За 20 років праці Українське Біблійне Товариство надрукувало й розповсюдило понад п’ять мільйонів Біблій українською мовою
Дмитро СТЕПОВИК,
доктор філософії, доктор богословських наук, професор, член Центрального Правління УБТ з 1991 року, віце-президент УБТ у 1994—2003 роках, академік Академії наук Вищої школи України
Закінчення.
Поч. у ч. 24 за 2011 р.
В обговоренні доповіді виступили Террі Герберт з Об’єднаних Біблійних Товариств, Микола Мельник, Борис Тимошенко, Микола Жукалюк, Дмитро Степовик, Віталій Козубовський, Леонід Руденко з Всесоюзного (пізніше Російського) Біблійного Товариства, о. Богдан Михайлечко, о. Валерій Шкарупський та інші делегати. А делегатів усього було 68. Перше Центральне Правління УБТ було обране на установчій конференції з 15 осіб. Президентом УБТ обраний одноголосно Яків Духонченко, віце-президентом — письменник Борис Тимошенко. На першому засіданні Центрального Правління УБТ був призначений виконавчий директор Павло Ставнійчук. Відповідальним за переклад Слова Божого був призначений я, за друкування перекладу — Павло Ставнійчук, за розповсюдження Біблій між Церквами — Борис Тимошенко. Звичайно, конференція прийняла статут, у якому ішлося, що кожна Церква, мала чи велика за кількістю своїх вірян, має бути представлена в Центральному Правлінні УБТ двома особами. А Центральне Правління збирається чотири рази на рік, наприкінці кожного кварталу по середах.
Я не пам’ятаю, коли був офіційно зареєстрований цей статут, але керівники Товариства і відповідальні особи збиралися того літа й осені 1991 року частіше. Так, ми збиралися у Якова Духонченка в його офісі на вул. Л. Толстого, 3-а 9 липня, 19 серпня, 5 вересня, потім — у жовтні, листопаді та грудні 1991 року. Особливо тривожним було засідання 19 серпня. Щойно було оголошено у засобах масової інформації, що в Москві створено державний комітет з надзвичайного стану (т. зв. “ГКЧП”) і від влади усунуто Михайла Горбачова. Ми зібралися, щоб поміркувати й вирішити, що буде зі щойно створеним УБТ при новому диктаторському просталінському режимі. Духонченко дуже спокійно своїм оксамитовим басом втихомирив наші тривожні пристрасті, сказавши, що УБТ створене з волі Божої, а що є Боже, те непереможне. І ми переконалися, помолившись Богові цього дня; на велике свято Преображення Господнього, що Божа справа справді нездоланна: 24 серпня ми пережили небувале піднесення, коли “ГКЧП” змила хвиля історії, а Україна стала самостійною незалежною державою, вийшовши зі складу СРСР. Цій події і завданням подальшої праці УБТ було присвячене засідання Центрального Правління УБТ 5 вересня 1991 року.
Тим часом я став дуже пильно працювати над пошуками висококваліфікованого перекладача Біблії з оригінальних мов. Це була моя робота не на дні, тижні, місяці, а на роки. Я зустрівся і проекзаменував з колегами багатьох претендентів на перекладача, не полишаючи, звичайно, своєї основної роботи в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології Академії наук України. Це дало змогу мені разом з очільниками УБТ шукати фахівців з перекладу якраз в академічних колах. На жаль, в обох мовних академічних інститутах (Інституті мовознавства ім. Потебні й Інституті української мови) не виявилося спеціалістів — знавців давніх археологічних мов, готових перекладати Біблію. Але упродовж 1991—1993 років до УБТ і до мене особисто як відповідального за переклади звернулося аж сім осіб, які охоче, із запевненнями взялися б за переклад Біблії. Наведу їхні прізвища й імена в алфавітному порядку: Герасимчук Лесь (запевнив, що самотужки опанував давні мови і знає біблійну термінологію, топоніміку тощо), Дулуман Євграф (запевнив, що має майже готовий переклад Біблії), Заяць Борис (професор-мовознавець з Рівного), о. Лутковський Леонід (показав нам свої спроби біблійних перекладів, уривками надрукованих в київських журналах “Вітчизна”, “Людина і Світ” у 1990—1991 роках), Мазоре Ілля (викладач гебраїки в Інституті філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, запевнив, що є фахівцем з перекладу Старого Заповіту), Мостовий Микола (професор з м. Горлівки на Донеччині, запевнив, що працює над перекладом Нового Заповіту), о. Турконяк Рафаїл (науковець, монах-біблеїст, має значні напрацювання біблійних перекладів).
