ЄВХАРИСТИРІОН ІВАНОВІ ДЗЮБІ

Микола ТАБОРИТ

В академічних колах існує давня традиція — вшановувати своїх колег з нагоди круглої дати їхнього життя чи діяльності. У Києво-Могилянській академії свято дотримуються цього багатовікового звичаю. Але В’ячеслав Брюховецький, почесний президент Національного університету “Києво-Могилянська академія”, відкриваючи процедуру євхаристиріону (вдячності) знаному українському інтелектуалу (єдиному, хто має два почесні звання Могилянки — доктора і професора) Івану Дзюбі, змушений був відступити від правил і дотримуватися Декларації громадського комітету “Анти-ювілей”.
У тому документі зазначається: “Одним із найбільших стихійних лих нашого суспільства стали так звані ювілеї — окремих осіб, інституцій, партій тощо.
Ювілеї партій, інституцій тощо покликані відволікати увагу громадськості від наболілих проблем суспільства, задовольняти амбіції партійних діячів та канонізувати потрібним чином грошові потоки. Шкода від них очевидна.
Ювілеї: ображають естетичні смаки; завдають шкоди здоров’ю; це потужний механізм марнування часу — і ювілярового, і необачних організаторів ювілею; недопустимо знижують працездатність; деморалізують суспільство; розколюють суспільство за ознаками віку, статі, іміджу та рейтингу, етичних орієнтацій, світогляду, ідеології, політичних переконань, раси та релігійної належності.
І це ще не все!
На наше переконання, єдиною реальною альтернативою ювілею може стати анти-ювілей”.
А далі чітко означувалося, що дозволяється і що забороняється робити професурі, спудеям і гостям під час євхаристиріону. Так, було заборонено називати ім’я анти-ювіляра, виголошувати тости і поздоровлення, виступати з промовами, лекціями, резолюціями, астрологічними прогнозами тощо, а також дарувати анти-ювіляру будь-що за винятком книжок.
А дозволено було: розпивати безалкогольні коктейлі (за винятком коктейлю Молотова); розігрувати призову першість із доміно й підкидного; співати гімн демократичної молоді, совєтський всенародний шлягер “Мой адрєс — нє дом і нє уліца, мой адрєс — Совєтський Союз” і гуцульську народну пісню “Нам не треба ковбаси, нам не треба масла — тільки б зірка на Кремлі нігди не погасла”; грати на балалайці й трембіті; танцювати гопака й бугі-вугі.
Була ще низка, довжелезна низка того, що дозволялося як виняток співцеховикам-літературознавцям Івана Дзюби. Хоч як кортить, але з огляду на обмеженість газетної шпальти немає можливості те навести.
Організатори й учасники вшанування свято дотрималися задекларованого. Ім’я Івана Дзюби не називали. Провели наукову конференцію. Насолодилися нещодавно віднайденими музичними творами вихованця Могилянки — Бортнянського. Випили (не порушуючи Декларації!) за здоров’я інтелекту й совісті української нації. Але найприємнішим, напевно, був Іванові Дзюбі подарунок. Наукова громадськість підготувала надзвичайно цікавий збірник  статей і есеїв. Книга “Обрії особистості: Книга на пошану Івана Дзюби”. Вона має чотири розділи: Людське обличчя соціалізму; Культура як цілісність; Незалежність із присмаком та Ad multos annos. Наприкінці вміщено вибрану бібліографію ювіляра, а в постскриптумі — Декларація, уривок з якої наведено. До речі, головою названого Комітету “Анти-ювілей” був сам ювіляр.
…Мало не забув. Видання книжки здійснено на кошти недержавної організації — Фонду “Відродження”. І обійшлося, на відміну від президентського дня народження (кажуть, майже мільйон доларів!) значно-значно дешевше. Але справжня цінність і велич людини для України не в сумі, витраченій на її віншування.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment