У популярному енциклопедичному довіднику “Художники України” Володимира ЯЦЮКА представлено як “мистецтвознавця, поета, колекціонера”. Задля повноти образу до цих означень варто додати ще й “музейник”, оскільки саме в царині музейної діяльності він виявив себе як глибокий дослідник та яскравий популяризатор української національної спадщини. Тому його внесок у вітчизняну музейно-виставкову справу заслуговує окремого та ґрунтовного дослідження.
Ігор ЛІХОВИЙ,
куратор виставки
У світі музеїв усі види діяльності колекціонера, науковця та митця перебувають у постійній творчій взаємодії. При цьому важливо не тільки відшукати і дослідити той чи той колекційний предмет, віднайти належне місце з-поміж уже відомих артефактів, а й ввести його в науковий обіг — оприлюднити цей раритет в експозиціях чи на виставках, донести “озвучений“ текстом візуальний образ пам’ятки до широкого загалу через друковані та електронні ЗМІ.
Автори багатьох видань з історії літературних процесів в Україні, мистецтвознавства та краєзнавчих досліджень завдячують своєю популярністю і В. Яцюку. Він люб’язно надає ексклюзивний ілюстративний матеріал, дібраний системно і вдумливо. Це зайвий раз засвідчує ще одну грань його творчої особистості.
Список літературних джерел, для ілюстрування яких Володимир Макарович щедро надав свої матеріали лише для цієї виставки, сягає сотні найменувань і свідчить про наукову ерудицію дослідника, глибину опрацювання теми та новаторський підхід до її розкриття.
Яцюк нині добре знаний насамперед як дослідник і збирач візуальної шевченкіани. Його колекція старих шевченківських поштових карток найбільша з усіх відомих і сягає далеко за тисячу найменувань. Особлива цінність збірки полягає в оригінальному підході дослідника до вивчення взаємозв’язків між окремими історичними персоналіями, подіями чи явищами, мистецькими та літературними творами, інформацію про які містять ці невеличкі аркуші. Вони фахово об’єднані в цілісну колекцію, дають можливість збагнути глибинну суть об’єкта дослідження та розширити дослідження актуальних тем багатьох галузей науки.
У процесі формування збірки листівкам неодноразово були присвячені окремі виставки в музеях Києва, Львова і Канева, які завдяки оригінальним концепціям і своєму пізнавальному ефекту мали особливий успіх у численних відвідувачів. А вагомим результатом цих багаторічних пошукових і наукових зусиль колекціонера і дослідника стало щедро ілюстроване фундаментальне дослідження “Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури 1890—1940”, яке побачило світ 2004 року в київському видавництві “Криниця”. Друге, доповнене видання цієї книжки, з’явилося у тому ж видавництві 2008 року й також мало успіх серед шанувальників старовини та дослідників історії України.
Таїна Шевченкового генія вабила Володимира ще змолоду, але цілеспрямовано збирати шевченкіану він почав три десятиліття тому. Спочатку предметом зацікавлення дослідника стали медалі, жетони та значки — ці вишукані мініатюри ужиткового мистецтва, які несуть у собі багато цікавих художніх рішень і пізнавальної інформації про світ, що оточує нас. Проте на той час навіть музейники до цих об’єктів колекціонування здебільшого ставились як до “дрібноти”, вартої уваги хіба що аматорів-початківців. А дві невеликі описового характеру статті в “Шевченківському словнику”, присвячені медалям і значкам, рясніли неточностями й помилками. Шевченколюба Яцюка зачепив за живе і той факт, що перша персоналія “Медалі на честь О. С. Пушкіна” окремим виданням з’явилася друком ще 1901 року, попри те, що шевченківські пам’ятки набагато численніші та різноманітніші, а історія чи не кожної з них вражає драматизмом, а то і трагізмом долі їхніх творців та власників. Відтоді, заповзято збираючи старий і новий фалеристичний матеріал, колекціонер супроводжував цей процес глибоким і різнобічним науковим опрацюванням і публікаціями численних та оригінальних розвідок. Раритетні предмети з його збірки 1997 року з незмінним успіхом експонувались у музеях Львова і Канева, що стало новим поштовхом до музейного колекціонування та сприяло популяризації цієї тематики серед аматорів. Нині на свого видавця очікує підготовлене до друку ґрунтовне дослідження збірки із понад тисячі шевченківських знаків, жетонів, медалей, плакеток і близьких до них творів малої пластики, що має за мету відкрити цілий пласт інформації щодо присутності образу Шевченка в ужитковому мистецтві українців на батьківщині і на чужині.
На виставці “Тарас Шевченко: мозаїка цілості” усі види колекційних матеріалів скомпоновано за гнучким і не позбавленим асоціативності тематико-хронологічним принципом. Як візуальні свідчення про пам’ятні події 1861 року, на початку експозиції представлено старовинну репродукцію посмертної маски Шевченка та оригінальний образ поета, “оживлений” творчою уявою митця Василя Масютина, створений за репродукцією 1936 року в Берліні до 75-літніх роковин його смерті.
“Останній шлях Кобзаря” — меморіальну дорогу, по якій у травні 1861 року перевезли домовину з тілом Тараса Шевченка в Україну, унаочнено виставленими фотонатурними листівками початку ХХ ст. із зображеннями російських і українських міст, що зустрічали улюбленого поета в його посмертній подорожі, а також унікальними фотопортретами організатора перепоховання Михайла Лазаревського та молодших Шевченкових приятелів Григорія Честахівського й Олександра Лазаревського, що супроводжували траурну процесію із Петербурга до Канева.
Щойно минуло 120 років від часу заснування жорстоко переслідуваного царизмом та тривалий час замовчуваного більшовицькою владою Братства тарасівців — таємного товариства української молоді. Натхненне Шевченковими заповітами, воно активно діяло в Наддніпрянській Україні на межі ХІХ—ХХ ст. Про його утворення урочисто проголосила на Тарасовій могилі 8 червня 1891 року група національно свідомих студентів, які працювали у статистично-етнографічній експедиції на Полтавщині під керівництвом Олександра Русова. У програмі товариства визначальною була культурно-просвітницька робота, але його діяльність опиралась на “геній апостола слова” й утверджувала ідею політичної самостійності України. І чи не вперше так персоніфіковано, широко й розмаїто історію тарасівців висвітлено в окремому розділі цієї виставки. Лише тут так повно представлено галерею репродукованих раритетних портретів засновників та учасників Братства: Віталія Боровика та Івана Липи, Мусія Кононенка, Михайла Коцюбинського, Володимира Самійленка. Небайдужого відвідувача виставки зацікавлять оригінали автографів у книжках і тексти, написані Іваном Липою та його сином Юрієм, Миколою Вороним, Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, а також поштова картка, адресована тарасівцю Євгену Тимченку, з власноручними підписами Володимира Гнатюка, Івана Франка та інших членів НТШ. Ціла добірка матеріалів присвячена одному із найдіяльніших та найяскравіших братчиків — творцеві концепції інтегрального націоналізму Миколі Міхновському та їхньому ідейному послідовнику Дмитрові Донцову.
Почесне місце на виставці відведене експонатам, що висвітлюють подвижницьку та благодійну діяльність найвидатнішого поціновувача й збирача шевченкіани Василя Тарновського (молодшого). Особливо важливим є фрагмент виставки, де представлено прижиттєві видання поезій Тараса Шевченка, а також твори інших авторів, які належали до лектури поета. З-поміж презентованих — рукописи та книжки з автографами Шевченкових друзів: Ганни Барвінок, Марка Вовчка, Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Олександра Лазаревського.
Через видання, портрети авторів, різні інскрипти представлено доробок найвідоміших біографів та інтерпретаторів творчості Тараса Шевченка кінця ХІХ—першої половини ХХ ст. — Михайла Чалого, Олександра Кониського, Павла Зайцева, Олекси Новицького, Степана Смаль-Стоцького, а також бібліографів, які заклали підвалини наукового шевченкознавства: Михайла Комарова, Володимира Дорошенка, Миколи Яшека, Юрія Меженка, Федора Сарани.
Серед цьогорічних пам’ятних дат — 85–річчя трагічної загибелі Голови Директорії та Головного отамана Армії УНР Симона Петлюри, за активної участі якого вперше на державному рівні територію Тарасової гори із Шевченковою могилою держава взяла під опіку. На виставці акцентовано подано рідкісні матеріали, що означують тему “Тарас Шевченко в рецепції Симона Петлюри”.
Завершує виставку музично-пісенний розділ — реквієм “Наша дума, наша пісня”, в якому зосереджено автентичні світлини легендарних кобзарів і лірників: Остапа Вересая, Івана Кучугури-Кучеренка, Терентія Пархоменка, Гната Хоткевича, Василя Шевченка; антикварні видання нот і портрети найталановитішого й найбільш суголосного Шевченковій поезії глибоко національного композитора Миколи Лисенка; рукописні, друковані й іконографічні матеріали, дотичні до шевченкіани, Кирила Стеценка, Григорія Кошиця та інших творців української музичної культури.
В експозиції, яка стала також і своєрідним творчим звітом до 65-річчя шевченкознавця Володимира Яцюка, представлено із десяток власних авторських книг, присвячених осягненню українського генія, його місцю і ролі у формуванні національної культури та самосвідомості.
Виконаний 1858 року Тарасом Шевченком за картиною Рембрандта офорт “Притча про виноградаря”, першодруки поезій, автентичні автографи друзів і послідовників, антикварні книги — аналоги рідкісних видань із його книгозбірні. Серед них — прижиттєві літографії відвідуваних ним місць, унікальні світлини, поштівки й пластичні карби поетової слави. Усе це, об’єднане в одну виставку, відкриває нові обшири перед дослідниками минувшини рідного краю, дає можливість вдумливому сучаснику осмислити феномен Шевченка, повніше осягнути його уже понад півторастолітню присутність в українському світі. Адже кожна із цих реліквій має не лише високу художню чи пізнавальну цінність, а й захопливу власну історію побутування, так звану легенду, у якій подібно до того, як у краплині морської води відображається море, так і в цих предметах — сьогодні приватної збірки, а завтра, — можливо, — частини колекції одного із національних музеїв країни, можна буде побачити неспотворену минувшину і краще зрозуміти сьогодення.
Отож раритети, зібрані Володимиром Яцюком і виставлені в Національному музеї Тараса Шевченка, є гідним пошанівком пам’яті Великого Кобзаря в рік відзначення 150-х роковин від часу його смерті й повернення додому — поховання “на Вкраїні милій”, на заповітній Чернечій горі.
