Скажу відверто — на інтерв’ю йшла з неабияким трепетом, очікуючи справжнього дива і казки, в яку вірю з дитинства… Колекція меблів “Українські візерунки” дизайнера Ярослава ГАЛАНТА викликала просто тайфун емоцій ще під час перегляду в Інтернеті, які просто не могла вгамувати. “Вишивка на камені. Хіба таке може бути?!” — бунтували думки (десь на 10 позначці за шкалою Ріхтера) доти, доки цю красу побачила на власні очі й навіть торкнулася… Даруйте, дорогі читачі, але емоційний вибух гарантовано, хоча намагалася триматися спокійно…
— Ярославе, у Вас медична й економічна освіта. А звідки такий потяг до дизайну?
— Напевно, найбільше щастя для людини — знайти своє призначення. Хоч би чим я займався, завжди повертався до дизайнерської справи й архітектури. За медичною освітою я фельдшер. І в тій лікарні, де працював, розпочався ремонт, яким я керував. Згодом здобув вищу економічну освіту. Це були 90-ті роки. Тоді банківська сфера тільки починала розвиватися. І я пішов працювати в один комерційний банк, який розпочав будівництво. Від початку до кінця керманичем будівничої справи був я. Партнери, які працювали разом зі мною, попросили, щоб я зробив ремонт і в їхніх квартирах, а потім співпрацював з офісами… І закрутилося. А згодом зрозумів, що та насолода, яку отримую від дизайнерської роботи, — це справжнє щастя, духовна рівновага, спокій. Мене у роботі підтримує мама, і батькова оцінка важлива. Дуже вдячний батькам за ту внутрішню свободу, яку вони в мені виховали. Я такий щасливий, що нині можу самореалізуватися, отримувати задоволення від життя… Одне слово, дякую долі за те, куди вона мене провадить…
— Дизайнерська справа — це…
— Своєрідна призма, крізь яку дивлюся на світ, життя і на все, що нас оточує. Це насамперед. Річ у тім, що вигадувати і створювати речі — процес, який мене захоплює! Словами не передати. Працюючи над проектом колекції меблів “Українські візерунки”, я два тижні не відходив від комп’ютера. І той емоційний внутрішній стан, у якому перебуваєш при цьому, — найбільша насолода.
Є дві стадії дизайну: перший — коли разом із замовником створюєш інтер’єр, екстер’єр, квартиру, будинок, офіс… Тут дуже важливо, щоб ваші думки збігалися, все має бути в унісон. А коли створюєш предмети самостійно, це твій внутрішній світ, який переносиш на папір, а потім на предмет. Ці речі — моє єство, це те, з чого складаюся я.
— Одесит, який цікавиться споконвічно українським, — це така рідкість. Ваші роботи промовляють глибоким знанням національної культури…
— Україну у світі знають завдяки Бубці, Шевченку, братам Кличкам, Руслані. Але той неймовірний спадок, який залишили наші предки, і культура цієї країни настільки глибокі, що можна черпати й черпати… Ось згадую, що мене надихнуло… Два роки тому подорожував на мотоциклі Західною Україною. Зупинявся жити в будинках місцевих мешканців, вони неймовірно гостинні. Я настільки вражений їхнім внутрішнім світом, піснями, рукоділлям…
Мені так прикро, що наші молоді дизайнери беруть за взірець закордон. Це неправильно. Ви тільки погляньте, яка багатогранна культура вишивки, глибока пісенна культура наших пращурів! Це просто потрібно дбайливо брати, трішки модернізуючи, і показувати людям.
Наступного року важлива подія для нашої країни — “Євро-2012”. До нас приїдуть дуже багато туристів. А з яким настроєм від нас поїдуть?! Наше сучасне покоління не робить внеску, ми уміємо копіювати, але створювати унікальне, на жаль, навіть не намагаємося. Моя колекція “Українські візерунки” — спроба показати неоціненний спадок українців.
— Вишиті картини, мапи, навіть гусяче яйце — то вже не дивина. А ось вишивка на кам’яних столах, полицях для книжок, навіть на ванній — справді неочікувано. Чому Ви обрали такий “сміливий” матеріал?
— Коріан — ідеальний матеріал для вишивки. Це штучний камінь американської компанії “DuPont”. Композитний матеріал, який має унікальні властивості. Він надзвичайно твердий, але під дією температури легко набуває будь-яких форм за заданою матрицею. Він легко полірується, шліфується, не вбирає нічого в себе. Найпримітивніше його використання — стільниці для кухонь. Його характеристики говорять самі за себе. Чому вишивка на камені? Це цілком нормально для мене — взяти камінь і на ньому вишити.
— Що найважче у Вашій роботі?
— Проект і справді дуже важкий. Найбільший клопіт — вишивка. Камінь легкий в обробці і виготовленні, тож проблем із виготовленням форми не було. Сама вишивка — це вже інша справа. 20 осіб вишивали місяць. Річ у тім, що коли працюєш із тканиною, то бачиш виворіт, а тут, вишиваючи на камені, постійно бігаєш з одного боку на інший, дивишся, який воно має вигляд… Справді, процес нелегкий.
Отвори у камені я запрограмував на комп’ютері. І спеціальним станком, який обробляє цей камінь, їх зробили. Це також тривалий процес. Після чого ми вишивали. Загалом уся колекція має 125 000 отворів і використано для вишивки близько 35 кілометрів канату.
Коли ми вишили горизонтальні книжкові полиці, то побачили неймовірний ефект. Книжки, які ви ставите, не падають, вони фіксовані завдяки вишивці в будь-якому місці. Це справді унікально.
— А нитка? Наскільки вона практична у використанні? Це ж усе-таки меблі…
— Це синтетична нитка зі cтовідсоткового поліестеру, яка не тягнеться, не брудниться, не вицвітає, не вбирає нічого, а за технічними характеристиками може використовуватися будь-де.
— І орнамент, і червоно-чорні кольори візерунків Ваших робіт характерні для вишивки Центральної України. А може, у майбутньому варто зануритися у справжнє різнобарв’я кольорів і орнаментів?
— Я перечитав усі книжки про історію українських візерунків і мене вразило те, що тема української вишивки насправді безкінечна. Ті рушники, які є в музеях, просто вражають. У колекції “Українські візерунки” ми використали геометричні й рослинні малюнки. За кожною вишивкою криються цікаві обереги, кожен із малюнків глибоко символічний, і він оберігає людину, яка володіє ними. У цій колекції, приміром, на столі рослинний малюнок. А на боковинах — геометричний. Кольори — чорний і червоний — доволі прості, але наступна колекція, яку я збираюся робити, буде у стилі гуцульської вишивки. А вишивка Гуцульщини яскрава, неперевершена у розмаїтті своїх кольорів.
— Очікували, що потрапите до Книги рекордів України?
— Ні, звичайно. Ми дуже вдячні Національному реєстру рекордів України за те, що звернув увагу на нашу колекцію. Спеціалісти приїхали на презентацію вже доволі підготовленими і протягом 5 годин рахували отвори і за допомогою математичних формул вираховували, скільки канатів ми витратили. Вони доклали неабияких зусиль, щоб правильно зафіксувати цей рекорд і видати нам сертифікат.
— Такий проект мав би викликати неабиякий резонанс і у нас, і за кордоном…
— Я дуже пишаюся цим проектом. Ми уперше презентували його у березні на виставці в Києві. Дуже цікаво було, що абсолютно всі люди, а особливо відвідувачі виставки із Західної України, підходили і тиснули руку. І це все від душі. До мене підійшов чоловік і сказав: “Я із Львівщини. Моя дружина все життя займається вишивкою. Хочу просто потиснути Вашу руку”.
Нині ми ведемо переговори з одним готелем, щоб його повністю умеблювати у національному стилі. У нашій колекції багато предметів — і ліжка, і ресепшени, і пуфики, лавки, столики. Майже всі предмети інтер’єру виконано у цьому стилі. Дуже зацікавилася цією колекцією українська діаспора в Канаді.
— Чи маєте бажання співпрацювати з іншими дизайнерами?
— Нещодавно мені на сайт надійшов цікавий лист із Західної України від чоловіка, який висловив бажання приїхати до Києва, щоб попрацювати разом над створенням гуцульської вишивки. Річ у тім, що він знавець гуцульської культури, і запропонував свою допомогу у створенні цієї колекції.
— Прихильники сакрального українського мистецтва зазвичай вороже сприймають усілякі модернізації. Як Ви ставитеся до критики?
— Мені інколи важко чути критичну оцінку. Але так чи інакше до критики інколи треба дослухатися…
— Плануєте влаштувати майстер-класи вишивки на камені?
— Можливо. Тими знаннями, які маю, радо поділюся з усіма, кому це справді цікаво.
Той погляд, який є у молодого покоління, вартий неабиякої уваги. Мені хочеться, щоб ВНЗ, які випускають молодих спеціалістів, все-таки зрозуміли, що їм потрібно давати набагато більше інформації і прищеплювати любов до свого, рідного. Нині вишивка дещо втратила в популярності. А чому? Бо ми занедбали, не вдосконалювали і не розвивали її.
— Як на мене, цікаво було б і музей створити…
— У нас були перемовини із представниками закордонних музеїв, щоб мати змогу представити на широкий огляд колекцію “Українські візерунки” в музеях сучасного мистецтва Європи. Гадаю, що все-таки це втілимо у життя.
— Справжній художник — великий мрійник. А яка Ваша найзаповітніша дизайнерська мрія?
— Маю одну мрію… Ось, наприклад, перше, що бачить людина, коли прилітає в чужу країну, — аеропорт. Це перші його думки, враження. Аеропорти у всіх країнах, як на мене, однакові. А хотілося б оформити наш у національному стилі, щоб люди, які прилітають в Україну, запам’ятали це назавжди.
— Дякую за незабутню розмову!
Спілкувалася
Уляна ВОЛІКОВСЬКА