Ми в УБТ вислухали усіх претендентів, познайомилися з їхніми спробами в перекладах, провели своєрідний конкурс. Це зайняло багато часу й енергії, але це необхідно було зробити для об’єктивності. Їхні переклади ми показували рецензентам з академічних установ та університетів, а також з української діаспори, але насамперед — главам Церков, членам УБТ. У моєму архіві значаться 16 рецензентів, які ознайомилися з напрацюванням кандидатів на переклад Біблії під егідою УБТ, серед них знані професори-філологи С. Семчинський і А. Содомора, славетний перекладач класичної літератури Григорій Кочур, біблеїсти Ян-Марія Анджеєвський та Іван Петровський, фахівці з давньогрецької мови єпископ Даниїл Чокалюк і викладач Олександр Кислюк, пастори Володимир Домашовець, Ярослав Шепелявець, Анатолій Прокопчук та інші.
Станом на початок весни 1993 року ми в УБТ вже мали чітке уявлення, хто що може зробити в галузі перекладу. Знаковим, чітким рубежем стало засідання Центрального Правління УБТ 8 березня 1993 року. Правління після всієї попередньої експертизи вибрало перекладачем 4-го повного перекладу Біблії українською мовою доктора-священика, монаха Української Греко-Католицької Церкви Рафаїла Турконяка і доручило йому братися до роботи. Ця робота тривала — тепер ми це знаємо — 18 років: з 1993 по нинішній 2011-й.
Будучи обраним віце-президентом УБТ, я всі 9 років своєї каденції призначався відповідальним від УБТ за переклад — при наступних президентах УБТ Миколі Мельнику та Анатолієві Глуховському. Про цю епопею можна було б написати цілу книжку, але я у співпраці з Миколою Жукалюком обмежився книжкою про всі дотеперішні переклади Біблії українською мовою. На жаль, у грудні 1993 року упокоївся в Бозі Яків Кузьмович Духонченко; в його особі зазнали великої втрати всі українські християни, а особливо УБТ, ініціатором створення якого і першим президентом був незабутній Яків Кузьмович.
Перекладач о. Рафаїл поступово надсилав зі Львова свої напрацювання перекладу. Постійними редакторами цього перекладу були професор Леся Звонська-Денисюк, професор Дмитро Степовик і мовник-стиліст Ольга Кагарлицька. Ми мали кількох консультантів з питань термінології, в основному це доктори філологічних наук Василь Німчук та Олександр Пономарів. До великого і славного ювілею Двотисячоліття Різдва Господа нашого Ісуса Христа наша редакторська трійця повністю завершила далеко не просте редагування Турконякового перекладу Нового Заповіту, і Біблійне Товариство вже 2001 року надрукувало його великим накладом. Українська християнська громадськість сприйняла цей ґрунтовно відредагований переклад дуже добре — як переклад цілком сучасний, відповідний стану української мови на початку XXI століття.
Згодом уся перекладацька й редакторська робота над Старим Заповітом була перенесена з Києва до Львова до інших фахівців. Це частково було виправдано тим, що перекладач о. Рафаїл постійно мешкав у Львові, і новій команді редакторів та новому віце-президентові УБТ о. Василеві Луцишину, теж мешканцеві Львова, легше й простіше було спілкуватися з перекладачем о. Рафаїлом. Адже в УБТ склалася традиція, що віце-президент Товариства є куратором перекладів.
Напрацювання о. Рафаїла Турконяка в ділянці біблійних перекладів (він також переклав і окремо видав Острозьку Біблію, за що одержав Шевченківську премію) знайшли жвавий відгук у засобах масової інформації, зокрема, в рецензіях газет “Слово Просвіти” за 22 червня 2005 року, “Голос Православ’я” число 6 (198) за березень 2007 року, “Літературна Україна” за 12 квітня 2007 року та інших.
До 1991 року в Україні ніколи не було свого національного Біблійного Товариства, яке б стояло на чатах, оберігало скарбницю Священного Писання рідною мовою великого християнського народу, яким є народ український. Тому з погляду двадцяти років, що минули відтоді, можемо оцінювати той унікальний внесок у розвиток християнської ідеї, що тривав у початковий період діяльності УБТ при нині покійних президентах Товариства Якові Духонченкові та Миколі Мельнику. Нині УБТ — стабільне і, можна сказати, процвітаюче творіння українських християн усіх Церков. Воно не було таким у першій половині 90-х років XX століття. Але, як скромний працівник на ниві Божій у цьому Товаристві усі 20 років, я можу сказати, що передісторія та рання історія Товариства має надзвичайне значення для сьогодення й будуччини християнської віри в Україні, бо саме тоді закладалися основи відродження наших занепалих душ.
