ЗАКОРДОННЕ УКРАЇНСТВО: 20 МІЛЬЙОНІВ «НАШИХ НЕНАШИХ» БРАТІВ

dsc02792
Віктор Горобчук і Олександер Шокало

У серпні, у дні святкування 20-річчя незалежності України, у Києві відбудеться V Всесвітній Форум українців. Кожні кілька років представники зарубіжного українства приїздять сюди, щоб обговорити питання співпраці українців, що мешкають у нашій державі і за кордоном. У рамках підготовки до цього Форуму в столичній агенції Укрінформ було проведено круглий стіл “Державна політика України щодо закордонних співвітчизників: якою їй бути?” Захід відбувся завдяки міжнародній громадській організації “Українська європейська перспектива”, осередок якої у Празі. Також участь узяли представники українських громад країн Європи, наших громадських організацій.

Петро АНТОНЕНКО,
фото автора

На жаль, і це вже певним чином характеризує ситуацію, учасники заходу так і не дочекалися представників владних структур, хоч запрошували низку міністерств і відомств, причетних до зв’язків із зарубіжжям. Схоже, їм нічого  сказати щодо багатьох наболілих і роками не вирішуваних проблем, які було порушено на круглому столі. Адже державна програма співпраці із закордонними українцями, ухвалена при президентові Ющенку і розрахована на 2006—2010 роки, завершилася. І не було ані прийнято нової програми, ані пролонговано попередньої.
Другий серйозний момент — відсутність у країні єдиного загальнодержавного органу, який би проводив роботу щодо підтримки українців зарубіжжя, налагодженню їхніх зв’язків з Україною. Усе розпорошено по численних міністерствах і відомствах.
Ми забуваємо, що за межами нашої держави мешкає принаймні 20 мільйонів українців, яких доля розкидала по світах. І що ця величезна діаспора, з одного боку, потребує державної підтримки, з іншого — могла б стати серйозним фактором підтримки інтересів України у світі. То що ж заважає налагоджувати взаємний зв’язок українства світу? Ось які проблеми окреслили учасники круглого столу.
Михайло РАТУШНИЙ, заступник голови Української Всесвітньої Координаційної Ради:
— У ставленні зарубіжжя до українців домінує два підходи. Один — стереотип радянських часів, що всі, хто виїхав, — зрадники. Другий підхід суто споживацький: від закордонних українців охоче приймають інвестиції. Не секрет, що це нині головний інвестор, який, на відміну від МВФ, не ставить нам якихось умов. І долари, євро від українців зарубіжжя тут охоче приймають. Були навіть спроби ще раз обкласти їх податками.
Такі підходи треба кардинально міняти. Концепція УВКР зовсім інша. УВКР — це спільна організація українців нашої держави і зарубіжжя, східної і західної діаспор. На всіх попередніх Всесвітніх Форумах були представники цих діаспор і представники вищої державної влади України. Був конкретний діалог. Влада чула громадськість, а громадськість чула владу. Варто нагадати статтю 12 нашої Конституції, яка зобов’язує державу дбати про національні, культурні інтереси українців зарубіжжя. Сподіваємося на такий діалог і цього разу.
На жаль, зараз в Україні програми співпраці з діаспорою нема. А вона вкрай потрібна. Я переконався у цьому, відвідуючи українські громади Російської Федерації. У цій країні немає жодної школи з українською мовою навчання. Але українці Росії досі знали, що близько півтисячі їхніх молодих людей мали можливість здобувати освіту в українських ВНЗ, зокрема Могилянці, Політеху, на бюджетній формі навчання. Цей приклад взяли на озброєння в інших державах. Скажімо, Румунія сьогодні щорічно навчає 5 тисяч громадян Молдови за рахунок бюджету. А ми втрачаємо навіть ті набутки, що мали.
Давно пропонуємо ухвалити закон про трудову міграцію. Ми доти не захистимо прав закордонних українців, доки не забезпечимо їм конституційного права обирати і бути обраними до органів влади. У міському муніципалітеті Риму є представник української діаспори. Італійці дозволяють навіть не громадянам своєї країни входити до місцевої влади. Представники української трудової міграції, ставши депутатами нашого парламенту, могли б значно ефективніше відстоювати свої інтереси, адже добре знають італійський, іспанський, португальський досвід законотворення.
Віктор ГОРОБЧУК, представник Італійського відділення Міжнародної громадської організації “Четверта хвиля”:
— Про ці проблеми чуємо багато років. І коли ми, українці зарубіжжя, бачимо, що владна еліта усі 20 років нічого не робить у цьому напрямку, хочеться їй сказати: або вона працює, або йде геть.
Нас уже не дивує, що представники влади сюди не прийшли. А кого ми чекаємо? Хто тут думає про народ? Адже саме в рамках панівної усі останні роки економічної моделі і виникло це явище — трудова міграція з України. Як наслідок колоніальної політики. Хоч ми даємо щорічно 20 мільярдів доларів інвестицій до українського бюджету. Таких інвестицій, таких живих грошей ніколи тут не було. Сьогодні в Україні 40 відсотків працюючих хотіли б виїхати на заробітки за кордон. Ось наслідки економічної політики режиму, який править в Україні вже два десятиліття.
Постає питання: чи Україна демократична, правова держава? Доки у світі буде хоч один український заробітчанин-нелегал, економічний раб, державу не можна вважати ні демократичною, ні правовою європейською. Нелегал не має статусу, прав, не може голосувати. На останніх українських виборах на нашу громаду (150 тисяч українців Неаполя), МЗС надіслало аж 200 (!) бюлетенів. Якби держава була правова, такі вибори визнали б недійсними. Ми маємо кілька мільйонів українців, яких усувають від виборів. Якщо вони зможуть голосувати, ми побачимо іншу Україну.
Олесь ГОРОДЕЦЬКИЙ, голова Християнського товариства українців Італії:
— Італія — країна однієї з наймасовіших міграцій українців, тут близько 500 тисяч наших мігрантів, з яких половина — нелегали. Проблем вистачає. Наприклад, в українському консульстві Неаполя лише два працівники, і це на 150 тисяч наших громадян. У Римі три працівники, в Мілані два. Як реально вони можуть задовольнити потреби нашої громади? Та в наші консульства навіть додзвонитися майже неможливо. Чи нашу владу взагалі цікавлять мігранти? Якщо ні, то визнайте їх політичними біженцями, нехай отримують статус особи без громадянства чи громадянство інших країн. Це значно полегшить їхнє життя. І, напевно, нашій державі, раз така позиція.
Завжди посилаюся на приклад Італії. Вона пройшла такий шлях, як Україна. Теж була поділена, північні італійці навіть не завжди розуміли мову південних, був різний ступінь розвитку, різні традиції. Але італійці об’єдналися.            І цього року святкують 150-річчя об’єднання Італії. Після війни італійська влада зробила економічне диво завдяки плану Маршалла та величезним коштам із італійської діаспори, зокрема Америки. Дуже хочу, щоб українська влада скористалася цим досвідом.
Оксана КИЦЕНЮК-РЕВАГА, секретар Товариства українців “Журавлиний край” (Греція):
— Перша проблема, на яку звертаю увагу, — відсутність національної освіти в українському зарубіжжі. Ми втрачаємо молоде покоління. Тому треба негайно створювати українські школи.
Друге серйозне питання — українці зарубіжжя повинні мати право продовжити свій паспорт у наших консульствах, адже консульство — це юридично територія України. Інакше це робиться нелегально і за дуже високу плату.
Як і в Італії, у нас в Греції теж чималі проблеми з доступом до консульств. У результаті ростуть, як гриби, сумнівні посередницькі бюро, які беруться обслуговувати українців зарубіжжя.
Нам бракує належного захисту від української держави. Затягується укладання відповідних міждержавних угод про захист мігрантів, і цей процес треба значно прискорити.
Володимир СКРИПНИК, виконавчий директор Об’єднання українців Казахстану:
— Нових мігрантів, так званої четвертої хвилі, у Казахстані майже нема, хоч давня українська діаспора чимала. Але цього року припинилася програма навчання наших етнічних українців у вищих навчальних закладах України. А навчатися є кому. У нас 26 українських громад, стільки ж недільних шкіл, у столиці Астані працює, за підтримки казахської влади, український ліцей. Для порівняння: цього року Туреччина надала аж 400 місць для навчання у себе представникам турецької діаспори Казахстану, хоч вона тут і невелика.
Хочу поділитися досвідом роботи Казахстану із зарубіжними співвітчизниками. Це не просто співпраця з ними, це державна концепція повернення казахів додому, на історичну батьківщину. Вони приїздять звідусіль, їх уже повернулося кілька мільйонів, і в країні змінився етнічний склад на користь корінного казахського населення, хоч при СРСР воно було тут у меншості. Кожному казахові, який повернувся, безкоштовно надають житло, майно, пропонують відвідувати курси вивчення казахської мови. Це велика державна програма, виважена розумна політика, яка може бути корисним досвідом і для України.
Олександер ШОКАЛО, голова Міжнародної громадської організації “Четверта хвиля”:
— Коли порівнюєш з Казахстаном, то виникає запитання: чи потрібні українці Українській державі? Схоже, не потрібні цій антинародній державі. Фінансовий капітал України “осідає” в офшорах, а інша категорія країн, де є ринок праці, приймає наш трудовий капітал.
Така міграція неприродна. Українці за ментальністю — люди осідлої культури, прив’язані до землі. І які ж деформації мають відбутися, що вони відриваються від свого рідного і їдуть у світи. Послухаймо волання наших жінок-мігранток, які вже пишуть прозу, вірші, щоб не збожеволіти, зберегти свою душу.
На наших мігрантах заробляють капітал транснаціональні напівкримінальні компанії. За даними ООН, зараз у світі 7 мільйонів українських заробітчан. Україна інвестує людський капітал у розвинені країни, в свою чергу заробітчани інвестують кошти в Україну. Картина така: вкрадені тут олігархами гроші вивозять з України, а зароблені мігрантами завозять сюди. Ось так і зберігається фінансовий баланс.
“Четверта хвиля” стільки років поспіль звертається до нашої влади, уже до третього президента з пропозиціями щодо захисту співвітчизників за кордоном, а ще краще — зі створення робочих місць тут, в Україні. Реакції не видно. Лише нещодавно ми отримали від одного міністерства ось такі цікаві дані: в Україні, виявляється, діє 824 підприємства, що мають ліцензії на працевлаштування українців за кордоном. Відтік наших людей за кордон триває.
Потрібна державна стратегія порятунку нашого людського капіталу. Як і загалом стратегія взаємозв’язків із закордонним українством. Чого поки що бракує.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment