«УКРАЇНСЬКА РОДИНА» В СУРГУТІ

Коли було проголошено незалежність України, зарубіжні українці відчули величезний духовний підйом, належність до великої родини, пробудилися до національного життя.
У місті Сургуті Тюменської області 1991 року було засновано Культурно-просвітницьке товариство “Українська родина”, нещодавно просвітяни святкували 20-річний ювілей. Гість нашої редакції Володимир ХАЛІМОНЧУК, один із засновників, голова Товариства розповів про історію його створення та сучасне життя просвітян Сургута.

Надія КИР’ЯН

1990 року Володимир Євгенович привіз з України культурно-просвітницьку літературу, газети, журнали, поширював серед земляків. Тоді він працював водієм на КамАЗі, і на автомобілі спереду намалював синьо-жовтий прапор і величезний тризуб. Їздив із цими символами аж у Казань. “Хлопці з України, що зустрічалися по дорозі, ледве зі своїх автівок не випадали від здивування, — розповідає Володимир Євгенович. — А інші ніяк не реагували. Тільки на одному підприємстві керівник зробив зауваження. Я йому пояснив, що тризуб — знак київських князів, наших далеких предків”.
Павло Клименко, якого обрали першим головою “Української родини”, тодішній депутат міської ради вийшов із синьо-жовтим прапором. На той час ще існував Радянський Союз. Але українство пробуджувалося.
Безпосереднім поштовхом до створення товариства “Українська родина” був приїзд вокально-інструментального гурту зі Львова, який виконував пісні Січових Стрільців. В. Халімончук тоді увійшов до складу ради. Основний напрям діяльності товариства — проведення культурологічних заходів.
1992 року заснували українську недільну школу, єдину в Тюменській області, навіть у Західному Сибіру, яка працює й нині. Школи, які створювали в інших містах, були ліквідовані через відсутність фінансування.
У Сургуті спочатку зуміли домовитися з мером міста про оплату вчителям з міського бюджету. Директор міської середньої школи № 26 виділив приміщення. У неділю діти вивчали й вивчають українську мову, літературу, географію, історію, народознавство, а також музику й співи. Вчителі високопрофесійні, дипломовані, з України. 12 років керувала українською недільною школою Дора Миколаївна Соломощук, зараз вона повернулася в Україну, в Кам’янець-Подільський. “І хоч фінансування вже 4 роки нема, школа тримається на ентузіазмі вчителів та батьків, — розповідає Володимир Євгенович. — У Росії вийшов закон, щоб фінансування подібних шкіл із бюджетів міст передали до областей, а там вимагають оформляти ліцензію, що дуже складно. В Україні держава піклується про школи з російською мовою навчання, виділяє понад три мільярди гривень, а ми не маємо ні копійки. Раніше для учнів, які ходили в українську школу, хоч був стимул — Україна надавала гарантовано місця у ВНЗ за умови, якщо в атестаті випускника немає трійок. На Росію виділявся ліміт — 50 місць. Десятки абітурієнтів за рекомендаціями громадських організацій вступали до ВНЗ України. Потім більшість із них в Україні й залишалися, а до них переїжджали батьки. Цього року таке положення скасовано, отже, такого стимулу для дітей, на жаль, не буде.
Шість років тому ми започаткували створення українського народного архіву Тюменської області, — продовжує розповідь В. Халімончук, — адже тут було дуже багато репресованих українців. Ще за часів Мазепи, Хмельницького сюди було вислано багатьох козаків. Коли Катерина ІІ зруйнувала Запорозьку Січ, сюди були вислані генеральний писар війська Запорізького Іван Глоба, де він і помер, полковник доби гетьмана Мазепи Григорій Новицький, який першим з європейців описав побут тутешніх корінних народів ще 1715 року.
Я вже відшукав понад 300 різних документів: довідки, рукописи, фото з Тобольського архіву, вирізки з газет про життя й діяльність українців, про приїзд офіційних делегацій тощо. Плануємо створити енциклопедію українців Тюменської області. Зібрали багато матеріалів”.
Від організації “Об’єднання українців Росії” В. Халімончука призначили координатором по Тюменській області. У Тюменську область входять два автономних округи: Ханти-Мансійський і Ямало-Ненецький. У кожному з округів мешкає 13—15 % українців, 60—70 % росіян. Корінне населення — ханти і мансі. Там існує державна програма зі збереження національних звичаїв. Населення, яке мешкає в тайзі, займається традиційними промислами (рибальством, мисливством, вирощуванням оленів тощо), ще не зросійщилося. А міста багатонаціональні. Багато людей приїхало на розвиток нафто-газового комплексу з України, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Дагестану тощо. В Сургуті мешкає понад сто національностей. Є 27 національно-культурних об’єднань. Щороку в День слов’янської писемності проводяться конференції, є традиційне загальноміське свято національних культур “Суцвіття”. Українці беруть активну участь у цих заходах.
Рік тому просвітяни створили жіночий клуб “Берегиня”, ансамбль із такою самою назвою. Члени клубу вишивають, роблять виставки, виступають із концертами. При КПТ “Українська родина” створено музей “Український рушник”.
Володимир Халімончук має козацьке звання полковника, він керівник козацького осередку в Сургуті.
“Українська родина” плідно співпрацює з Генеральним консульством України в Тюмені з перших днів його відкриття 1995 р. На прохання Генерального консульства В. Халімончук займався питанням передплати українських газет. Ситуація в інформаційному полі, за словами Володимира Євгеновича, специфічна: “У каталозі 6 журналів і близько 40 газет. Майже всі російською мовою, переважно господарчого спрямування. Жодної громадсько-політичної газети. Передплатити “Слово Просвіти” там неможливо. “СП” і “Україну козацьку” надсилає Павло Клименко, який був головою Тюменської організації, зараз живе у Києві. Раз на місяць поштою надходить “Наша віра”. Таким чином підтримуємо зв’язок з Україною. І ще — через Інтернет. Телебачення подає переважно негативну інформацію про Україну: про аварії, стихійні лиха тощо. У Сургуті є корпункт щомісячної газети “Голос України в Західному Сибіру”, яка виходить у Тюмені за підтримки адміністрації Тюменської області. Вона розповсюджується серед українських організацій Західного Сибіру вже 10 років. Я розповсюджую газети по українських організаціях Тюменської області, ще надсилаю в Мурманськ, Владивосток, Казахстан (Павлодар). Усе робимо за власний кошт: поїздки на конференції, концерти, виставки тощо. Останні шість років товариство жодної допомоги не отримувало.
2009 року я під час відпустки побував на п’яти науково-практичних конференціях: дві у Києві, одна в Москві (україністів Росії), одна в Татарстані й одна в Тюмені. Від нашої організації ми брали участь у чотирьох Всесвітніх форумах українців.
У Сургуті вперше в Тюмені була створена релігійна громада УГКЦ. Створили її члени “Української родини”. Є священик, проводяться обряди. Створено осередки в інших містах округу.
Організація допомагає українцям, які потрапили в скрутне становище. Адже багато людей приїжджають сюди нелегально, без реєстрації. Якщо у них щось трапиться, їм нема куди звернутися, вони звертаються до “Української родини”. Кошти для допомоги тут і самі збирають, і звертаються в різні інстанції.
Багато людей вдячні “Українській родині”, бо тут працюють небайдужі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment