Орест Князький. Мій вічний ПОДИВ: учительська лірика. — Київ: “Українська Видавнича Спілка”, 2008, 128 с.
Євген БАРАН,
член НСПУ, Івано-Франківськ
Орест Князький — директор школи з Верховинщини, який знаходить час для писання віршів, музики до власних пісень, бере участь у різноманітних пісенних фестивалях, відзначений низкою літературно-мистецьких премій (ім. Марії Підгірянки, ім. Володимира Сосюри, ім. Дмитра Загула, ім. Сидора Воробкевича, ім. Богдана Лепкого), видав свою дев’яту поетичну збірку, назвавши її “Мій вічний ПОДИВ”…
Орест Князький — поет-лірик, поет-пісняр. Якийсь дивний збіг, але пан Орест народився в один день і в один рік зі Степаном Пушиком. Не знаю, кого з них такий збіг характеризує з кращого боку, але в обох є ота нестримність і широкість поетичного характеру. Хоча Пушик пластичніший, колоритніший і мелодійніший у своїх віршах. Зрештою, досвід поета-пісняра Пушика потрібно розглядати в українській класичній традиції: Андрій Малишко — Дмитро Павличко — Степан Пушик. Тоді як Орест Князький — поет і пісняр дещо іншого звучання й іншої української традиції — традиції учительського лірико- і прозотворення: Марійка Підгірянка — Олесь Донченко — Орест Князький… Звідси в останнього наскрізна дидактична тенденція, сюжетно-побутовий, дещо приземлений, пласт розказаних історій, заклично-патетична інтонація.
Книжка має оригінальну композицію, бо попри віршовий пласт виразної учительської лірики у ній (“Спробуймо, діти, гуртом розгадати…”, “Ти чий, хлопчино, що ростеш… з брехнею?”, “Пісня хлоп’ячої справедливості”, “Дозволь за парту, друже, поряд сісти…”, “Префікси і суфікси” та ін.) з морально-етичним акцентуванням, автор подає дидактичні притчі, афоризми, максими, думки, “скромні нотатки”, заповіді, учительні декалоги, дидактичні філософеми, педагогічні порадники, подані у формі “дванадцяти педагогічних Гераклових подвигів” тощо. Все це разом і створює цілісну картину оцього “вічного подиву” виховання і творення.
Маємо тут кілька авторських пісень із нотами до них (“Гімн Києва”, “Префікси і суфікси”, “Космічна пісенька”, “Пісня хлоп’ячої справедливості”, “Оптимістичний марш”).
Серед апробованих форм, у яких виливаються авторські дидактичні одкровення — пісня, коломийковий вірш, традиційний римований вірш із нечіткою строфічною будовою (ямб, хорей, дактиль). Виразна антипостмодерна тенденційність віршів (“Корять: це ж — постмодерн! Ні! Не збагну прогресу!”, “Комусь, гадаю, це потрібно, любий…”). Інші теми — інтимний вірш, патріотичний, філософсько-медитативний, пейзажний — із виразним дидактичним струменем, який часто-густо перебиває саму тему, зводячи її до педагогічної декларативності.
Ця книга — актуальна лектура для естетично-педагогічних завдань на уроках літератури. Нікуди ми від дидактичної доцільності не подінемося. І досвід прикарпатських літераторів-педагогів: Ірини Яцури (1946—2004), Ольги Нижник, Ореста Князького наголошує на важливості уміння бути посередником між дитиною і літературою. Тим більше, що вчитель у цьому разі виступає не тільки посередником, а й безпосереднім творцем. Принаймні це створює ілюзію не лише налагодження діалогу із читачем, а й ПОДИВУВАННЯ, яке і є основою творення.
