РІЧКА ГЕРАКЛІТА БІЛЯ БЕРЕГІВ УЖГОРОДА

Поезія не потребує тлумачень, а будь-які інтерпретаційні схеми, накинуті на неї, завжди постають радше красивою інтелектуальною грою, ніж спробою поринання в її сутність. Проте, як здається, розмова про поезію може бути корисна в тому разі, якщо потрібно визначити й розставити деякі етичні й соціокультурні орієнтири. Поезія — апріорна філософія, представлена не в логічному вигляді, а в системі багатозначних образів. “Річка Геракліта” Ліни Костенко (“Либідь”, 2011 р.) — видання, яке має всі шанси залишитися якнайдовше над берегами вічної ріки української поезії. Ця книжка, на перший погляд, не має жодних дотикових із нашим часом — вона емансипована від конкретики сьогодення, що потонуло в болоті галасливої дріб’язковості й політичних абсурдних обіцянок. Вона видається спробою утвердити в українській культурі чисту естетику, позбавлену референції до соціально-політичної чи культурно-історичної дійсності. Геракліт вічний, він може з’являтися на обрії культури, ніби правічний маяк із нетутешнього світу. І цей маяк показує шлях до спасіння душі, її очищення від мулу повсякденності. Кожна людина мусить увесь час проходити “процедуру очищення”, не лише фізичного, а й морального, інтелектуального. Творчість найвизначніших поетів світової культури — Данте, Шекспіра, Ґете — це поезія очищення, філософія порятунку індивідуальності за допомогою фантазії.

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ

Учора все було зелене,
сьогодні білим зацвіло.
В часи прекрасної Гелени
ще не літало НЛО.

Були Геракли і Перикли,
і не порнуха, а Парнас.
Навіщо ми до всього звикли?
Навіщо звикло все до нас?

Нинішнє суспільство розвивається в атмосфері тотального інтелектуального спаму. А чи потрібна людині ця інформація, яка є лише відходом від інформаційного виробництва? Чи може голова людини вмістити все? Спадають на думку слова Шерлока Голмса, який казав, що його голова — вельми коштовна річ, щоб скидати туди різне сміття. Поезія — одна з можливих форм такого очищення. Зустріч із Гераклітом має пережити кожний, проте важливо також і бути готовим до цієї зустрічі.
Ця нова книжка Ліни Василівни не потребує “реклами” чи пояснень, це артефакт із матерії музично забарвленого слова, яке має шпарини у простір буття в його онтологічній з’яві, за М. Гайдеґґером. Якщо роман (як “Записки українського самашедшого”) може викликати значні дискусії (бо ж роман, як писали Х. Ортега-і-Гасет, і Д. Лукач, і М. Бахтін, — це завжди свідомість часу конкретного, отже, він відображає соціально-інтелектуальну зрілість певної культурно-історичної спільноти) і навіть спровокувати конфліктні ситуації (можна пригадати вихід у світ романів Тургенєва, Сартра, Жене, Маркеса, Рушді, які в різний час провокували чималі суспільні й літературні дискусії), то поезія не має такого поштовху до соціальних трансформацій. Поезія працює лише на індивідуальному рівні, вона створює ефект зустрічі з чудом. “Хочеться чуда і трішки вина”, — пише в одному з віршів Л. Костенко. До чуда людину наближає передовсім поезія, позбавлена імпульсивності та екстравагантного епатажу.
Усе ж таки вихід будь-якої книжки — не лише метафізичне, а й конкретно-зриме явище, яке потребує представлення передовсім у національній культурі. Потрібно, щоб якнайбільше читачів мали можливість відчути погляд Геракліта, увійти в його воду неповернення, відчути вогонь як усесвітню праматерію. Як зазначено в анотації до книжки, “цикли природи та людського буття тут зв’язані в єдине ціле, циклічний міфологічний час та лінійний час християнства перетинаються між собою. Вірші-осяяння, вірші-попередження, вірші-реквієми і вірші, де тріумфує неприборкана стихія людських почуттів, створюють цілісну симфонічну “поему” філософського осягнення Часу. У долученому до книжки аудіо-диску Ліна Костенко озвучує свою поезію про безмежжя в людині й людину в безмежжі”.
“Річка Геракліта” Ліни Костенко — видання цілковито міфологічне, бо ж постає синкретичним проектом: голос авторки доповнюють ілюстрації, поетичне слово дає поштовх до інтелектуальних рефлексій, які не пояснюють, а запитують. Лише у формі запитань можливий діалог із поезією. Оксана Пахльовська виступила упорядником “Річки Геракліта”. Мені ж випала честь написати скромну післямову, в якій є спроба вийти на рівень соціокультурного аналізу тієї ситуації, в якій існувала поезія від часів Геракліта й до сьогодні. Зрештою, важливо зрозуміти, що створює ефект усеприсутності в часі в поезії, що “робить” поезію поетичною.
Взимку цього року книжка була презентована в Києві. Не буде перебільшенням сказати, що вона вже отримала резонанс у читацькому сприйнятті, проте, на жаль, виявилося, що не в усі регіони України таке дивовижне видання може легко знайти шлях. Часом сьогодні, в ХХІ столітті, в епоху постінформаційної свідомості, географічні кордони (зокрема в Україні) можуть бути також досить непереборною силою на шляху не в поезії, а в її зримому представленні у форматі книжки. Тому, коли отримав запрошення від колег із Закарпаття (які нарікали, що в Ужгороді книжку придбати дуже і дуже складно, а в інтернет-книгарнях вона коштує майже 240—250 грн), одразу зголосився на зустріч. Закарпатський регіон існує на своїй орбіті, географічно віддаленій від серця України. Проте світ Карпат, як в одному з віршів сказала Ліна Василівна, — це особливий духовний простір.
Йду в Карпатах
крізь летючі хмари,
де світанки сонце надпили,
де на скелях пишуть мемуари
блискавки, століття і орли.
Подія, що відбулася в Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці, не була презентацією у звичному розумінні слова. Радше спроба започаткувати рефлексію, спрямовану на визначення морально-етичних координат українського сьогодення, в якому естетика вимушена співіснувати з політичним абсурдом і соціальною аморальністю керівників держави. Головне, щоб поштовхом до розмови стала поезія, а не покривджена реальність, яка не вкладається в голову цивілізованій людині. Медіа-світ, як завжди, продукує картинку історичного жахіття. Епізод із Юрієм Луценком стає все більш моторошним. І тільки слова нинішнього Президента вселяють одвічний оптимізм, наче він говорить їх із замороженого часу, а саме слово аж ніяк не відображає навколишньої дійсності. Людина сьогодні викинута у світ самотності і моральної втоми від нових обертів абсурдної політичної какофонії. Політики обіцяють одне, а насправді людині стає все важче і важче втриматися від різких оцінок влади; виїжджаючи за кордон, знову відчуваєш на собі сором від посттоталітарної колоніальної травми, яка сьогодні стає тавром нової політики. А час філософії й поезії — це завжди час ставання в думці, час шукань і діалогу, орієнтованого на розуміння. Поезія загострює в людині відчуття реальності й унеможливлює прийняття вірусів абсурду.
