ЗНАХАР, ПИСЬМЕННИК, МАЛЯР

Уляна ВОЛІКОВСЬКА

Прабаба, бабця і навіть його батько були знахарями. Відунське ім’я батька — Горасим (від “гора”). “Я знаю на жменю, — часто казали тато, — а ось баба на дві пригорщі”, — згадує Іван Просяник своїх предків. — А я можу сказати, що досвід поколінь знаю від батька лише на соту частину. Я думав, що тато вічні, він дожив до 84 років. Пам’ятаю, уранці ми рубали дрова, а увечері він зайшов до хати і сказав матері: “Насте, я вже відходжу”. І помер”.
Батько його знався на травах, викликав грім, щиро вірив у надприродні сили. Якось він синові сказав, що завтра опівдні буде дощ, тому сіно треба негайно згребти сьогодні. “То ворон Макар мені сказав…”, — додав він. Або ще один цікавий випадок. Якось пішли вони на косовицю. Батько послав малого Івана по воду. Коли він повернувся, аж дивиться — батько сидить, а по ногах його маленькі ласки лазять. І батько годує їх із рук. А одна ще й розчісує лапкою бороду батька. Іван заціпенів, а коли рушив із місця — раз, і нічого немає. Тоді звернувся до батька: “Тату, а то мені не здалося?!”. А у відповідь: “Та що бачив, те й бачив…”.
Зростаючи серед див і казок, Іван Герасимович всотав “татову науку”, легенди, молитви баби-шептухи, казки, які баба розповідала живою колоритною мовою. Цю лексику письменник використав і в своїй книжці казок “Золота грамота”, де автор підійшов до тематики Київської Русі, піднявши чималий пласт давніх літописів і переказів старовини. Він написав тридцять казок віршованою прозою. “Я відштовхувався від того, що всі ці казки виспівувалися як билини. Канву знайшов у Карпатах, де у 1990-х роках зібрав цікавий матеріал, і, звичайно, те, що розповідали у дитинстві батько і бабуся. Сюжети зовсім інші, ніж у наших казках. Я поставив усе з ніг на голову. Взяв дохристиянський час і ніби відреставрував усе з маленьких уламків, відновивши малюнок того часу”.
Перебування у Карпатах неабияк вплинуло на творчість знахаря, який познайомився з багатьма травниками, мольфарами, зібрав чималий багаж міфів, пісень, приказок, легенд… “Оті сім років у Карпатах — це було щось неймовірне. Особливо запам’яталася зустріч із однією бабою-зелейницею Стефанією, яка подарувала мені енциклопедію — чеське видання “Наші рослини в лікарстві” та передала чимало своїх знань”.
У книгах рецептів цілителя “Дивосил”, “Зело таємниче” багато переказів, замовлянь, посилань на рецепти знахарів… “Зело таємниче” автор подав через бачення світу хлопцем, сином знахаря, у якого батько досягнув поважного віку. Це сповідь хлопця через призму бачення батька, де скрізь проглядається концепція рідновірів. У книзі “Скарбниця молодечої сили” погляд його батька ніби згасає. “Тут я вже цілком цивілізована людина, — розповів Іван Просяник, — але мене вабить оте знахарське, бо не могло воно генетично не передатися мені”. Книгу-енциклопедію “Златоцвіт” автор доповнює, планує зробити два томи. І закінчено ще одну роботу — “Скарб нетлінний”.
Не оминути увагою ще одну іпостась Івана Просяника-художника, який пише у стилі народного малярства. На картинах — одухотворена природа, у кожному полотні космізм, тобто наділення зображуваної речі вищим духом. “Над кожною картиною я працюю близько місяця, виписую дуже детально. Під час роботи над полотнами виспівую молитви, тому мої роботи несуть позитивну енергетику. Я задумав намалювати цикл “Коло Свароже” — всі язичницькі свята, які є, починаючи від Різдва Сварожого. Остання картина, яку зараз пишу, це “Великдень”. На ній маленький хлопчик у брилі (символізує німб) їде на чорному волі, що символізує хмари. Це той-таки Ярило, який приходить на землю”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment