ПОВЕРНУВСЯ БАТЬКО З ВІЙНИ

Григорій СОЛОДУШКО,
Київ

У далекі повоєнні поверталися з фронту солдати. У когось були радісні зустрічі, а комусь — “похоронки” й сирітські дитячі долі.
Мій батько, Хома Кузьмич Солодушко, працював бригадиром у селі Василівка, що в Присамар’ї на Січеславщині. Організовуючи евакуацію колгоспного майна, одним із останніх у селі був призваний на фронт. Його товариш Ткаленко, який щасливо повернувся з війни, розповідав, що Хому Кузьмича під час призову відібрали в команду й направили до Севастополя. Там він свого часу, замолоду, проходив військову службу. То було єдине свідчення з фронту про батька.
На жаль, про оборону Севастополя всю інформацію досі не оприлюднено. Частково Москва й досі її замовчує. Багато героїчного і трагічного, а подекуди й антилюдського криється під гаслом “героїчна оборона Севастополя”. Про долю батька й через 70 років майже нічого не відомо. Після війни родині прийшло сухе повідомлення, що він пропав безвісти на війні.
Наша мама, Софія Минівна, що залишилася з трьома дітьми, розуміла, що чоловік не повернеться додому. Але як мудра жінка, вона підтримувала у наших душах віру, що він повернеться. З роками це переросло в синівську пам’ять про нього. І непогамоване почуття боргу перед ним і вдячність за власне життя.
У повоєнні роки тодішня держава великої пошани до ветеранів і загиблих на війні не виявляла. День закінчення війни тоді не був державним святом. Проте органи глибоко “копали”, проводили розслідування обставин поведінки на фронті солдатів і офіцерів, а частину із них навіть “виховували” в ГУЛАГівських таборах.
У шістдесятих роках починають увічнювати пам’ять про загиблих на фронті, встановлюють пам’ятні обеліски на честь загиблих земляків.
У дитинстві, як і всі мої однолітки, я покладав квіти до меморіалу в нашому селі загиблим землякам. Але на гранітній плиті імені батька та одного із моїх рідних дядьків і деяких земляків там не було. Потім з’ясувалося, що відповідні органи ще тривалий час по війні, з ідеологічних міркувань, забороняли навіть пам’ять про тих, хто “пропав без вісті” і не пройшов, бачте, перевірки своєї військової біографії у них.
На наші звернення до владних і партійних структур про увічнення пам’яті батька та його односельців — глухе мовчання. Ось так: пам’ятні місця з вшанування загиблих, оздоблені символами тодішньої держави, пильно контролювалися. Вони були позначені політично-ідеологічним тавром тодішньої влади. Та що казати: посмертно їх навіть рідної мови позбавили, а імена на обеліску у рідному селі (!) позначені нерідною мовою.
Про долю батька ми довідалися буквально недавно, з Інтернету. На сайті “Меморіал” скупа інформація: червонофлотець 3-го полку морської піхоти Чорноморського флоту Солодушко Хома Кузьмич убитий 19 вересня 1941 року.
Місцем поховання загиблих на флоті часто значилося: “прєдан морю”. Про батька відсутнє будь-яке свідчення про обставини його загибелі та місце поховання. За тих обставин війни, він, як і тисячі таких же загиблих, був позбавлений останньої військової почесті — захоронення та засвідчення його долі. На честь загиблих безвісти на війні встановлені меморіали невідомим солдатам і матросам. Для “червоної” влади було це організаційно простішим виходом, а з політичного — ідеологічно виправданим.
Ми, діти та внуки, все-таки зібрали свідчення про “забутих” односельців. Їхні імена занесені до сільського пантеону, встановлено обеліск, на якому викарбували імена односельців, що загинули на війні. Таким чином увічнили їхні імена через багато років. Так за покликом дитячої пам’яті “повернули додому” з війни і нашого батька, Хому Кузьмича, і його друзів-односельців.
Скільки їх, досі “невідомих”, чекають ще підтвердження своєї військової, моральної честі, доброї пам’яті та щиросердної молитви за убієнних. Підтвердженням їхньої честі буде засвідчення громадянської честі нашого і наступних поколінь. На противагу тим політичним ігрищам (зокрема у Львові з червоним нібито прапором), що влаштовують політики вчорашнього дня на пам’яті та кістках загиблих.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment