КОЛОРАДСЬКІ ЖУКИ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ

Олексій ПОЛОСІН

Держава існує доти, доки в неї є кордони, влада й мова. Втрата кордонів або влади, а ще гірше — втрата обох чинників, робить державу віртуальною, не існуючою. Мова корінних мешканців держави існує доти, доки її знає і вживає хоч би одна людина на землі. Щотижня у світі назавжди зникає дві мови. Так колись зникли арамейська та давньогрецька — мови оригіналу Святого Письма (Біблії). Навіть штучне підтримання існування мови (як це діється з латиною) не зберігає її. Медичні працівники, які вивчали цю мову, не послуговуються нею у своєму побуті. Ось Ви, читачу, чули мелодику латинської мови? Я передбачаю, що не чули. А чому? А тому, що це одна з мертвих мов.
Мова — це не бринза, яка легко псувалася б, якби в ній не було солі — природного консерванту. Мова — це живий організм, тому має всі стадії: народження, розвиток, час розквіту, час занепаду через певні умови:
— зменшення вживання мови у ЗМІ через засилля іншої мови;
— засилля в ній запозичень з інших мов;
— засмічення суржиками та кальками з відповідників у інших мовах.
Прикладами запозичення може бути те, що замість “Добре” ми чуємо “Окей!”, замість “Дякую!” чуємо “Сенкью!” або “Данке шон!”, замість “Пробачте!” чуємо “Айм соррі!”, замість “Доброго дня” або “До побачення!” чуємо “Салют!” А “Шерше ля фам!” (по суті — шукайте жінку) стало нашим рідним, як і безсоромні (демонстративно показні) цілування де завгодно. А виникають ці запозичення через брак культури вживання кожної з мов, якими володіє людина. Через лінь знайти відповідник у тій мові, якою вона спілкується, слово з іншої мови, яким вона хоче точніше висловити думку. Молодь з іншомовних слів творить свій сленг, аби здаватися більш обізнаною та “крутою”. На кого покладаємо надію на розквіт мови? Це — діти, школярі, студенти. Ми, дорослі, винні в тому, що любов до маминої ласки, до батьківського роду, до рідного дому та рідної пісні не злилися воєдино з рідним словом.
Вітчизняними продуктами людина не лише харчується, а й лікується. Відповідно і материнська мова вкрай потрібна українцю у радості й горі. Що тримає українців, які мусять доживати вік на чужині? Рідна мова. На концертах Квітки Цісик і під час виступів українськомовних артистів люди старшого віку плакали, відчуваючи енергетику рідної мови. Задумайтесь, українці: маємо ж щастя жити в Україні, купатися і кохатися в мелодиці рідної мови!
Суржики та калька — це “колорадські жуки” мови. Вони так само небезпечні для мови, як і реальні жуки для росту звичайної картоплі.
Суржик — штучне змішування лексики різних мов у писемному та усному мовленні.
Калька — утворення слів без урахування законів мови, якою здійснюється переклад.
Як вам подобаються такі вислови:
— Я звякну тобі нащот встрєчі.
— Поможіть раді Христа!
— А про те, щоб переписуватись…
— Диву даєшся.
— Росте не по днях, а по часах.
Правильно:
— Я зателефоную тобі щодо нашої майбутньої зустрічі.
— Допоможіть мені заради Христа!
— А про те, щоб листуватись…
— Диво та й годі!
— Росте, як із води. Росте, як качка на воді.
Якось я їхав електричкою. Поруч зі мною сиділи і перемовлялись дівчина-студентка та її бабуся. Я, перепросивши, звернувся до дівчини українською і був здивований її володінням мовою. Це була мова майбутнього українського філолога: вишукана і мелодійна. На моє питання: Чому Ви розмовляли покручами? Відповіла:
— У нашому селі літературної, як Ви кажете — вишуканої мови просто не розуміють.
— То чому ж Ви не подасте приклад?
— А чи варто? Я ж не зміню мову всього села…
На щастя, дівчина сприйняла мою думку про те, що вона повинна дотримуватися певного стандарту і розмовляти добірною літературною мовою.
У моєї мами на картопляних грядках не було жодного бур’яну: вона не лінувалася щоденно до схід сонця виривати траву, яка тільки намагалася рости. Так і в мові. Слідкуйте за своєю мовою. Допомагайте іншим віднаходити потрібні відповідники з української, але робіть це з любов’ю.
Я — громадянин України, мій тато — етнічний росіянин, а мама — українка. Закликаю всіх, насамперед етнічних українців, любити, берегти рідну мову, повсякчас послуговуватися нею.
Коли до мене звертаються українською, я намагаюся контролювати свою вимову, аби самому не стати розсіювачем “колорадських жуків”.
Коли кожен із нас, громадян України, незалежно від етнічного походження, відчуватиме себе частиною талановитого і милосердного українського народу, частиною української культури, то й сам стане носієм української мови.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment