НА ЧОРНО-БІЛІЙ МЕЖІ: ІСТОРІЯ В ЕКСЛІБРИСАХ

Зірка харківського графіка Юрія КИЯНСЬКОГО зійшла на нашому мистецькому небосхилі півстоліття тому. По закінченні 1957 року Художнього училища в Ростові-на-Дону розпочалася його педагогічна діяльність як викладача креслення і малювання в Артемівській залізничній середній школі. А після навчання на графічному факультеті Харківського державного художнього інституту він пов’язує своє життя з Харковом. Керівником його дипломної роботи був завзятий художник-колекціонер, який особливо шанував мистецтво екслібриса. Він і прищепив Юрію Киянському любов до цього оригінального жанру.

Петро НЕСТЕРЕНКО,
кандидат мистецтвознавства

Великий вплив на художника мало знайомство з працями філософа Григорія Сковороди. Вони сприяли перебудові мислення, виходу з наркозу совєтського зомбування. І донині Сковорода залишається вчителем і порадником уже поважного за віком художника. Його постулати: “У розумного очі в голові, а нерозумного очі на краю Землі”, “Пізнаючи себе, пізнаєш Бога, пізнаючи Бога, пізнаєш себе”, “Людина — малий космос” допомагають вивільнювати думку від стереотипів, сприяють новому баченню і розумінню навколишнього світу.
Серед творчого доробку майстра зразки книжкової графіки, виконані в різноманітних графічних техніках: офорт, суха голка, гравюра на пластику, лінолеуму, літографія. У техніці суха голка Юрій Киянський майстерно передав образи імперських чиновників за мотивами поеми Т. Г. Шевченка “Сон”. Тут він виявив себе талановитим послідовником традицій, започаткованих відомим українським графіком Казимиром Агнітом-Следзевським. Художник мовою гротеску передав бездуховний світ імперського диктату, у сатиричному ключі представив природу російського тоталітаризму.
Багато обкладинок, фронтиспісів, шмуцтитулів розвороту виконав художник у техніці ліногравюри, демонструючи потяг до авангарду, наповнюючи супрематичні композиції то зірковою радянською символікою, то нарбутівськими трикутниковими виноградними гронами (“Вінок житніх колосків” Івана Маценка).
Особливим джерелом натхнення Юрія Киянського став екслібрис. Книжковий знак в Україні покликала до життя велика духовна та культурна потреба української інтелігенції. Починаючи з 1967 року, в часи загального захоплення цим мистецтвом, створив у техніках гравюри на лінолеумі та пластику понад 60 книжкових знаків. Адресовані вони Харківському художньому училищу, колегам-викладачам, відомим художникам: А. Базилевичу, Г. Кореню, майстрам народного мистецтва Т. Паті, М. Приймаченко, мистецтвознавцю Б. Возницькому та іншим. У більшості екслібрисів художник тяжіє до символіки, за допомогою якої узагальнює їхню тематику. Свідомий відхід від натури та надмірної деталізації — результат аналітичного мислення, узагальнення. Головні виражальні засоби Юрія Киянського — гра чорних і білих площин.
Низку екслібрисів присвячено видатним українським письменникам, діячам театру: Михайлу Драй-Хмарі, Гнату Хоткевичу, Ірині Вільде, Лесю Курбасу. Зазнавши гострої критики й переслідувань, вони прожили нелегке життя й увійшли до золотого фонду національного надбання.
В екслібрисі, адресованому Миколі Вороному, художник зобразив спутаного баского коня у клітці, який символізує гнітючу атмосферу тих років. Це крик жертв сталінщини, біль і смерть мільйонів людей. Майстерно вирішені співвідношення чорного й білого, доведені до віртуозного звучання гнучкі лінії, міцна композиція — усе це робить екслібрис динамічним і експресивним.
1981 року, коли кияни готувалися до відзначення наступного року 1500-ліття Києва, Юрій Киянський відгукнувся на цю подію п’ятьма екслібрисами, у яких у притаманній йому гротескній манері розповів про історичні перипетії давнього міста та висміяв його загарбників.
Надмірне супрематичне наповнення символікою шевченківських екслібрисів надає їм зашифрованого змісту, недоступного для непосвячених у таємниці творчої манери художника. Серед них два виконані для самого Кобзаря, один для Харківського українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка та “Шевченкіана Євгена Артеменка” — відомого харківського колекціонера.
Низку екслібрисів присвячено музеям, зокрема музею-фортеці Кам’янця-Подільського, художнім музеям міст Суми та Лебедина (до 100-річчя скульптора І. П. Кавалерідзе), Харківському літературно-меморіальному музею (до 275-річчя Г. С. Сковороди). Працюючи над серією книжкових знаків, присвячених улюбленому філософу, Юрій Іванович вирішив не обмежуватися традиційними для екслібриса розмірами, працював вільно й розкуто. Вони дещо ілюстративні. Пізнаючи глибини єства мудрого філософа, через композиції “Вічне і тлінне”, “Сродна праця”, “Три світи”, “Про дві натури” пізнавав себе. Ознайомлення з творчим доробком Юрія Киянського дає всі підстави стверджувати: це непересічне явище у сучасному українському мистецтві.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment