ІЗ РОДУ ЛІКАРІВ І ПОЕТІВ

Святослав ВАСИЛЬЧУК,
голова Житомирської “Просвіти”,
заслужений журналіст України

Нічого не виникає з нічого. Будь-якому явищу чи події є своє пояснення. І в тому, що Олекса Боржковський, мешканець невеличкого подільського містечка Брацлав на Вінниччині, з’явився на світ (1934 р.) рівно через сто років після народження відомого українського поета, класика української літератури Степана Васильовича Руданського, є своя логічна закономірність: самою Долею йому було суджено продовжити традиції роду — стати лікарем як і його видатний прапрадід по батькові, що йде від Степанової молодшої сестри Ольги (С. Руданський своїх дітей не мав).
Тож згодом випускник Брацлавської середньої школи О. Боржковський поїхав вступати саме до медичного інституту у Вінниці. Батько Василь Васильович не раз було казав хлопцеві:
— Маємо підтримати родинну традицію. Ти вже знаєш, відкіля вона ведеться: мій прадід, Степан Васильович Руданський, був лікарем, закінчив Медико-хірургічну академію в Петербурзі, а згодом працював дванадцять років на посаді міського лікаря Ялти в Криму. Про його поетичний талант уже й не кажу: ти читав “Співомовки”, переклади “Іліади”, “Слова о полку Ігоревім” та інше. Але насамперед ми лікарі, так повелося у нашому роду.
Батько Василь Васильович був теж лікар, тільки ветеринарний. Але хіба лікувати братів наших менших, тварин не менш почесно?
— То Боже створіння, і душа болить, коли дивишся на них, хворих, німих і безсловесних. Людина хоч розкаже про свою хворість, а тварина, бідолашна, мовчить і терпить. Тож і намагаєшся вилікувати її.
Олекса цілком поділяв батькову позицію, тому охоче поїхав до Вінниці, успішно склав вступні іспити і став студентом медінституту.
Роки навчання минали, студент набирався знань, практики, досвіду. Він — хірург-отоларинголог. Тож коли по завершенню навчання 1959 року в інститут приїхали “покупці” відібрати кілька десятків кращих випускників для служби у війську, серед них був і Олексій Боржковський.
Так почалася його довга військова медична служба по віддалених тайгових гарнізонах, де колись каторжани “ведмедів пасли”. Служив тривалий час у складі військ Далекосхідного військового округу начальником отоларингологічного відділення військового шпиталю. Нелегка була робота. Щодня приймав кілька десятків пацієнтів, багатьом робив хірургічні операції. Виїжджав на медогляди у віддалені гарнізони. А там скрізь дрімуча тайга, сопки, 40-градусні морози і сніг по пояс взимку, а влітку допікають комарі і ядуча мошка… Та служба є службою, маєш виконувати її справно, адже від нього залежало здоров’я тисяч вояків.
Ніколи не забував Олексій Васильович, що він українець зі славного козацького міста Брацлав на мальовничому Поділлі, роду давнього і шанованого, козаків, хліборобів, священиків, а згодом і лікарів. Куди не закинула б його військова медична служба, скрізь возив із собою Шевченкового “Кобзаря” та кілька раритетних видань С. Руданського. Часто запрошував додому колег-офіцерів, земляків, яким читав і Шевченка, і Руданського. Для українців далеко за межами рідного краю оселя О. Боржковського стала оазою рідного слова та духовності.
Згодом службові дороги привели його на далекий захід, у Групу радянських військ у Німеччині. А вже звідти дослужував в Україні, у складі військ Прикарпатського військового округу. Тут, у чині підполковника медичної служби, на посаді начальника отоларингологічного відділення військового шпиталю в Житомирі й завершив Олексій Васильович свою військову службу. Але не роботу, бо вже відставником лишився в шпиталі на тій же посаді: керівництво впрохало залишитися, зважаючи на великий лікарський досвід і неабияку працелюбність ветерана.
Дарма що йде йому 77-й рік: працює донині у військовому шпиталі, лікує солдатів та офіцерів української армії.
Та є ще одна заповітна мета у ветерана: дослідження життя і творчості свого знаного родича і земляка, видатного українського поета-класика Степана Руданського. Цьому він присвячує свій вільний час, усі відпустки. Побував у Санкт-Петербурзі, де навчався С. Руданський, у Ялті в Криму, на Вінниччині, де народився і вчився поет-класик: у селі Хомутинці Калинівського району, в Шаргороді, де Степан навчався в духовній бурсі, в Кам’янці-Подільському, де згодом продовжив навчання в духовній семінарії.
У Хомутинцях він домігся створення музею С. Руданського, впорядкував своїм коштом могили батьків поета і кількох його близьких родичів.
У Ялті, де жив, творив і працював лікарем С. Руданський, і де йому встановлено пам’ятник, домігся, щоб одну зі шкіл міста було названо ім’ям поета. Біля пам’ятника висадив квітник із квітів з батьківщини поета.
А ще Олексій Васильович системно і невтомно пропагує серед людей творчість свого видатного родича і поета. Часто виступає перед військовими, медичними працівниками, у лікарнях, школах, ВНЗ Житомира та Вінниччини. Він — багатолітній учасник щорічного літературно-мистецького свята, приуроченого творчості поета-сатирика, поета-лірика, поета-історика Степана Руданського, яке відбувається у січні в райцентрі Калинівка. На святі зазвичай оголошують імена лауреатів премії імені Степана Руданського. Цього року поважне журі назвало лауреатом Всеукраїнської премії Олексія Васильовича Боржковського за велику подвижницьку працю, популяризацію творчості класика української літератури та невтомну дослідницьку діяльність його життєвого і творчого шляху. Подання на здобуття літературно-мистецької премії імені Степана Руданського оформила Житомирська “Просвіта”, активним учасником якої є О. В. Боржковський.
Нещодавно Олексія Васильовича запросили відвідати Вінницький національний медичний університет. Зустріч ветерана з викладачами і студентами закладу відбулася в науковій університетській бібліотеці. Багато зусиль до організації зустрічі доклала головний бібліотекар Ольга Юрчишина з колегами: заступником директора бібліотеки медуніверситету Неліною Кравчук та головним бібліотекарем з методичної роботи Інною Гулик. Вони підготували стенди з творами Степана Руданського та статті, книги про нього сучасних авторів, книги гумору та сатири вінницьких авторів, лауреатів премії імені С. Руданського. На зустріч прибув і один із них, Микола Сарахан, а також письменник Леонід Куций.
Зустріч розпочалася прекрасною ліричною піснею на слова Степана Руданського “Повій вітре, на Вкраїну”, яку майстерно виконав студент першого курсу медуніверситету Євген Маркін. Студентки університету Ольга Швець, Катерина Залужна, Ольга Гребенюк, Світлана Маковійчук, учасники мистецького об’єднання “Літературна вежа” при бібліотеці декламували співомовки та ліричні, драматичні, історичні поезії Степана Руданського.
Ведуча Ольга Юрчишина розповіла про життєвий шлях Степана Руданського, надала слово Олексієві Боржковському (він приїхав у військовій формі при нагородах, бравий, енергійний).
Цікаво розповів він про навчання у цьому медичному закладі, довгу військову службу офіцера-лікаря, про багатолітню діяльність із дослідження життєвого і творчого шляху Степана Руданського, популяризацію його творчості та українського художнього слова серед сучасників. В основі життя і творчості поета лежала національна ідея боротьби за українську мову — основу нашої нації та держави. А ще він не раз повторював: коли в Ялті буде звучати бандура, тоді буде в Ялті й Україна.
На завершення свої гуморески та сатиричні твори прочитав Микола Сарахан.
А яка ж зустріч без подарунків?
Олексій Васильович подарував бібліотеці добірку книг із творами Степана Руданського. Чималу добірку книг про нього передано бібліотеці й від Житомирської “Просвіти”. Письменник Микола Сарахан подарував кілька книг своїх творів.
Не лишилася в боргу й бібліотека: від неї подаровано Олексієві Боржковському картину “Щедре літо” з натурального насіння, яку майстерно виконала працівниця бібліотеки Наталя Бойко.
Зустріччю залишилися задоволені всі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment