зокрема різьблення по дереву.
Маємо дивовижну амплітуду — від розвитку народної творчості на різних етапах в регіонах України — до її впливів на різьблення по дереву, відтак — до панорами поліфонічного ствердження дереворізьби у розмаїтті виявів і проявів — побутових, літургійних, обрядових.
Дослідник зумів поглянути на дереворізьбу з функціонально-естетичною прискіпливістю: вона — частка храмової культури — і екстер’єрно-інтер’єрні оздоблення, і літургійно-обрядові об’єкти, і частина декору, і атрибутика християнської символіки.
Маємо ґрунтовний опис-прочитання іконостасів у хронологічній послідовності. Суттєвим є утвердження думки, що постать митрополита Андрея Шептицького є невід’ємною від усього поступу сакрального мистецтва — від утвердження й розвитку націєідеї, української церкви, української держави, інтелігенції, науки, культури, мистецтва.
І нарешті, праця Б. Тимківа — персоналієзнавче енциклопедичне джерело, у якому чимало засіяно, а над сходами й жнив’ям мусять працювати наступники; тут немало висвітлено, адже віковічні чорні й червоні загати інтелекту українства і, особливо ж, з мистецьких полів, віддалили від сучасника, перевели в небуття.
