Проект

РЕЗОЛЮЦІЯ
гуманітарної секції V Всесвітнього форуму українців «Мова, культура з невід’ємними складовими історії і церкви»

Світова спільнота українства констатує, що останнім часом в Україні на державному рівні ведеться інтенсивне цілеспрямоване закріплення наслідків понад трьохсотрічного панування російської колоніальної адміністрації — спочатку царської, потім шовіністичної більшовицької, мета діяльності яких у гуманітарному плані полягала в тому, щоб відкинути українську націю на задвірки історії, а українцям прищепити комплекс національної неповноцінності. Ці намагання тепер проявляються в багатьох напрямах.
1. Повністю ігнорується ст. 10 і 11 нині чинної Конституції України і офіційне тлумачення ст. 10 Конституційним Судом України №10-рп/99 від 14 грудня 1999 року.
2. Фальсифікується суть Європейської хартії регіональних мов і мов меншин, починаючи від перекладу самої її назви і до її призначення захистити місцеві або малопоширені мови, яким загрожує зникнення, а не мову колишніх колонізаторів і колоністів, насильно накинуту українському народові, якою є російська мова в Україні і якій нічого не загрожує.
3. Захист мов національних меншин постійно трактується як утвердження в Україні лише мови російської національної меншини, а не захист мов національних меншин взагалі, зокрема кримськотатарської, грецької, польської, ідиш і т. ін.
4. Масово відновлюються школи і класи з російською мовою викладання непропорційно до кількості осіб російської національної меншини і натомість закриваються школи з українською мовою навчання. У школах із російською мовою навчання всі предмети викладають (за винятком хіба що української мови) усупереч Гаазьким рекомендаціям щодо прав національних меншин на освіту виключно мовою російської національної меншини.
5. Навчання у ВНЗ проводиться переважно російською мовою, незважаючи на те, що “Державною програмою розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року”, прийнятою Радою Міністрів Української РСР 12 лютого 1991 року і ніким не відміненою, передбачено повний перехід на державну мову викладання у вищих навчальних закладах України до кінця минулого століття.
6. Постійно скорочується кількість годин на вивчення державної мови в середніх та вищих навчальних закладах. Знято з навчальних програм такий украй потрібний предмет, як українознавство.
7. Скасовано звукове дублювання іноземних фільмів державною мовою. Виробництво українських фільмів держава не фінансує. Телебачення як найефективніший засіб впливу на громадян, особливо дітей, функціонує переважно недержавною мовою.
8. Досі, на 20-му році існування Незалежної України, не прийнято закону про державну мову, який би відповідав Конституції України.
9. Зовсім проігноровано “Декларацію про державний суверенітет України”, прийняту Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року, у якій відповідно до прагнення українського народу проголошувалося: “Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя”. На жаль, доводиться констатувати, що нинішні державні чиновники всіляко протидіють утвердженню цих державних засад.

КНИГОВИДАННЯ
Спостерігається тенденція до зменшення кількості українськомовних книг на душу населення. Особливу тривогу викликає стан видання літератури для дітей. Вражає тенденція до зменшення середнього накладу дитячої книжки в Україні: у 2006 році середній наклад становив 4,4 тисячі примірників, у 2007 році — 4,3 тисячі, у 2008 році — 3,7 тисячі, у 2009 — 3,2 тисячі.
Винуватці ситуації — державні чиновники. Багато нарікань викликає становище із державною програмою “Українська книга”, яка то виконується частково, то надовго пригальмовується.
Для покращання ситуації у книжковій галузі потрібно вжити таких заходів:
1) збільшити фінансування державної програми “Українська книга”;
2) відновити держзакупівлі літератури для поповнення бібліотечних фондів;
3) сприяти розвитку дитячої літератури, встановивши окремі пільги для українських книг;
4) усупереч позиції Міністерства освіти спрямувати зусилля на видання книг національно-патріотичної тематики, формування національної самосвідомості українців, утвердження національної ідеї, організувавши для цього відповідні Всеукраїнські книжкові конкурси.

УКРАЇНСЬКИЙ КІНЕМАТОГРАФ
Майже все наше телебачення — неукраїнське. А деякі телеканали сміливо здійснюють регулярні антиукраїнські рейди.
Український інформаційний простір — наше найдорожче і найцінніше стратегічне багатство — економічно не працює на Україну. Наша інформаційно-культурна сфера стабільно забезпечує високий приріст чужому капіталові в Україні.
Національний капітал викачує російський посередник як компенсацію за право на показ іноземного кінопродукту та дубляж його російською мовою.
Весь кінопродукт (а він сягає понад 95 % у програмах мовлення більшості наших телеканалів) або російський, або американський, але ж завезений із Росії і озвучений не українською мовою.
Майже повністю знищено українську кінематографічну базу — кадрову, виробничу, технічну…
Лише справжнє українське кіно і справжнє українське телебачення здатні зупинити національну руїну.

ІСТОРІЯ
Історія великого українського народу потребує переосмислення. Пізнання сучасного і бачення майбутнього можна досягти тільки на підставі скрупульозного аналізу минулого.
Наша історія так і залишається заплутаною, столітні насилля продовжують називатися правом: зневага до своєї історії і культури, відсутність належного шанування видатних представників української нації та звеличення зрадників і ворогів послаблює волю та принижує національну гідність.
В Україні бракує філософських і наукових узагальнень комплексного погляду на формування держави, огляду правди про конкретних історичних осіб і події, які вони започаткували та які вплинули на хід історії української нації. Для цього треба зусиллями істориків, критиків, аналітиків, археологів та інших учених розсортувати і очистити всю українську історію. Українцям треба вивчити свою реальну і багату історію, навчитися пишатися своєю країною і її видатними особистостями, тоді й повернеться і розвинеться національна культура, мова, традиції, сила і слава держави.

ЦЕРКВА
УПЦ КП та УГКЦ зробили неоціненний внесок у зміцнення Української Державності за ці 20 років. Сьогодні загальна кількість вірян обох Церков становить близько 20 мільйонів християн: 15 мільйонів УПЦ КП і близько 5 мільйонів УГКЦ.
Отже, в утвердженні української мови в суспільстві, УПЦ КП, УГКЦ, а також Римо-Католицька Церква в Україні й частина протестантських церков зробили набагато більше, ніж Міністерство освіти, науки, молоді і спорту, яке сьогодні швидше пригнічує українську мову і літературу, аніж заохочує.
Дотримуючись вимог Закону про відокремлення Церкви від Держави, віруючі УПЦ КП й УГКЦ дають належну відсіч нехристиянській політичній, шовіністичній, імперській пропаганді в Україні “русского міра”, якою займається Московський Патріархат. На жаль, не політики, не урядовці й навіть не громадські організації, а вказані Церкви діють найбільш ефективно і результативно щодо викриття підривної нехристиянської діяльності Московського Патріархату в Україні з його “русскім міром”.
Отже, українці на батьківщині і в діаспорі надалі повинні більше допомагати Церкві, щоб сприяти зміцненню нашої державності, тріумфу нашої рідної мови, освіти, науки, культури.

Проект підготували Іван Ющук, Василь Клічак, Броніслав Панасюк, Леонід Мужук, Дмитро Степовик, Микола Нестерчук

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment