ОЧИМА ЧУЖИНЦЯ

Людмила ІЛЬЄНКО

У Видавничому Центрі “Просвіта” вийшов друком подорожній щоденник Даніела Крмана (1708—1709), словацького мандрівника-місіонера, що потрапив до шведського війська і пережив разом із ним військовий похід Україною. Цього словацького просвітителя як євангеліста-єпископа призначили послом до Карла XII протеcтанти Угорщини та Словакії, сподіваючись на покращання власного становища у Габсбурзькій монархії. А довелося йому стати свідком тодішніх подій і найвідомішим літописцем козацької спроби воювати проти поневолення Петром I.
Видання доповнене цікавим ілюстративним матеріалом, містить статті Павла Мовчана, Івана Дзюби, примітки упорядника Миколи Нервлого, а також словацьке, французьке, англійське й іспанське резюме, абсолютно унікальне фантастичне припущення Крістіана Гернера про те, які були б наслідки перемоги шведів і козаків під Полтавою 1709 року, а також вірші та статті Григорія Булаха й інших дослідників. Видання цікаве ґрунтовними фаховими історичними та філологічними коментарями.
Нашому менталітету завжди була притаманна повага до думки іноземців і до того, якою бачать вони Україну у світі. Тому щоденник Крмана є популярним історичним читанням в Україні, про що свідчить його перевидання.
Цікавий не тільки погляд на фатальні події, а й аналіз поведінки обох монархів (Петра I та Карла XII) у стосунках із Мазепою й авторське розуміння прагнень та історичної місії Гетьмана. Радіючи, що у військовий союз зі Швецією вливаються свіжі козацькі сили, описує Івана Мазепу як винятково сильну і непересічну постать: “Муж цей є більше 70-ти років, має мужнє обличчя, створене для козацького генія. Говорить латинською, польською й російською мовами, володіє великими багатствами, котрі назбирав із платні Царської й польської Величності, як також зі своїх великих прибутків і з щорічних податків своїх підданих”. Тож зрозуміло, що Мазепа є повновладним керівником тодішньої “Козакії”, яка “починається на Волині й Поділлі та поширюється через обидві ці провінції аж до ріки Дніпра, тобто Бористену…” Як видно, особливості стосунків, молитов, звичаїв, обрядів, свят, лікування, навичок українців цікаві авторові, бо побут наших країн і на ті часи дуже різнився. Зазначає він також, що Січ була пограбована і спалена москалями після союзу зі шведами, як і маєток Гетьмана. Крман подає цікаві відомості про устрій Козакії, полкові міста, поділ козаків на запорожців і решту.
Яка ж бо доля чекала на тодішню українську державу у випадку перемоги? Можливо, вона увійшла б у тодішню версію Євросоюзу, згодом перетворившись на розвинену демократичну державу. Принаймні не було б таких катастрофічних наслідків пригнічення демократії, які чекали на Козацьку Державу після перемоги росіян, що були налякані несподіваною “зрадою” Мазепи і, як завжди, “вжили заходів”.
Поразку шведського війська Даніел Крман пояснює їхнім безбожжям, розпусною поведінкою. Уся розповідь лютеранського мандрівника просякнута духом молитов і безперервного звернення до Бога. І справді, подорож була дуже непростою. Тривала вона майже рік!
Деякі факти, наведені Крманом, у сприйнятті наших співвітчизників можуть здаватися суперечливими. Як, наприклад, незнання українцями латини. Пояснити це можна тим, що спілкувався мандрівник лише з певним колом українців. Інколи нерозуміння нашого менталітету, зокрема схильність до дотримання дріб’язкових правил (бюрократії) може викликати в сучасного читача усмішку. Але не варто забувати, що в часи, коли оповідь написано, філософія автора та його просвітницькі тенденції були надсучасними. Приємного вам читання!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment