Збираючись на зустріч із Віталієм Івановичем ЦИМБАЛЮКОМ, академіком АМНУ, заступником директора з наукових питань Інституту нейрохірургії АМН України, заздалегідь домовилися і в загальних рисах окреслили тему розмови. Але не сподівався, що це так просто буде зробити. Прийшовши, у приймальні побачив чималу чергу хворих. Дивлячись на пацієнтів, забракло совісті зайти до нього у призначений час…
Микола ТАБОРИТ
СПОГАД
— Зі “Слова Просвіти”? — перепитав Віталій Іванович. — А знаєте, колись мої батьки теж були в “Просвіті”. Це було ще до того, як вони побралися, напевно року 1937-го. Пригадую, мама з батьком розповідали, що в них у селі і хор був, влаштовували концерти, театральні вистави… Громадська бібліотека була, читали українські книги, зокрема Тараса Шевченка. Поляки її забороняли (до 1939 р. його мала батьківщина була під Польщею, а за кілька десятків кілометрів, по Случі й Горині проходив кордон із Совєтською Україною — Авт.). Тому діяла вона підпільно. Коли на село налітали польські жандарми, то карали за це.
— А коли у вересні 1939 року прийшли совєтські війська?
— Так само карали, а “Просвіту” одразу закрили. Ось так!
ЗА КОРДОНОМ
— Віталію Івановичу, але тема нашої розмови буде про нейрохірургію. Тому почну з незвичного, на перший погляд, запитання: у скількох країнах Вам довелося побувати?
— Простіше назвати, в якій країні я не був. У Європі немає жодної країни, де б я не побував. А в таких країнах, як США, Франція, Німеччина, Японія — по кілька разів. І довелося відвідати не лише високорозвинені країни, а й з меншим соціально-економічним рівнем, зокрема, й системи охорони здоров’я…
— Рівень української нейрохірургії й наукових досліджень у цій галузі можна порівняти з їхніми?
— За інтелектуальним рівнем українські фахівці стоять на голову вище, набагато розумніші. Але програємо в іншому. Нам хронічно бракує найсучаснішого медичного обладнання. Звичайно, в інституті нейрохірургії ми все маємо: МРТ, комп’ютерну томографію і все інше. Наприклад, як ви знаєте, організували акцію, купили лінійний прискорювач — апарат, який дає можливість без операційного втручання впливати на пухлини головного мозку. Ми маємо можливість застосувати усі технології, які є в США, Європі, тільки за рахунок пацієнтів, якщо вони можуть оплатити, або спонсорів.
На Заході, де є страхова медицина, всі витрати беруть на себе страхові компанії. Або ж самі пацієнти, маючи нормальні зарплати, можуть усе оплатити. Приміром, є така патологія — аневризми головного мозку. Їх можна оперувати без трепанації черепа. Через судину можна зайти в цю аневризму і виключити її. Але для цього треба такі спіралі — “коілси”. Так-от, цих спіралей треба від п’яти до десяти. Але одна така спіраль коштує тисячу доларів. За кордоном це не проблема. Скільки треба, стільки страхова компанія платить. У нас знайти ці п’ять тисяч доларів далеко не кожному під силу.
Або свіжий приклад. Щойно перед вами був пацієнт, у якого торсійна деформуюча м’язова дистонія. Дуже рідкісне захворювання. Найсучасніший метод лікування цієї патології — це вживлення глибинних довготривалих електродів. Вони називаються ДіБіеС. Тобто, глибинна мозкова стимуляція. Але цей стимулятор один (а їх треба два) коштує 12,5 тисяч євро. Щоб зробити хворому операцію, треба придбати цих стимуляторів на 25 тисяч. Вони забезпечують йому повне одужання. У нас же рідко хто може собі це дозволити.
— Кілька днів тому уряд Азарова пообіцяв підняти зарплату нашим лікарям на 300 гривень. Можна порівняти зарплати вітчизняних нейрохірургів із доходами Ваших колег за кордоном?
— Ні (сміється), ці речі просто неспівставні. Такий провідний інститут, як наш за рівнем технічної оснащеності відповідає рівню їхньої звичайної лікарні, то про оплату праці наших лікарів краще б мовчати. Ми жебраки, якщо порівнювати з тим, що є за кордоном. У них по заробітках на першому місці юристи, на другому — лікарі. Найбільше заробляють кардіологи і нейрохірурги. Здорові серце і мозок людини — найголовніше.
Врахуйте ще й те, що це найскладніші спеціальності. Через те більшість провідних нейрохірургів США і Європи — мільйонери. Зауважте — офіційні мільйонери. Середня за складністю операція коштує від 40 до 60 тисяч євро. А є, що коштують від 100 до 200 тисяч. Це тільки за одну операцію!
“ЛІКУЙТЕСЬ У ТЕЛЬАВІВІ!”
— На багатьох автострадах і в містах можна побачити біг-борди, що закликають українців лікуватися в Ізраїлі. Якось мені відкрили маленьку “таємницю”: спритні закордонні “хірурги”, маючи в Україні своїх агентів, відбирають безпроблемних, продіагностованих у наших клініках пацієнтів, і пропонують їм лікування у себе, в тому ж таки Тель-Авіві.
— Можливо, так воно і є. Але охорона здоров’я в Ізраїлі, так само як у США чи Європі, справді на високому рівні. Вони мають по-сучасному оснащені клініки. Не порівняти з нашими умовами. Дуже багато заможних людей з України, які не довіряють нашій медицині, звертаються до них, але дозволити це собі можуть не більше п’яти відсотків українців. Бо там тільки один день перебування у стаціонарі коштує мінімум тисячу доларів! Та за такі кошти, звичайно, можна мати й умови, і належний догляд, і якісні операції.
До речі, у тому ж таки Тель-Авіві більше половини лікарів, з якими я спілкувався, це вихідці з колишнього Совєтського Союзу, більшість з України.
— Свого часу на весь світ став відомим “скандал” щодо успіхів українських нейрохірургів у застосуванні стовбурових клітин для лікування важкохворих. У зв’язку з цим хотів би запитати: ви й досі залишаєтесь ізгоями світової громадської і наукової думки?
— Це був 1991-й. Ми отримали перші вражаючі успіхи зі стовбуровими клітинами. Те, що ми робили двадцять років тому, за кордоном тільки починають. У Сполучених Штатах президент Барак Обама зняв заборону на ці розробки. Але вони пішли по шляху, можливо, правильному. Їхні науковці робили дуже багато фундаментальних досліджень, багато експериментів на тваринах. Все те, що ми давно зробили, вони нині показують по телебаченню, що, мовляв, це перша операція і т. д.
Застосування стовбурових клітин — це справді революційне відкриття в медицині. Щоправда, коли береться класична ембріональна стовбурова клітина (це на ранніх етапах розвитку зародка), то є небезпека трансформування її в онкологічну пухлину. Як правило, беруться власні стовбурові клітини: свій кістковий мозок, береться жирова тканина, шкіра і з них вирощуються стовбурові клітини, які можна потім повертати цьому ж пацієнтові. Вони, звичайно, не такі, як ембріональні, ті мають більші потенційні можливості, але й ці достатньо гарно працюють. Зараз вони надзвичайно ефективні в кардіології, при черепно-мозкових травмах, гематологічних проблемах, при анемії. Широко використовуються для регенерації кісткової тканини, почали вирощувати хрящі. Нині вирощують навіть зуби, шкіру. По суті, завдяки стовбуровим клітинам можна робити будь-які “запчастини” для людського організму.
ПРО МОВУ
Й ПРОФЕСІОНАЛІЗМ
— Віталію Івановичу, крім усього іншого Ви завідувач кафедри нейрохірургії Національного медичного університету ім. О. Богомольця. Із багатьох країн навчаються у вас студенти?
— Із багатьох. Якщо не зраджує пам’ять, більше ніж із п’ятдесяти.
— Викладання проводиться державною мовою?
— Для наших студентів, так. Для іноземних, наприклад, зімбабвійцям, ангольцям, сомалійцям, росіянам і т. д. — російською. Але останні два роки введено й англомовні групи, де наші викладачі викладають англійською.
— Тобто зімбабвійцям, ангольцям, сомалійцям, росіянам і т. д. треба читати російською?
— Ні, чому ж. Були у нас малайзійські групи, які добре вивчили українську мову. То їм без проблем читали лекції державною. Серед іноземних студентів є надзвичайно обдаровані. Зараз у мене навчається ординатор із Пакистану. Він знає вісім мов, зокрема й українську.
— Упродовж свого наукового, педагогічного і професійного життя як професор і нейрохірург багатьом молодим відкрили велику дорогу в життя?
— О, на це важко відповісти. З 1986 року викладаю на кафедрі. Під моїм керівництвом 11 науковців захистили докторські та кандидатські дисертації. Мої учні тепер працюють провідними нейрохірургами у США, Франції, Німеччині і деяких інших країнах далекого і близького зарубіжжя. Це ще одне свідчення того, що серед українців багато талановитих лікарів.
ДЕ НОБЕЛІВСЬКІ ЛАУРЕАТИ?
— Якщо ми такі талановиті, то де ж тоді наші Нобелівські лауреати в галузі медицини?
— А їх найближчим часом і не буде. І зараз поясню чому. Навіть не враховуючи політичних нюансів. Авторами багатьох геніальних наукових ідей є українці. Ну, наприклад, усім відомо, що саме українець Іван Пулюй відкрив рентгенівські промені, але його першість віддали Рентгену. Юрій Вороний 1933-го зробив першу пересадку нирки у світі, а тепер їх масово роблять за кордоном. Тобто ідеї генеруються, але немає технічної можливості їх реалізації. Я не раз розповідав людям про нашого земляка Федора Сербиненка, заступника директора Московського інституту нейрохірургії, який перший запропонував ендовоскулярні внутрішньосудинні операції без трепанації черепа. Цю ідею підхопили й у нас, в інституті нейрохірургії, почали успішно робити операції. Тоді, ще при Ромоданові, приїздили німці, французи, голландці вчитися у нас. Але через брак найновішого технічного оснащення ми не змогли цього розвивати, удосконалювати. Вони ж пішли далі, і зараз за кордоном пропонують багато нових технологій, хоча ідея наша.
— Отже, найближчим часом нам на Нобелівських лауреатів не сподіватися?
— Будуть, але якщо вони зі своїми ідеями поїдуть у Штати або в Японію, працюватимуть на їхньому обладнанні. І тільки тоді ці відкриття будуть визнані. До речі, за кордоном багато вихідців з України, які стали Нобелівськими лауреатами. Їх близько десятка.
ХТО ЗАПОВНЮЄ НАШ МОЗОК?
— І останнє. Ви, як нейрохірург, можете відповісти: чи справді можливості людського мозку необмежені?
— Структура мозку унікальна. То тільки Творець чи Господь Бог міг таке створити. І чим більше живу, тим більше розумію, що навряд еволюція могла створити такі речі. Я багато разів цей мозок бачив, вивчав… І подумати, що в ось цьому кілограмі триста, кілограмі чотириста (а в когось і до двох) мозку, можуть народжуватися такі геніальні думки — це просто неймовірно.
У людини є багато мозку резервного. Взагалі вважається, що у нас працює близько 10 відсотків активного мозку. Решта в резерві. Але життя показало, що якщо центр, скажімо, управління рукою травмується або пошкоджується, то сусідні ділянки беруть на себе цю функцію. У ранньому віці, особливо у дітей, вона відновлюється повністю. У людей старшого віку це відбувається повільніше.
— Як впливає старіння організму на мозкову діяльність?
— Старіння — це насамперед старіння судин: мало крові, мало кисню і мозок меншає в об’ємі. Але в людей інтелектуальної праці, які постійно тренують мозок, до глибокої старості зберігається активна розумова діяльність.
— Величина мозку позначається на інтелекті окремої людини, і взагалі — певної нації?
— Тургенєв, наприклад, мав великий мозок, десь більше 2 кг. Анатоль Франс — близько 900 гр. У жінки маса мозку менша, ніж у чоловіка. Але в середньому жінки розумніші за чоловіків. Тут є багато особливостей. По-перше, якщо нема кисню і поживних речовин, мозок не може працювати. По-друге, це пов’язано з певною генетичною спадковістю, зокрема з виробленням спинномозкової рідини. Надзвичайно багато факторів… І плюс тренування. Дитина ж народжується чистою — tabula rasa (чистий лист). Якщо, наприклад, у тварин від народження закладено інстинкти щось зловити чи з’їсти, то людина народжується зовсім безпорадною. І якби нас не навчали, якби ми з покоління в покоління не накопичували і не передавали знання, ми б не були людьми. Кожне нове покоління народжується з нульовою пам’яттю. І якщо попереднє покоління припускалося певних помилок у житті, то наступне, без знання історії і досвіду власної родини, власного роду, народу проходитиме ті ж самі кола пекла помилок.