Про щось подібне мріялося перед проведенням заходу в Ужгороді, який мав зібрати науковців різних напрямів. Мені також випала честь бути присутнім на обговоренні книжки, яку для презентації надало видавництво “Либідь”. В залі Обласної бібліотеки були присутні історики, мовознавці, літературознавці, культурологи, письменники (різних генерацій і традицій), фізики… Публіка дуже неоднорідна, проте об’єднана спільним бажанням відчути естетику, доторкнутися до “чарівних пальців етики” біля річки Геракліта. Всі читачі, незалежно від того, чи вони фізики, чи лірики, стали протягом двох годин обговорення єдиним фронтом розуміння, єдиною лінією Гніву проти цинічної дійсності, проти правового безладу й історичного абсурду, які панують в Україні. Ріка Геракліта заспокоює людину, гармонізує свідомість і дух, знімає полуду, наближає людину до світла естетики. Людина, гідна поціновувати мистецтво, ніколи не залишиться осторонь національної політики, зокрема в найтяжчий час. Поезія не закликає до боротьби, вона просто очищує людське серце. А чисте серце не може не боліти, знаючи про те, що відбувається навколо. Пропоную невеличкі фрагменти з виступів деяких промовців на ужгородському заході:
Валентина Статєєва, мовознавець, доктор філологічних наук, професор Ужгородського національного університету, дослідниця творчості Ліни Костенко:
— Ліна Костенко сказала: “Вірші пишуть мене, прозу пишу я, а над статтями я працюю”. Я належу до тих, хто працює над статтями, тому хотіла б сказати у своєму виступі про фахову наукову проблему: “Мова Ліни Костенко у полі зору лінгвістів”. Сьогодні в українському мовознавстві існує понад 130 публікацій, присвячених мовотворчості Ліни Костенко. З них маємо й кілька дисертаційних робіт (чотири), решта — ґрунтовні розвідки і статті. Слово Ліни Костенко стало предметом української лексикографії. Проте мушу зазначити, зовсім не одразу.
Торік в Інституті української мови НАН України було організовано наукову конференцію про “Мовосвіт Ліни Костенко”. Мені також випала честь бути запрошеною на цей захід. Сьогодні ми вже нарешті маємо близько 800 різних слів, епітетів, метафор, порівнянь, афоризмів і інших поетизмів Ліни Костенко, які залучено до словникової бази. Творчість авторки має відображення в Антології афоризмів, що не так давно з’явилася в Луганську. Ця Антологія містить світову афористику, починаючи від Біблії, античних греко-римських часів (упорядник — пан Олексієнко). Це видання має й золоті перлини Ліни Костенко, оскільки афористичність — найприкметніша мовна риса авторки. Тут уперше розміщено 36 афоризмів Ліни Василівни. “Не треба думати мізерно…”, “Люди, будьте взаємно ввічливі…”, “Народ шукає в геніях себе…”, “Ще не було епохи для поетів…”, “Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце…”, “Коли в людини є народ…”, “Страшні слова, коли вони мовчать…”. Усі ці слова вже стали загальновідомими, крилатими, народними. Згадати тільки відомий вислів: “Нації вмирають не від інфаркту…”.
Сьогодні зафіксовано близько 200 афоризмів авторки, і це, як на мене, далеко не повний перелік крилатих висловів, перлин, які українському світові подарувала Ліна Василівна.
Христина Керита, поетеса:
— Вчитавшись у поезію Ліни Костенко, я відчула, що, торкаючись її слова, ти застигаєш у якомусь такому дивному здивуванні, коли тобі починає бракувати слів. Колись, як вийшла збірочка “Над берегами вічної ріки” Василь Вароді приніс одразу 5 примірників і один подарував мені. Каже: “Оце я приніс, щоби подарувати своїм знайомим, бо завтра цієї книжки вже не буде”. Так і сталося. Мабуть, така сама доля чекатиме і на книжку “Річка Геракліта”. Мене вразила обкладинка, на якій — очі поетеси. Ліна Василівна дивиться у світ, в якому вона — людське дерево, хоч її часто підрубували під корінь. Вона дивиться понад часом і простором. Так може дивитися той, кому “Хтось диктує з-понад світу непередбачені слова”.
Ліна Костенко — поет, який має камертон. Коли поет напише щось не те, то камертон одразу звучить. Сьогодні в суспільстві камертон втрачено, бо “і чорт гидує купувати душі”. Не дивно, що поетка почувається самотньо.
Мене ізмалку
люблять     всі дерева,
і розуміє бузиновий Пан,
чому верба,
від крапель кришталева,
мені сказала: “Здрастуй!” —
крізь туман.
Так само було самотньо й нашому Петрові Скунцю. Вона змушена бути на самоті. Проте все, до чого вона торкається, одразу відтає. Відтають наші душі. З них опадає лушпиння сірості, буденності, суєти. Ми ніби вперше відкриваємо його первозданність.
Тамара Розумик, мовознавець, доцент кафедри української мови Ужгородського національного університету:
— Єдина вада нашої країни: в нас немає громадянського суспільства. Є одиниці, є таланти, є генії. А спільного громадянського суспільства як системи національного опору немає. Ліна Костенко працює в умовах такої нестачі консолідації, тобто під час національної облоги.
“Річка Геракліта” — це прекрасна книжка, і естетично, і за змістом. Справжній шедевр. Вражає спосіб упорядкування книжки, і за це окрема подяка Оксані Пахльовській.
Річка Геракліта проймає всю збірку за допомогою категорії Часу. В Ліни Костенко тема Часу — наскрізна. “Берестечко” — це ж схоплений час, модель поетичної вічності. І всі нові вірші, які є в книжці, позначають плин Часу.

Насамкінець варто подякувати всім організаторам зустрічі “Річки Геракліта” із закарпатськими читачами: директорові Закарпатської бібліотеки Людмилі Григаш, Валентині Статєєвій, Христині Кериті, Василю Шарканю, Віктору Коврею, київському видавництву “Либідь”, усім, хто допоміг, аби річка Геракліта протікала й по той бік Карпат. Можливо, колись, із часом на Закарпаття приїде й сама Ліна Костенко.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment