Що за «Язиковою» боротьбою?

Володимир ФЕРЕНЦ,
Івано-Франківськ

Українська політизація питання мови нагадує середньовічні дуелі на ракетах замість раритетних пістолетів. Фетиш влади багатьом не дає змоги зупинитись і тверезо подумати над можливими наслідками, до яких може спричинитися домашня мовна війна. Вочевидь це не з нашої волі, але тільки ми здатні це припинити. Глобалізація змінює споконвічний порядок застосування мови, і вона неминуче стає інформаційною зброєю. Тому, захищаючи національні інтереси, кожна держава, як може, забезпечує захист і збереження державної мови. Наша держава до цього ще не готова, а етнічна українська громада може самостійно забезпечити конституційний статус української мови. Механізм глобалізації з його потужними фінансовими та інформаційними потоками виявився набагато сильнішим від волі етносу, якщо цей етнос не домінує в державі. Отже, треба щось робити з державою заради інтересів суспільства. І саме суспільство повинно розглядати державну мову зовсім інакше — як головний чинник сучасної національної безпеки. А поки держава зміниться стараннями та боротьбою молодих, доведеться якось “тримати” інформаційний тиск світу незалежно від того, звідки він іде — з Росії, з англомовної ерзац-культури чи від країн Сходу.
Поки не зрозуміємо, що діється в світі, не навчимося державницького порядку мовокористування, ми самі з власними політиками є загрозою власним інтересам і власній державі. Найперше треба заспокоїти тих, хто смертельно боїться бути українізованим і чомусь категорично проти державного захисту державної мови. Етнічні українці реально не потребують захисту рідної мови. Як носії мови, вони здатні її зберегти аж до кінця світу. Питання освіти українською мовою і  збереження культурної самобутності українців — проблема не мови, а захисту прав громадянина й особи. Те, що етнічні українці часто не можуть реалізувати ці права, свідчить, що в Україні немає громадських правозахисних організацій, а ті, що так себе називають, такими не є. Не той час, щоб можна було захищати українську мову і культуру заявами чи флеш-мобами. Розпачливий словесний протест інтелігентів, які не роблять другого кроку — фахового правозахисту, нагадує показуху радянського типу. Треба діяти по-сучасному. На жаль, майже неможливо переконати простого громадянина в тому, що становище державної мови й гуманітарна модель держави радикально впливають на його життя і свободи.
Весь інформаційний простір України і конкретний роботодавець переконують у протилежному: життєвий успіх можливий лише з російською і англійською. Протистояти цьому майже неможливо, бо так працює стандартна технологія, яка домінує у світі. Та ми не повинні їй піддаватися і бадьоро крокувати до прірви із телеекраном замість власних очей. Має бути достатнє коло людей, які бачать цю небезпеку, й бажано, щоб до них дослухалася влада, адже суспільство завжди змінюється набагато повільніше, ніж того вимагає час. Справжню українську самобутність відродити уже не вдасться — нам не дали на це резерву часу і простору для розгону. Злітна смуга давно скінчилася, тому наше виживання (економічне й гуманітарне) залежить від точності реакції і правильності прийняття національних рішень. Ідеться не про економічні, а про загальнонаціональні рішення, тобто про вибір правильної гуманітарної моделі держави. Не можна робити з України щось неукраїнське і сподіватися на добрі реформи і процвітаючу економіку. Це проблема всіх, хто назвався громадянином держави, а громадянин не може бути не з етнічними українцями.
Ми всі в одному човні, і світ із нами не церемониться, знаючи, як скористатися нашою “язиковою війною” та безладом у головах носіїв усієї повноти державної влади. Найголовніше — зрозуміти суть подвійних стандартів світового сприйняття мовного й національного питань, адже ХХІ століття — це доба подвійної світової моралі. Тільки зрозумівши, що дружби народів не існує і правда в кожного своя, можна встановити зі світом таку динамічну рівновагу мовно-інформаційних обмінів і стосунків, яка не руйнуватиме наші гуманітарні основи, сприятиме їхній модернізації і захищеності. Це можна ще назвати підтримуванням динамічного суверенітету, бо суверенітет кордонів — застаріле поняття минулого століття. Отже, будь-яка проблема мов вирішується у глобальному контексті або не вирішується зовсім і відтак стає раковою пухлиною, яка з’їдає долі людей, передовсім молодого покоління. В українському варіанті це безрезультатна 20-літня ліниво-толерантна боротьба за українську мову, яка всупереч нашій волі й здоровому глузду стає “язиковою війною”, і ця війна руйнує Україну економічно.
Ми втрачаємо щось більше, ніж державну мову. Штучне звуження застосування державної мови до критичного обсягу загрожує вже не тільки етнічним українцям — може змінитись ідентичність, світова роль, навіть символи держави, після чого назва “Україна” вже не матиме значення. Тому не варто сприймати як маразматичний жарт пропозицію комуністів замінити державний прапор на червоний (нібито козацький, малиновий) із російсько-православним стилізованим хрестом замість тризуба. Це дуже поганий результат світового тесту на життєздатність нашого суверенітету, ознака великої небезпеки перетворення із суб’єкта світу на об’єкт. Це свідчення того, як потужно працює глобальна технологія культивування байдужості конкретного громадянина до української мови. Ми здатні це перебороти, адже майже весь світ має аналогічну проблему збайдужіння автохтонів до рідної мови. Це і є нова проблема людства, яка виникла внаслідок тотального запровадження нетрадиційного світового порядку мовокористування. Її ще не вивчено як слід і це явно не заохочується. Натомість потужно рекламується нова мода на тотальне застосування кількох світових мов — порядок, кардинально відмінний від традиційного Божого порядку з особливим ставленням до Слова.
Безумовно, знання світових мов потрібне, але сучасна тенденція прийняття їх нарівні чи навіть вище рідної мови, чи мови держави, намагання де-факто зробити їх державними, фактично руйнує структуру життя людства, змінює його природу так, що воно деградує і прямує до гіршого кінця. Щось схоже на другу спробу побудови біблійної Вавилонської Вежі з одночасним стиранням видимої різниці між Добром і Злом. На перший погляд це здається фантастикою, адже всі звикли звертати увагу лише на економіку і стан світових фінансів. Проте всі економічні кризи і тотальне зростання вартості життя — це лише болючі наслідки глобальних процесів інформаційної конкуренції і взаємного інформаційного впливу держав, націй і транснаціональних корпорацій із метою інформаційно поневолити населення і спонукати його добровільно і практично безкоштовно поділитися кращою часткою життєвих ресурсів. Ще раз наголошую — головною й універсальною зброєю проти всіх є запровадження подвійного стандарту застосування так званих мов міжнародного спілкування! Це зброя-відмичка, яка дозволяє будь-кому зі світу безцеремонно відчиняти двері у приватний духовний світ націй і почуватися там господарем із власним законом, незважаючи на почуття та бажання аборигенів. Тому вимагати в політичних програмах зробити якусь світову мову другою державною — щось гірше, аніж політичне шкідництво, це відверте замовлення на колонізацію власного населення.
Засилля англійської у всіх сферах життя націй дало потужний допінг іншим регіональним світовим мовам. Англійська лише встановила світовий стандарт гіпертрофованого застосування мови міжнародного спілкування і це дало індульгенцію для нового зросійщення України та Білорусі. Інші пострадянські держави, навіть такі складові держави Російської Федерації, як Татарстан, знайшли простий спосіб захисту — забезпечили абсолютну більшість етнічного населення у всіх структурах влади та бізнесу. Отже, засилля російської мови в Україні відбувається в єдиному технологічному ключі нового світового порядку. Зростання популярності й тотального домінування англійської автоматично сприяє домінуванню російської. Безумовно, у цьому є великий інтерес Росії. Вона просто користується сприятливим для себе процесом глобалізації, а ми не можемо піднятися вище, вийти з кола нав’язаної примітивної “язикової” війни, яку для нас влаштовують сильні світові гравці. Мови міжнародних контактів недозволено захоплюють саме ті сфери, які життєво важливі для нації — культуру, мистецтво, релігію, духовність, освіту, виховання молоді. Щоб переконатися, достатньо подивитися популярні телепрограми. Наприклад, у шоу “Голос країни” успішнішими й численнішими є виконавці англомовних, російськомовних творів, а серед журі мусить бути не менше п’ятдесяти відсотків іноземців чи англомовних (російськомовних). А якби проект назвали “Голос України”, то ми побачили б те, що представляє суть України, її голос і талант. Навіть коли серед переможців шоу опиниться справжній український голос, ніхто не певен, що після “огранювання” універсальними тренерами він не заспіває запльовану російськомовну попсу чи неперевершено імітуватиме англомовних поп-зірок. Про всю розважальну, російськомовну і кальковану з Голівуду телеіндустрію говорити зайве — вона сама є точною ілюстрацією небезпечного вивиху глобалізації, що не так розважає, як докорінно руйнує основи громадянського суспільства, висотує його життєву силу, здатність динамічно відповідати на зовнішні небезпеки і загрози. У такому суспільстві може домінувати переважно компрадорська політика, яка бездумно дозволяє “язикові війни”, після чого держава слабне, а жертвою стає економіка, прості громадяни. Це дуже нагадує принцип зовнішнього травлення павука — дистанційно впорскується інформаційна отрута, яка вбиває ідентичність та сприяє “освоєнню” ресурсів жертви, а після всього залишається хітинова оболонка формальної держави з порожнім бюджетом і ніхто не винен — крім місцевої влади. Така собі Доба Павука.
Проте держави з сильними мовно-культурними й релігійними традиціями виявилися стійкими і мають перспективу перемогти у такому світовому змаганні. Це країни мусульманського світу, тюркомовні країни, Японія, Китай, Індія. Не випадково настає черга їхнього домінування у час розвитку глобалізації, і надалі їхні позиції зміцнюватимуться. Досвід існування людства свідчить про стійкість таких держав і такого громадянського суспільства незалежно від зміни формацій і рівня прогресу. Там родова спільність цінностей є основою життя людини. Тому й протистояти світовій “пасифікації” доволі просто — нічого нового вигадувати не варто і шукати національної ідеї не треба. Меншість проблем можна вирішити з допомогою правильного голосування на виборах. Більшість — громадською дією з неминучим відстороненням від керування державними чи громадськими процесами адептів нездорового впливу світу і насамперед — платних капралів “язикової війни”. Ні держава, ні українська еліта ще не мають реального плану протидії інформаційній колонізації, механізм якої побудовано на підміні державної мови світовими мовами, використання їх де-факто як державні. Після цього руйнується самобутня система освіти, а гуманітарна сфера стає збором таких мистецьких та інформаційних форм і продуктів, які перетворюють ще не зовсім сформоване громадянське суспільство на беззахисний, зневірений натовп у руках своїх і світових маніпуляторів. Сучасна корупція відбувається виключно в гуманітарно-інформаційній сфері, але платить за все економіка. Порятунок існує в двох аспектах: перший — демократичним способом замінити совкову компрадорську, передовсім у гуманітарному і якому завгодно сенсі, правлячу верству на принципово етнічну українську, українськомовну (не з любові до українців зроду чи за світоглядом, а заради сильного європейського курсу держави); другий — кожному з нас навчитися корисної мудрості щоденного правильного застосування так званих світових мов (для нас це переважно англійська й російська). Вони призначені лише для міжнародних контактів.
Прості правила — і все стане на свої місця, світ перестане випробовувати нашу політику й нерви, а Росія буде звичайним сусідом, який нас зрозумів та облишив марні спроби виторговувати знижки за рахунок нездорової цікавості до нашої політики чи мови.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment