ТОРБА СМІХУ ВІД ПЕТРА ТОВСТУХИ

Гриць ГАЙОВИЙ,
голова творчого об’єднання сатириків і гумористів НСПУ

Несподівано мене огорнули приємним прохолодно-лоскітним напливом одна за одною аж три “Українські хвилі” — так називається солідний і на вигляд, і за змістом літературно-мистецький альманах, що, починаючи з 2007 року, регулярно оздоровлює “малоросійський” світ Глухівщини.
У передмові до першого його випуску знаний на Сумщині 75-літній педагог, ветеран журналістики й красного письменства Вадим Раєвський слушно твердить: “Головне завдання упорядника й авторів альманаху — нести між люди, особливо в нашому зросійщеному Глухові, українське слово, українську культуру, показати, що ми живемо не просто в прикордонному місті, а в колишній столиці гетьманської України, тож і продовжуємо давні традиції культурного центру північно-східного регіону нашої держави. Тим більше, що мова є головною ланкою, що об’єднує будь-яку націю. Недаремно кажуть: чия мова, того й держава”. (Підкреслення моє. — Г. Г.).
А упорядник видання (і не тільки упорядник, а й ініціатор його заснування, організатор спонсорської допомоги, авторських матеріалів з додачею власних творів і підготовки до виходу у світ), як зазначено в усіх трьох випусках, — 50-літній добродій Петро Володимирович Товстуха. Це козак за походженням і духом, колишній професійний військовослужбовець, поет за покликанням, у сфері життєвих і творчих інтересів якого — педагогіка й патріотичне виховання, екологія й історико-літературне краєзнавство і взагалі доля свого народу й рідної землі. Сам про себе (як, до речі, і про все довкола) він розповідає образно, з легкою іронічною усмішкою:
Я соколом кружляв і падав ниць,
Крутивсь, як в’юн на сковорідці.
Життя, немов рівчак, промчить
Й уллється у бурхливу річку…
Останнім часом самотужки (щоправда, частково за матеріальної підтримки Глухівського міського осередку політичного блоку Юлії Тимошенко) спромігся видати чотири поетичні збірки гумору й сатири. Найсвіжіша з них — сьогорічна (певно, приурочена до авторського ювілею, хоч про це в книжці нічого не сказано) — “Торба сміху. Байки, гуморески, веселі історії для дорослих та дітей” (Суми, ВВП “Мрія-1” ТОВ, 2010). Зміст її цілком відповідає розгорнутій назві. Тут є цікаві знахідки, “списані” з життєвих моментів, влучні характеристики і просто-таки крилаті вислови в дусі Квітки-Основ’яненка, пригадуєте: “Бачили очі, що купували, то їжте, хоч повилазьте!”. А у Петра Товстухи надибуємо антитезу: “Краще б з голоду я здох, аніж з’їв отой хот-дог!”.
Цю ж тему доповнює розповідь про те, як “У столицю прибула Пані Проня із села”…
Загалом твори Петра Товстухи — ніби веселі невибагливі замальовки з натури, відбиті через образну призму іронічного спостерігача. Переважно віршовані, але й прози він не цурається.
Такі собі побутові сценки. А їх же можна трактувати і як типове, але небажане суспільне явище. Та не гнівними інвективами, а тихим стогоном від душевного болю просякнута громадянська лірика на злобу дня, коли поет-сатирик скрушно звертається до стражденної України із риторичними запитаннями:
Як твої діти-людоньки на волі?
Чи удалось позбутися ярма?
Родючі землі орють вільно в полі?
Чи спини гнуть для дядька задарма?

Пісні співають, воду п’ють джерельну?
Говорять вільно чи як хтось звелів?
На дух перевіряють всіх ретельно?
Чи ділять на “своїх” і на “хохлів”?
Як на мене, Петро Товстуха, хоч (певно, небезпідставно) і вважає себе сатириком, але в душі він лірик. Може, трохи насмішкуватий, буркотливий, але лірик (як, до речі, майже всі сатирики — по собі знаю!). Впадає в очі доброта почуттів у його іронічних поезіях:
Ну чом же сквер міський не казка —
Тут і бажання, і любов,
І солов’їний щебет, ласка,
І тиша вікових дібров…
Петро Товстуха неабиякий мастак потішати дітей смішними каламбурами, де геть усе переплутано. І переконаний, що “Дитячі жарти читати варто”. Саме так називається один із розділів “Торби сміху”. Там зібрані переважно короткі віршовані гуморески та усмішки,побудовані на несподіваних парадоксах.
Окремим циклом Товстуха пропонує власний варіант “Веселої абетки”, над якою, за словами його колеги по літературно-мистецькому об’єднанню “Звенигора” Миколи Крючкова, працював цілий рік. А це дуже непроста, навіть марудна праця. Як відомо, до “абеткового” жанру багато хто з дитячих і не зовсім дитячих письменників долучався — від Ганни Чубач до Олега Чорногуза — і ніхто з них, за великим рахунком, не досягнув стилістичної досконалості. Я це знаю, бо, коли був редактором “Веселої абетки” О. Чорногуза, довелося перечитувати твори аналогічної тематики багатьох інших авторів.
Тепер я уважно прочитав і віршики товстухівської “Абетки”, присвячені кожній літері українського алфавіту, і як редактор-фахівець жанру можу твердити, що авторові багато чого вдалося досягти, але для повної довершеності циклу одного року йому, певно, виявилося замало: слід було б іще трішки поритися в словниковій безодні. Ось, скажімо, одна з найвдаліших текстових ілюстрацій — до другої за порядком літери:
Біля білої берізки
Бабак буду будував.
Борсучок десь близько-близько
З Бобреням бешкетував.
За задумом, тут кожне слово мало б починатися з літери “Б”. Однак поставлене завдання недовиконане (вплетено зайве — десь і з). До того ж, наголос першого слова у другому рядку збиває з ритму весь чотиривірш.
Отже, Петрові Володимировичу з Глухівським козацьким куренем ще є над чим працювати і в зеніті віку творчо вдосконалюватись на передньому краю боротьби проти московської мовної навали, бо таки справді, чия мова, того й держава. А вдосконаленню, як кажуть, немає меж.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment