БОЖЕСТВЕННА ЦІЛЮЩІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ

Іван ПРОСЯНИК,
Чернігівська обл.

Народна українська пісня, безперечно, має своє Божественне походження. Звернімо увагу, що в кощюнах нашої нації відсутні первісні міти про творення Богом homo sapiens з підручного матеріалу. Ми явилися з Божої сльози: з правої — жінка, з лівої — чоловік. То з медв’яної роси світанку. Гончарні міти властиві більш примітивним і слабкішим етносам, що в будь-який спосіб намагаються возвеличити себе над іншим взірцевим людством.
Але українці мають ще один доволі знаковий міт про Божественне походження української народної пісні, власне, про безцінний дарунок цього феномену з Творцевої ласки.
Цей міт був записаний від батька в доволі їх ветхому віці, наприкінці 70-х років минулого століття. В ньому оповідалося, як Род вирішив обдарувати народи різними благами. Українець на той ралець загаявся. І явився перед Світлі Очі, вже коли стемніло, якийсь осмалений, забрьоханий, мов би й на людину не схожий. Розгнівався Творець на нечупару. А марно, бо виявилося, наш пращур, нехтуючи своїм майбутнім, у прямому розумінні цього слова, рятував біосферу планети. Від лісової пожежі — мурах, від спустошливої спеки — жаб на висохлій річці. І подарував тоді Творець українцеві найдорожче, що приберігав для себе — пісню.
Перше, що ми чуємо від матусі — колискова пісня. Але це не просто забавка для маляти, як може здатися на перший погляд. То своєрідний захист ще доволі безборонної з енергетичного боку маленької істоти. Ось співаночка, яку я вперше почув над своєю колискою: “Бігли коні під мостами! Золотими копитами дзень-брязь, дзень-брязь, вийди, князь! Із своїми діточками, із малими зірочками. Освіти! Озолоти! Од лихого одвороти!” Матінка тут зверталися до Вишніх Небесних Сил — Місяця та Малих Зірочок бути захисниками малого дитяти. Українська пісня, безперечно, Божественне Правосуття. Вона бере свої витоки з часів палеолітичних стоянок. Вона виникла водночас із виникненням прадавньої мови, з порогу пізнання Богів і усвідомлення Їх як доконечної Правди. Слово, сказане в лад, набирало в устах мовника священного звучання. Й ним належало користуватися зовсім не в повсякденному побуті. Таким словом належало звертатися лишень до Вишніх Сил. Ось таким чином й творилися прадавні славлення. Волхви — люди особливих здібностей, підбирали до них слова певної тональності, певного енергетичного потоку, певної вібрації, що перетворювало мовлене в енергетичний згусток. У ту ранню епоху поетичне Слово як вираз духовних устремлінь людини, як засіб спілкування з Богами почало докорінно відрізнятися від повсякденної мови своїм епічним тоном і віршованим розміром, урочистістю й натхненням. Ось тому поезію, що живила й живить нашу пісню, здавна вважали священнодійством, мовою Богів. Вона ставала віщою. Поет-пісняр зі “Слова про Ігорів похід” — віщий, пророчий. Від рокотати-співати під гусельний передзвін. Віще Слово таїло в собі надзвичайні, чародійні властивості, містило такий високий, наповнений могуттю, заклик, якому не в силах відмовити навіть Боги. “Гойсподине! Боже! Ярилочку Ясен! Ярилочку ясен, Витязю Небесен сонцекудрий! Прожени тьми постилії! Розтопи савани стужанії! Сокруши з Перуна-батенька окови крижанії! Випусти з Раю-Ирію птасі пєвучіє! Одари Весну-красну во смарагди незрівняннії! Онови Землю-Матінку благословляючи!” “Славіє на Велик-День”.
Слово могло викликати безпліддя землі і творити врожаї, дарувати людині щастя й здоров’я, успіх, запалювати кохання. Українська хліборобська культура витворила за довгий історичний шлях ще передтрипільської доби найбільше славлень, що були спрямовані саме на щедрий врожай. Всього 15 років тому на Полтавщині (Кобеляцький район) відомий археолог Юрій Шилов в одній із давніх могил віднайшов глиняні випалені таблички з старовинними письменами, що на цілих тисячу років давніші шумерських. Яке ж було здивування науковців, коли ці таблички заговорили-заспівали до нас стародавніми славіями про врожай.
Навіть по безжальному винищенні юдо-християнською вірою інституту волховства прадавні закляття-славії не зникли, а перейшли в обрядову пісню, маючи значну енергетичну силу й по сьогоднішній день.
Церква шалено боролася з ними протягом ХІХ століття, називаючи богомерзькими.
Але ось військові славії-гімни їй все-таки вдалося поруйнувати. Бойова потуга русичів була повністю знекровлена, що стало фатальним для держави в часи монгольської навали. Т. з. святі Кирило та Мефодій, підлаштовуючи руську азбуку під церковні писання, викинули з неї “Пєруньє звуці”, тобто гортанні та проривні звуки, що робили нашу мову енергетично сильною. Подальшу кастрацію мови зробив цар Петро І (Кобила). 1917 року більшовицькі “лінгвісти” донищили непотрібні їм звуки. Наша мова впродовж тисячоліття втратила 14 неповторних прадавніх звуків, що є своєрідними ключами до генетичного коду українського народу. Це плюндрування продовжується й по сьогодні. Найпромовистіший приклад — підміна символічних понять у зачинах народних пісень. Йдеться про оту сумновідому заміну “гой” на “ой”. Здається, суттєвої різниці в цих закличках немає. Проте. “гой!” — символ-знак божественного лінгама. Давньоруські билини саме й розпочиналися цими вигуками. “Гой єсі добрий молодець!” Саме так возвеличувалася богатирська сила витязів. Це возвеличення перейшло в українські пісні “Гой на горі та й женці жнуть, а попід горою яром-долиною козаки йдуть!” Тоді як “ой!” — вигук болю, страху, безпорадності.
А скільки наш нарід має пісень? Мільйони. Й це не перебільшення. Бо праукри співали завжди. Пісні лилися потоками. Чисті, дивовижні пісні. І творилося це національне диво по важкій, виснажливій праці на колгоспних буряках, цілоденній праці під палючим сонцем. Полють — співають. Їдуть додому возами — співають. Зійшлися на колодки — співають. “То вони піснею своєю рабство змивають!” — завжди говорили тато. І сходилися на ту пісню дівочу і старе, й мале, щоб очиститися від гніту чужинецького, осоружного, бо ж українська національна пісня — невичерпне джерело цілющої снаги, що оновлює людське тіло на молекулярному рівні.
Вороги нашої нації боялися й люто ненавиділи українську пісню. Наглядачі на галерах до смерті забивали козаків-веслярів, що осмілювалися співати. Агент каральних московських органів вбив композитора Леонтовича. Ці ж нелюди вивезли в яр біля Мерефи 300 сліпих кобзарів і там розстріляли. Чи не тому тато боялися брати до рук власноруч виготовлену ще в двадцятих роках своєї юності бандуру. Вже по війні НКВСівська охорона розстріляла ешелон в’язнів-українців за Воронежем, які надумали співати національні пісні. Бо пісня — душа народу. Вона промедована духом народу, його небесами, бурями й громами, солов’їним щемом, першим словом “кохаю” і п’янким закликом: “Шаблі наголо, хлопці!” Бо пісня небезпечна для ворога. Вона очищає не лише тіло, а й душу. Дає їй змогу піднятися в Небо й заглянути в Хоромини Богів. Випрохати в Них здоров’я, щастя, зцілення не лише для себе, а й для Вітчизни. І Вона встократ потужніша за будь-яке юдо-християнське моління. Пісня здатна визволити з кайданів. Пісня здатна наводити жах на ворогів. Промовистий приклад махновська “Маруся”, що написана вчителем із Полтавщини. Пісня забирає страх з серця перед смертю. Тато не раз говорили: “Той, хто співає перед смертю — безсмертен, бо пісня, ніби рушник душі в Ирій Небесен!” Недарма козаки, йдучи в бій, завжди співали. Співали махновці. Співали гімназисти під Крутами. Й петлюрівці під Базаром в останню свою мить.
До юдо-християнської навали Мова блакитнооких Богів була на 54 звуки. Вся азбука мала глибоко знаковий характер і ведичний потаємний смисл. “Аз відаю Богів!” Тепер же ми маємо “а, бе, ве”. Люде, будьте пильні. У вас забирають пісню. У вас забирають мову. У вас забирають душу. Слов’ян поставили навколішки. Цього, виявляється, мало. Їм погрожують покласти ниць снопами, наслати зверху дошки й возсісти для свого всепланетного бенкету. Будьте пильними! А найпильніш оберігайте від цієї зарази своїх дітей. Вертаймося разом з дітьми у наше багате вчора, щоб прорости чистими в чисте Майбутнє.
У цілющості української пісні, цього невичерпного національного джерела, я на своєму віку переконувався неодноразово…
Науково доведено, що наше небесне тріо “Золоті ключі” здатне творити дивовижі. Пісні цих божичівок, навіть у запису, значно знижують артеріальний тиск, лікують нервові важкі розлади, піднімають із ліжка важкохворих. Співаймо ж! Співаймо і в горі, і в радості!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment