Іван ТОМИЧ: «ПРОДАТИ ЗЕМЛЮ… І УКРАЇНУ?»

Чиє ти будеш, рідне поле? Фото Петра Антоненка

Земельне “Євро-2012” може настати в Україні значно раніше, ніж рекламований чемпіонат континенту з футболу. Вже 1 січня 2012 року в державі завершується мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Якщо парламент не продовжить дію цієї заборони, нас чекає не просто величезне економічне, а й політичне, соціальне потрясіння під назвою — “вільний ринок землі”. Те, що є цілком нормальним для більшості розвинутих демократичних країн, для нас чомусь поки що є неприйнятним. Чому? Тому що ми якісь особливі? Що перехід від тоталітарного до демократичного суспільства у нас вилився у надто вже затяжну стадію “дикого капіталізму”? Що замість нормальної приватизації ми збагатили світ поняттям “прихватизація”? Мабуть, усього потроху. Але справді, маючи вже перед очима приклад цієї “приватизації”, бачачи не просто недосконалість нашого законодавства в економіці, а й навмисне його спотворення на догоду олігархократії, доводиться сто разів подумати, перш ніж переходити до вільного продажу землі. Тим паче, це не просто економічне питання, якщо все це перетвориться на  остаточну руйнацію українського села, основи й колиски нації.
Тим часом, нинішня влада поспішає. Яскрава паралель — похапливе протягування пенсійної реформи, проти якої і фахівці, і переважна більшість населення, а вона ж стосується десятків мільйонів громадян. У чому ж ризики похапливого введення ринку землі?
Наш співрозмовник — людина більш ніж компетентна. Іван ТОМИЧ понад десятиліття очолював фермерський рух України, будучи керівником Асоціації Фермерів і приватних землевласників, нині він почесний президент цієї організації. А ще — голова Всеукраїнського союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Депутат Верховної Ради четвертого скликання, був головою профільного аграрного комітету парламенту, чимало попрацював на законодавчому полі.

— Іване Федоровичу, ситуація з впровадженням вільного продажу землі в Україні справді така тривожна? І в чому саме ризики?
— Питання продажу землі вирішальне не тільки для українського селянина, а й для долі України. 1 січня 2012 року — це той термін, який нинішня влада визначила як початок ринку землі в Україні. Для цього залишилося ухвалити лише два закони: про земельний кадастр (уже ухвалено в першому читанні) та про ринок землі. Ухвалити ці закони можуть вже восени, а продаж землі  може розпочатися із січня.
Це історичний виклик усій українській нації, всьому суспільству, бо якими є сьогоднішні соціально-економічні обставини? Нема потенційного покупця землі в сільській місцевості: ні фермери, ні керівники сільгосппідприємств, ні селянин — власник особистого земельного паю, не мають коштів для купівлі земель, необхідних для аграрного виробництва. В селі величезний дефіцит коштів, навіть перед жнивами, зокрема й на пальне, вартість якого значно зросла, на добрива, які не тільки подорожчали, а й стали дефіцитом, на запчастини.
У нас дуже небезпечна ситуація з деякими продуктами харчування. Досить згадати нинішні продовольчі кризи, які змінюють одна одну, — чи це стосується круп’яних культур, чи цукру, чи хліба. За цих обставин ринок землі серйозно підірве виробництво сільгосппродукції, особливо трудомістких культур. Ми маємо в селах високий рівень безгрошів’я, безробіття, відплив молодих кадрів.
— У нас земельна реформа триває вже друге десятиліття. Пройшла, так би мовити, деколективізація, селянам повернули відібрану у 30-х роках землю і майно. Проведено розпаювання землі, завершується її приватизація. Тепер вони можуть здавати землю в оренду сільгосппідприємствам. Але кому реально нині належить земля, навіть ще до впровадження вільного ринку?
— Уже сьогодні 11 мільйонів гектарів землі сконцентровані в руках  кількох десятків олігархічних компаній, агрохолдингів. І ці мільйони гектарів можуть дуже швидко опинитися в чужих, не українських, руках. Сьогодні більше 7 мільйонів гектарів наших родючих земель  без відома їхніх первинних власників, через корпоративні права перейшли до рук земельних ділків. Понад 15 мільйонів гектарів земельних паїв шляхом договірних зобов’язань стали практично безперспективними щодо повернення їх власникам: такі умови склалися між орендарями й орендодавцями.
Усім відомо, яка в нас судова влада, який рівень корупції, а саме ці фактори становлять основну небезпеку при впровадженні ринку землі. Україна протягом кількох років може втратити будь-яку перспективу щодо збереження сільської місцевості, — нам загрожує знищення села.
При впровадженні ринку землі можна очікувати різкого (у два-три рази) збільшення безробіття в селах уже 2012 року, а протягом наступних кількох років може залишитися лише 250—300 тисяч робочих місць. І це при тому, що в сільській місцевості мешкає близько шести мільйонів працездатного населення.
— Варто сказати й про міжнародний аспект у період світової продовольчої кризи.
— Удар по селу стане глобальним щодо потенційних можливостей України у збільшенні постачання продуктів харчування на світові ринки. І загалом це буде виклик українському вибору в світі.
Нас, представників селянських громадських організацій, фермерства підтримують не лише ті, хто безпосередньо працює на землі. Нас підтримують сільська інтелігенція, всі мислячі люди, патріоти, які вболівають за долю українського села.
— Але ж  ми, покінчивши з так званою соціалістичною економікою, задекларували перехід до ринкової,  що передбачає і ринок землі.
— Ми не проголошуємо примітивного гасла “Ні — ринку землі!”. Це було б недалекоглядно. Але ми пропонуємо цілий пакет пропозицій, насамперед законодавчих, для цивілізованого переходу до ринку землі. Ми виходимо з цими пропозиціями у вищі ешелони влади. Дуже шкода, що свого часу не вдалося ухвалити всі закони, необхідні для переходу до ринку землі. Коли я був депутатом парламенту четвертого скликання, то ініціював ухвалення 12 таких законів і вони були проголосовані. Але це лише частина необхідного. Так, і досі немає закону про Державний Земельний іпотечний банк. А як тоді говорити про нормальне кредитування села? Хіба нині це кредитування — при двадцяти і більше відсотках на рік, за таких умов застави під кредити, такій процедурі їх оформлення? А саме Земельний банк міг би стати дієвим інструментом кредитування, що засвідчує досвід Польщі, Чехії.
Ще одна суттєва прогалина в нашому законодавстві — відсутність земельного кадастру, тобто реальної оцінки кожного клаптика землі. А все тому, що ті, хто зміг, скупили землю незаконно, за безцінь.
І йдеться не тільки про землі сільськогосподарського призначення. Наприклад, у 70-кілометровій  зоні довкола Києва вибудована “кількаповерхова” система власності на  певні  земельні ділянки.
— Спробуй розібратися, кому насправді належать ті чи інші ласі шматки…
— Добитися прозорості тут дуже важко. Ніхто не хоче відкривати карти, зокрема й депутати парламенту, які не бажають приймати земельний кадастр.
Так само не поспішають ухвалювати цілу низку економічних законів, дотичних до ринку землі. Зокрема про ринок зерна, ринок тваринницької продукції, при тому, що тваринництво в нас майже знищене, якщо говорити про реальне забезпечення країни власним продовольством. Такі закони  просто необхідні, щоб захистити українського селянина, якого зараз просто обкрадають за рахунок цінової політики. Такого ще ніколи не було, щоб літр молока купували  у селянина по 1 гривні 80 копійок, а літр дизельного пального для села коштував 10 гривень. Такого дивного “паритету” цін не пригадати за всі 20 років незалежності.
Довго можна говорити і про численні соціальні проблеми нашого села, починаючи з відсутності нормальних доріг і закінчуючи закриттям фельдшерсько-акушерських пунктів.
— Іноді складається враження, що якраз наша гордість, наше найбільше багатство — земля — це щось таке нічиє, “безгоспне”.
— Щоб розібратися нарешті з нашим основним багатством, необхідно ухвалити простий закон — про інвентаризацію землі та надр. Чому також надр? Не секрет, що дехто в нас має не просто земельну ділянку, а свердловину на ній з корисними копалинами. І хоч би які були зміни у владі, з однієї такої свердловини можна отримати більше доходу, ніж держава виділяє на рік на підтримку всіх фермерів країни!
— Прихильники негайного впровадження ринку землі посилаються на колишні соціалістичні країни (Чехію, Болгарію, врешті й Росію), де такий ринок уже запровадили.
— І зіткнулися з численними проблемами. Але треба зазначити: Україна — не Росія і не Болгарія чи Чехія. Це особлива країна. У нас зосереджена чверть світових запасів чорнозему. І тому давно вже йде битва світового капіталу за українську землю. У  ХVІ—ХVІІ століттях і пізніше це були воєнні навали, в Другу світову війну окупанти просто вивозили наші чорноземи вагонами. Сьогодні битва йде через фінансові ресурси. І не один десяток країн світу веде планомірну політику із купівлі українських чорноземів. Особливо враховуючи серйозні проблеми в світі з продовольством  у наступні десятиліття. Тож ідуть відверті спроби руйнування українського аграрного сектора. І, на превеликий жаль, дії нашої державної влади  сприяють цим потугам.
— Цікаво почути і її аргументи. Ну, хоча б ось така конкретна проблема — безробіття в селі. Ви наводите уряду чіткі розрахунки: при подальшому розвої олігархічних агрохолдингів БІЛЬШІСТЬ працюючих селян залишаться без роботи. А це ще кілька мільйонів безробітних, яких і так вистачає. Що Вам на це відповідає прем’єр чи той же віце-прем’єрТігіпко? Чи селян працевлаштують, переселять у міста?
— Ніхто нічого не відповідає! Ми для того й зібрали селянське віче, щоб влада хоч трохи нас почула. На жаль, не почує… І взагалі за останні десятиліття жодна влада, починаючи якісь реформи, не прораховувала, що ж буде завтра? Принцип такий: давайте втягнемося, а там побачимо. І ще один принцип: як би обдурити суспільство і запустити дерибан землі, і загалом народного добра. А там — хоч трава не рости.
— Ваші опоненти можуть сказати: коли нашу землю скуплять зарубіжні монополії, нехай і на підставних осіб, то хіба її перестануть обробляти? Хіба вона втратить свою родючість?
— Непоодинокі приклади, коли землю скуповують і просто “консервують”, зовсім не обробляючи. Ті покупці добре розуміють: якщо він сьогодні купив 10 тисяч гектарів по стільки-то доларів за гектар, то через кілька років цей земельний ресурс коштуватиме втричі більше.
— Суттєве заперечення проти ринку землі — агрохолдинги не платять податків на місцях, у сільській місцевості. То можна законодавчо передбачити, щоб вони реєстрували свої компанії не десь на Кіпрі чи в Києві, а там, у глибинці, де й знаходиться ця земля?
— То давайте це зробимо, перш ніж продавати землю. Але поки що в законодавстві цього нема. Треба, щоб оренда земельних паїв реєструвалася в сільській раді і сплата податків за оренду йшла в місцевий бюджет. Це дуже просто врегульовується. Та поки що податки платять за місцем юридичної реєстрації особи чи підприємства, і там, в селі, податків ніхто не платить. Агрохолдинг має в користуванні 300—400 тисяч гектарів землі по всій території України, і ніхто не знає, де він платить податки за цю землю. А простий фермер чи сільгосппідприємство платять, несуть усі соціальні навантаження села.
— Є ще проблема екологічна. Йдеться про збереження землі, про наш завтрашній день. Що нині сіють і вирощують ці агрохолдинги? Чи не працюють, аби лише знімати “вершки”, виснажуючи при цьому землю?
— Їхня суть — це бізнес, зорієнтований на світовий ринок. Вони працюють тільки з трьома культурами: зерно, соняшник і ріпак.
— Культури так званого швидкого прибутку, але виснажливі для землі.
— А їх не цікавить виробництво продовольства для 46 мільйонів мешканців України, не цікавить екологія, збереження родючості землі. Їх цікавить отримання найвищих прибутків сьогодні.
— Отже, потрібне ухвалення низки законів, що напряму стосуються землі,  загалом села, а вже потім перехід до ринку землі.
— Так, треба ухвалити ці закони, впровадити їх у дію, нехай запрацюють. І коли ми справді побачимо, що розвивається аграрний сектор, формується господар, який потенційно може бути власником землі, є механізми, за рахунок яких він може забезпечити господарювання на землі, коли будуть враховані соціальні фактори життя села, лише тоді можемо переходити до ринку землі.

* * *
Іван Томич озвучив позицію мільйонів селян, усіх, кому не байдужа доля нашого українського села. Чи дослухається влада? Саме задля цього позаминулої суботи  було скликане Всеукраїнське селянське віче, про яке згадував І. Томич. Його зібрали Асоціація фермерів і приватних землевласників України, Селянська партія, десятки інших політичних і громадських організацій, причетних до життя села. Тисячі селян зі всієї України зібралися у столиці, в Національному виставковому центрі. Багато хто проводить паралель з осіннім Податковим Майданом підприємців країни. Що ж, це ще одна хвиля протесту проти непродуманих дій влади. Чи почує вона селян, які озвучили на віче проблеми, порушені в нашій публікації? Важко сказати, адже при владі ті, хто ще до впровадження ринку землі  скуповував і скуповує її під свої маєтки і для своїх  холдингів.

Спілкувався
Петро АНТОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment