Євген БУКЕТ
Украй рідко до моїх рук потрапляє книжка, зміст якої розчулює до сліз, розкриває очі на багато, здавалося, відомих істин, змушує переглянути чимало життєвих аксіом. Непомітно для себе я випав із реальності та з головою поринув в історію життя дорогої мені людини — професора математики Ніни Опанасівни Вірченко. Її спомини під заголовком “Зернини з доріг життя мого…” нещодавно побачили світ у столичному видавництві “Задруга”.
З Ніною Опанасівною я познайомився 12 років тому, коли прийшов навчатися на перший курс Національного технічного університету України “Київський Політехнічний Інститут”. Десь серед папок із паперами вдома досі зберігаються зошити з її лекціями “Математичного аналізу” на фізико-математичному факультеті — найкращими лекціями за всі мої студентські роки. Мабуть, ніхто не любить математику так, як вона. І ніхто не може прищепити любов до цієї науки так, як вона. Іспит у першому семестрі: Ніна Опанасівна з секундоміром у руках перевіряє знання похідної. Відтоді досі пам’ятаю правила диференціювання! Акуратно, з трепетом виводила щоразу поважна пані професор формули на дошці в студентській аудиторії, ніби душу вкладала в кожну з них. “Математика — королева наук”. Про це нині знає кожен її учень.
Ще один момент, який від першого семестру закарбувався в пам’яті: Ніна Опанасівна на лекції згадала про свої молоді літа. Ледь помітна сльоза з’явилася на її очах. Ми, студенти, тоді ще не розуміли, чому. Лише у другому семестрі, допомагаючи в проведенні VIII Міжнародної конференції ім. Академіка М. П. Кравчука, я вперше дізнався про те, яким тернистим був життєвий шлях цієї дивовижної жінки. Відтоді жодного разу не пропускав цього наукового форуму. Був там і як слухач, і як журналіст. З першого курсу намагаюся відшуковувати у книгарнях і на Петрівці книжки Ніни Вірченко. Найдавніша з моєї колекції — “Математика в афоризмах, цитатах і висловлюваннях” (К., 1974). Якщо вірити бібліографії праць, вміщеній у споминах, — це найперша книжка Ніни Опанасівни!
Ближче познайомився я зі своєю викладачкою, дізнався про її громадську діяльність, активну життєву позицію пізніше, перебуваючи в лавах “Молодої Просвіти”. На сторінках книжки “Зернини з доріг життя мого…” згадує Ніна Опанасівна заходи, на яких разом були, десятки вже спільних знайомих. І шкодує, що не встигла зробити іменного покажчика для цього видання. Але, переконаний, це — не недолік. Це зайвий привід для кожного, хто її знає, перечитати спогади від першої до останньої сторінки. І вкотре відкрити для себе Ніну Вірченко — політв’язня, науковця, педагога, державного діяча… Ніна Опанасівна твердить, що, окрім близьких людей, ніхто не відчуває її краще, ніж журналістка Майя Орел. Думаю, після ознайомлення зі споминами таких людей стане значно більше.
Важливо побачити зворотний бік медалі, аби зрозуміти щось або когось. Один із негативних персонажів, згаданих у книжці Ніни Вірченко (не називатиму прізвища), — мій знайомий. Колись я навіть писав про нього нарис у “Слово Просвіти”. Цей чоловік — нащадок славного козацького роду, виходець із сусіднього з моїм рідним села. Свого часу він розкрив мені очі на суть багатьох подій, що відбувалися упродовж віків у нашому краї, — іншу історію рідних з дитинства сіл. Але Ніна Опанасівна назвала нашого спільного знайомого “славних прадідів великих правнуком поганим”, розповіла про інший бік його життя. Виявляється, його зламала тоталітарна система, змусила працювати проти колишніх побратимів.
Моєму поколінню, мабуть, так ніколи і не вдасться збагнути, як могла існувати мисляча людина в той час. Що змушувало одних ціною власного життя опиратися, а інших — коритися? Що швидше наближало мету — протистояння чи внутрішня руйнація? Формула, певно, десь у перетині кіл Ейлера на діаграмах історії. І наблизитися до розв’язку допоможе зокрема й праця “Зернини з доріг життя мого…”
Мені імпонує жанр мемуарної літератури. У таких книжках автор розкриває душу, намагається бути щирим із самим собою. Не переповідатиму змісту нової книжки Ніни Опанасівни Вірченко. Читач знайде тут наукові здобутки і літературні спроби; ознайомиться з публіцистикою та розгорнутою автобіографією, з уривками зі щоденників та висловлюваннями про авторку. Зможе оцінити глибину публічних виступів та обсяг наукових здобутків, а також побачити неповторні світлини з родинного фотоальбому.
У моєму житті Ніна Опанасівна є еталоном науковця, вчителя, патріота. Її життя — подвиг, її цінності — взірець для наслідування. Маю за честь можливість час від часу спілкуватися з нею, завжди радію нашим зустрічам.
Сподіваюся, читачі “Слова Просвіти” належно оцінили публіцистичну працю Ніни Опанасівни “Документи про заборону української мови”, яка теж увійшла до видання “Зернини з доріг життя мого…” Маю надію, що й надалі видатний український математик, доктор фізико-математичних наук, професор, віце-президент АН ВШ України радуватиме нас непересічними глибоко аналітичними статтями, важливими науковими відкриттями, новими пізнавальними книжками. Хочу побажати Ніні Опанасівні міцного здоров’я, вірних друзів і всебічних успіхів на педагогічній, науковій і творчій ниві. А всім раджу обов’язково прочитати її нову книжку.
