НЕОФІТКА, ЩО ВІДКРИЛА ІСТИНУ

У Національному музеї літератури України відбулася презентація унікальної книжки — альбому-монографії “Галина Севрук”, у якому вперше систематично висвітлено всю мистецьку спадщину відомої української художниці, яскравої представниці плеяди “шістдесятників”, а також розвідки про її творчість і листування. Упорядник видання — Богдан Мисюга, кандидат мистецтвознавства, завідувач відділу експозиції та науково-освітньої роботи Національного музею у Львові ім. А. Шептицького, художнє оформлення Петра Нагірного.

Надія КИР’ЯН

Іван Дзюба у книжці “Нагнітання мороку. Від чорносотенців початку ХХ століття до українофобів початку ст. ХХІ” пише: “…хай це додає нам сили працювати задля буття собою: у світі, де кожен або Є СОБОЮ, або ЙОГО НЕ СТАЄ”. Творчий шлях Галини Севрук — чудовий зразок титанічної праці талановитої мисткині саме для ствердження в цьому світі себе і свого народу. Про це говорив на презентації доктор філософії Євген Сверстюк.
“Приємно згадати, що художники, поети вміли чинити опір і залишитися собою в тій атмосфері тоталітаризму”. Євген Олександрович вважає здобутком, що в ті часи письменники, художники, журналісти, представники різних “творчих цехів” зуміли об’єднатися, діяти спільно: “Якось до мене підійшов Іван Світличний і сказав: “Ти знаєш, скільки в нас є цікавих художників. Треба з ними познайомитися”. З цього почалося. Ми побачили, що в тих людей є велика спрага до знань. Після закінчення художнього інституту вони відчули, що обікрадені”.
Адже в інституті навчали лише техніки зображення. Докопуватися до суті речей не вчили. Трійка талановитих художниць — Алла Горська, Галина Севрук, Людмила Семикіна, які увійшли в коло шістдесятників, починаючи з відомого “Клубу творчої молоді”, одразу здобули репутацію націоналісток. Особливістю тих націоналісток було, що вони російськомовні, оскільки раніше не мали українського середовища для спілкування. Вони стали справжніми неофітами, відкрили істину, заблоковану від них: які ми українські художники, якщо не знаємо української мови, історії, рідного мистецтва?
“Біографія кожної з цих художниць — надзвичайна. Галина вирізняється тим, що має особливий мистецький рід — від Григоровича-Барського, в її родині — архітектори, художники. Цілі покоління зберігають цю естафету, —продовжував Євген Олександрович. — Я колись подумав: “Звідки вона знає, чим відрізняється дочка Ярослава, яка стала королевою Франції, від тієї, що стала королевою Норвегії? Розумом це не визначиш, треба мати особливу пам’ять, згадувати щось таке, про що й сам не знав, що в ньому воно живе. Така Галя Севрук. Вона почала відкривати для себе історію свого народу, свого краю, мистецьку історію, заглиблюватися в минулі століття, тисячоліття. Це не прийнято було робити.
Крім хисту і таємничої пам’яті, хочу наголосити ще на тому, що це люди надзвичайної працездатності. Уявляю, скільки глини перемісила Галя Севрук і скільки тягарів перенесла своїми руками”.
На презентації теплі слова про книжку та її героїню сказали Богдан Мисюга, редактор Наталія Ксьондзик, рецензент книжки, доктор мистецтвознавства Орест Голубець, голова Національної спілки театральних діячів України Лесь Танюк, художник, лауреат Шевченківської премії Валерій Франчук.
Наталія Кучер, науковий співробітник Національного музею літератури України, підсумувала: “Ця книжка безумовно є подією. Науковці зі Львова дуже скромно не сказали про той вагомий внесок у наше мистецтвознавство, який має це видання. Ми вперше матимемо доробок Галини Сильвестрівни від її перших робіт 1960-х років і до найсучасніших.
Це не просто естетичні пошуки, це громадянська позиція. У той тоталітарний, суцільно заідеологізований час вона була абсолютно вільною людиною не лише в пошуках зовнішніх форм, у своєму естетичному баченні. У радянські часи вона нагадувала нам, що ми всі з часів Київської Русі. Нагадувала про той струмінь високої духовності й енергії, яка передавалася через ченців Києво-Печерської лаври, через Софію Київську і, очевидно, тримала покоління шістдесятників.
Графічна композиція Галини Сильвестрівни “Сльоза” — це знакова графіка, шедевр. Своєю виразністю, трагізмом, навіть дитинністю могла б стати такою ж емблемою, як “Герніка” Пікассо або “Крик” Мунка, символом цілого покоління 1960-х —1970-х років”.
На завершення Галина Сильвестрівна подякувала творцям видання, зокрема Богданові Мисюзі, який три роки по краплинці збирав матеріали до альбому, а потім разом із Петром Нагірним будував його структуру. Теплим словом згадала своїх учителів: відомого українського живописця Григорія Світлицького, Ніну Федорову, яка керувала творчою майстернею на території Софії Київської, згадала основні віхи свого творчого шляху.
“Остання моя ювілейна виставка була в стінах Софії Київської, на хорах. Коли мої роботи виставили, мене вразило, як вони вписуються в інтер’єр храму. Здавалося, ніби вони звідти вийшли. Софія Київська моя улюблена, на її території я пропрацювала 10 років у майстерні”.
Ця унікальна книжка, безперечно, буде подарунком не лише для мистецтвознавців, художників, істориків, а й для всіх, хто цікавиться українським мистецтвом.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment