“Останній шанс скоригувати пенсійну реформу: пропозиції профспілок, експертів та політиків”. Таку назву мав “круглий стіл” в УНІАН, проведений Національним Форумом профспілок України, одним із найбільших незалежних профспілкових об’єднань країни. Песимістичне, якщо не сказати розпачливе формулювання в назві заходу —“останній шанс” — має, на жаль, цілком реальне підґрунтя. Справа в тому, що позаду був уже цілий цикл подібних заходів, проведених профспілками, було обговорення в усіх областях України, доволі активне, на відміну від імітації “обговорення”, проведеного владою. І висновок цих обговорень був однозначно негативним. Були, нарешті, парламентські слухання, де практично ніхто не сказав доброго слова про затіяну владою пенсійну реформу. І ось “резюме”, реакція влади: пенсійну реформу — впровадити! І негайно.
Петро Антоненко, фото автора
У цій ситуації, дивовижній навіть для нашого звиклого до всього народу, вражають дві речі. Перше — за півтора роки нової влади, схоже, ще не було закону чи реформи, які б викликали таку негативну реакцію суспільства. Друге — ще не ухвалювався такий закон, який стосувався б такої кількості громадян. Тому треба поміркувати не лише над змістом пропонованої реформи, а й над тим, як влада зважилася на такий крок.
Однак 16 червня Верховна Рада ухвалила закон про пенсійну реформу в першому читанні. І до кінця цієї сесії, тобто до 8 липня, влада відверто планує ухвалити цей закон у другому читанні і подати на підпис президентові, а він підпише його миттєво.
Що ж відбувається в нашому суспільстві? Модератор “круглого столу”, заступник голови НФПУ Григорій Кабанченко заявив, що ТАКА реформа — це просто нахабний виклик суспільству й насправді ілюзій уже нема: про якесь коригування закону говорити важко, його необхідно негайно зупинити і готувати нормальну реформу.
Учасники дискусії все ж спробували бодай коротко охарактеризувати цей проект закону. Щодо цього висловилися генеральний секретар Всеукраїнського конгресу профспілок Петро Петриченко, відомий політик, голова Союзу жінок України “За майбутнє дітей” Валентина Семенюк-Самсоненко, колишній перший заступник міністра праці й соціальної політики Павло Розенко. Зазначимо коротко про пенсійну реформу: новий закон різко погіршує соціальний захист і тих мільйонів громадян, які вже на пенсії, і тих мільйонів, які готуються до неї. Йдеться не лише про горезвісне підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років. До речі, цілком можливо, що буде підвищення й для чоловіків. Поки що вводиться норма для виходу на пенсію чоловіків — державних службовців у 62 роки, а не в 60. Але можливо, що цей пенсійний вік спробують “протягти” для всіх чоловіків, так би мовити, “для вирівнювання” позицій.
Можливо, не менш суттєво й те, що різко, на 5 років, і чоловікам, і жінкам збільшується трудовий стаж, необхідний для отримання пенсій. І введення нової формули нарахування пенсій, за якою зменшується розмір пенсій по всій державі для нових пенсіонерів десь на 200—210 гривень порівняно з теперішньою формулою. “Реформатори” докотилися до того, що у своєму законі “наїхали” на соціальний захист інвалідів. І нарешті таке: з трудового стажу жінок хочуть вилучити декретну відпустку! І це при загальному збільшенні потрібного для пенсії стажу. Ліквідовується норма, що існувала десятиліттями!
Що робити? Все ж діяти, закликав народний депутат України Андрій Павловський. Як міністр праці й соціальної політики опозиційного уряду він давно вніс альтернативний проект закону про пенсійну реформу. Звісно, правляча коаліція такого парламенту навіть до рук не взяла цей законопроект. Але боротьба триває. Фракція “БЮТ-Батьківщина”, до якої належить депутат, не проголосувала 16 червня за урядовий законопроект. Далі планується подання не менш як 45-ти депутатів від опозиції до Конституційного Суду з вимогою визнати неконституційним урядовий закон про пенсійну реформу. І нарешті депутат закликав до масових акцій громадян проти затіяної пенсійної реформи, зазначивши, що тут повинні сказати слово незалежні профспілки. До речі, і сам Павловський є головою Київської міської організації Конфедерації профспілок України. “Люди повинні сказати своє слово, бо влада глухоніма, і реагує лише на організований протест громадян, — зазначив депутат. — Інакше замість обіцяного перед президентськими виборами підвищення пенсій — підвищення пенсійного віку. Замість якоїсь “шокової терапії”, про яку теревенить влада, маємо шок без терапії”.
Павловський навів свіжий приклад. Днями президент Янукович підписав ще один закон, ухвалений нишком, який обмежує вже й так куці соціальні права людей. Нагадаємо, що в інтерв’ю “Слову Просвіти” (ч.15 за 2011 р.) Андрій Павловський розповів, як влада проштовхує через парламент поправки до низки законів, якими знімають пільги для кількох категорій громадян. І ось цей закон ухвалено, підписано. Влада без вагань “вдарила” по чорнобильцях, по мільйонах дітей війни, яким свої законні пільги доводиться відсуджувати в судах. (Наша газета писала й про цю проблему в публікації “Діти якої війни?” (“СП”, ч. 6, 2011 р.). І ось пільги нахабно знято, порушуючи Конституцію України. Опозиція опротестовує в Конституційному Суді й цей “підпільний” закон. Але чи не забагато вже такого наступу на права людей?
Не випадково на “круглому столі” виникло запитання: як же могла влада піти на таку явно антинародну пенсійну реформу? Що її спонукало, які мотиви? Першим, звісно, було названо прагнення догодити Міжнародному валютному фонду, щоб виклянчити ще три мільярди доларів кредитів до тих десятків мільярдів, які вже влада невідомо для чого набрала і невідомо куди поділа. Друга мотивація ще примітивніша — обібрати всіх, аж до інвалідів включно, аби й далі жирували олігархи і могли за рік не подвоювати, а десятикратно збільшувати свої статки в мільярдах доларів. Але називалася й ще одна мотивація: випробувати, наскільки терплячий у нас народ, наскільки немічні його провідники, тобто опозиція, демократичні сили? Що ж, теж резонна причина…
