Євген КОНОВАЛЕЦЬ: «МИ ПОКИ ЩО ОКРЕСЛИЛИ НАШІ ЗАВДАННЯ…»

Богдан ЧЕРВАК

У червні цього року виповнюється 120 років від дня народження одного з лідерів Української Народної Республіки, засновника Організації Українських Націоналістів полковника Євгена Коновальця.
Що для нації означає це ім’я?
Передусім треба наголосити, що Євген Коновалець з’явився на суспільно-політичних обріях тоді, коли наш народ складав не прості іспити перед історією. Сьогодні без перебільшення можна стверджувати, що саме Є. Коновалець був одним із небагатьох національних лідерів, діяльність яких дозволяє сказати: на зорі минулого сторіччя ми заклали основи державності, яку сьогодні відстоюємо й утверджуємо.
Розповідь про Є. Коновальця прийнято починати з доби УНР. Справді, важко уявити молоду країну без легендарного командира Корпусу Січових Стрільців, який всупереч керманичам-пацифістам, що опинилися у тодішньому проводі, зумів створити боєздатну армію, яка тривалий час захищала УНР від зовнішніх ворогів і “п’ятої колони”.
Однак свою місію полковник Є. Коновалець виконав після краху УНР. На відміну від більшості тогочасних політиків, які добровільно пішли на службу до окупантів, або ж піддалися апатії й зневірі, він знову зумів підняти стяг національно-визвольної боротьби. Хтозна, що б сталося, коли б не було Є. Коновальця. Розшматована чотирма агресорами українська земля, народ якої, здавалося, втратив історичну перспективу, мала всі шанси опинитися у глухому цивілізаційному куті. Тут варто наголосити, що Є. Коновалець не просто був одним із тих, хто зберіг віру в національну ідею, а й зумів організувати збройний опір силам, які вважали, що здолати їх вже неможливо. Українська Військова Організація, яку створив і очолив Коновалець, показала Європі й світові: українська нація зі зброєю в руках продовжує боронити свою гідність.
Очевидно, найбільшим успіхом Є. Коновальця стала Організація Українських Націоналістів, феномен якої намагається збагнути сучасне покоління націоналістів. Але далекого 1929 року його почав творити Є. Коновалець.
Він першим зрозумів, що здобути українську державність неможливо без двох вирішальних чинників: ідеології і сильної організації. Так, на арені суспільно-політичного життя з’явився модерний український націоналізм та ОУН як його втілення. Він не просто став на чолі ОУН, а очолив цілий етап Визвольних Змагань, які можна порівняти хіба що із рухом Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. При цьому ще ніколи в історії України не було такого масового ідейно-політичного руху, який би мав чітку мету й володів необхідними методами для її реалізації.
Уже 1929 року сталося те, у що мало хто вірив. ОУН примусила Європу вкотре згадати про Україну та на весь світ заявила про законне право українців жити у своїй державі. Натомість вороги України усвідомили, що на все приходить час розплати. Зрозуміло, це було нелегко зробити і вимагало великих жертв. Але тільки так нація знову могла відчути, що її доля в руках самих українців, а мрія про самостійну державу — вже не ілюзія. Без Є. Коновальця цього б ніколи не сталося.
1938 року проти Євгена Коновальця було здійснено терористичний акт, внаслідок якого лідер ОУН загинув. Уже тепер, оцінюючи трагічну загибель полковника, можна з упевненістю констатувати, що спецоперація НКВД була акцією відчаю, якою більшовицька Росія намагалася зупинити переможну ходу ОУН і українського націоналізму.
Цікаво, що, розслідуючи цей зухвалий злочин, місцева поліція в кімнаті готелю “Сантраль”, де зупинився Є. Коновалець, знайшла хрест, який полковник мимовільно залишив на столі. Очевидно, цей факт свідчить, що лідер націоналістів був глибоко віруючим християнином, а традиційний для християн символ завжди брав із собою у подорож.
Із розповідей його близьких знайомих цей хрест Євген Коновалець одержав від своєї матері, коли від’їжджав на фронт Першої світової війни. Відтак більше ніколи з ним не розлучався.
Мало хто знає, що реліквія Є. Коновальця збереглася донині. Після смерті першого Голови ОУН хрест зберігав його наступник, полковник Андрій Мельник. Відтак кожен новий Голова ОУН передавав реліквію своєму наступнику. Сьогодні хрест Є. Коновальця зберігає Голова ОУН Микола Плав’юк.
Чому виникла потреба розповісти цю історію? На тлі антинаціоналістичної істерії, що здійнялася довкола інших визначних діячів українського національно-визвольного руху, зокрема Степана Бандери і Романа Шухевича, ця розповідь добре ілюструє образ справжнього лідера нації, який, усвідомлюючи необхідність збройної боротьби з ворогами України, водночас глибоко переживав за неминучі людські жертви, а тому відчував постійну потребу перебувати з Богом.
Зберігся характерний лист, адресований генеральному прокурору Швейцарії, в якому Є. Коновалець роз’яснював представникові місцевої влади про сутність національно-визвольної боротьби українців і свою місію у ній: “…Беручи під увагу цю мою ролю під час визвольних змагань, а далі дійсне положення українців під теперішній момент, я не заперечую, що в цій затяжній боротьбі, зокрема молоде покоління, виховане на традиціях тих визвольних змагань, хоче в моїй особі бачити символ дальших українських визвольних змагань, яких кінцева ціль — створення української держави. Саме те намагання українського загалу, зокрема української молоді, бачити в мені той видимий символ безперервности змагань українців до самостійности і є причиною тих атак і ненависти до мене як з боку поляків, так і більшовиків. Тим теж треба пояснити, що як одні, так і другі намагаються мене в першу чергу морально нищити і робити мені всякі можливі труднощі, зокрема, представляючи мене, як провідника наскрізь терористичної організації. Утруднювати мені перебування в будь-якій країні. З уваги на це я мушу дати пояснення, що український визвольний рух в основі не терористичний. Його завдання — в першу чергу підготовити український загал до того, щоб у випадку якихось міжнародних комплікацій українська нація була зріла до тих подій та щоб при розвої тих подій була вона підготована до створення своєї власної держави…”.
До цих слів полковника годі щось додати.
Після смерті Коновальця ОУН не припинила своєї діяльності. Більше того, вже 1939 року її зусиллями була відроджена державність Карпатської України, бойові загони якої першими вступили у смертельний бій із німецьким нацизмом.
У цей ювілейний рік, вшановуючи пам’ять Є. Коновальця, важливо збагнути уроки полковника. Головний із них: ніхто і ніщо не може стати на заваді українцям відстоювати державність своєї нації. Життя Євгена Коновальця — яскравий приклад. Без сумніву, йому було набагато важче вести боротьбу, аніж його нинішнім послідовникам. Але він виконав свій обов’язок із честю. Тепер слово за нами.
Незалежно від того, де і коли будемо цього року відзначати 120-у річницю від дня народження полковника Євгена Коновальця, нехай на чільному місці буде його дороговказ, а саме слова, які він промовив, закриваючи роботу Конгресу Українських Націоналістів, на якому постала ОУН: “…Сьогодні ми поки що окреслили наші завдання і прийняли добровільні зобов’язання. Але це не осяг. Бо ж мусимо собі ще раз виразно усвідомити і величину цього нашого зобов’язання: мобілізуючись і спираючись на широкі народні маси, мусимо, ведучи їх, боротися і добитися відновлення Самостійної Соборної Української Національної Держави на всіх просторах життя українського народу”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment