«ПОЦ», «ПАЯЦ» І «ШВЕЦ»

Микола ЦИВІРКО

Неграмотність чи, точніше, малограмотність, нашого пересічного громадянина — мов шило в мішку: ні-ні, та й дається взнаки, причому тоді, коли носій атестату/диплому про закінчення кількох коридорів-курилок гімназії/університету найменше на це очікує.
Мешканці скромного столичного мікрорайону, що має назву Сирець, раптом пройнялися патріотизмом місцевого розливу. Чи не на кожному стовпі, уздовж поки що не заставлених кіосками стін підземного переходу в районі  однойменної станції метро віднедавна рясніють написи, нанесені за допомогою трафарету або у вигляді своєрідних графіті: “СИРЕЦ”.
У принципі, нічого лихого в такому патріотизмі немає. Хоч дуже вже він нагадує явище кінця 80-х років минулого століття, коли так звані лімітники з підмосковних Люберців почали протиставляти себе “пихатим москвичам” і створили навіть гімн, який починався словами: “Будуть Люберці центром Росії…”
Чому саме Сирець? Може, тому, що не Печерськ, як декому здається, а місце, де стоїть телевежа, вважається найвищою геофізичною точкою Києва. Ось і вирішили “сирчани”, що вони є пупом землі і ніяк не менше. Та от біда — забракло їм елементарної грамотності. Загубився знак пом’якшення в кінці слова. Але ж і “во врем’я оно”, і нині зі шкільної лави мали б усі засвоїти: в українській мові фонема “ц” в кінці основи, як правило, є м’якою: вінець, киць-киць, світлиця тощо. Це стосувалося навіть таких словесних “священних корів”, як “комсомолець”, “ленінець”, “будьоновець”, “стахановець”… У зв’язку із цим не можу не навести одного повчального прикладу. Був високий посадовець на прізвище Швець, який ні сіло ні впало зажадав, аби його високоповажне прізвище писали і друкували без м’якого знака. Знизали плечима журналісти, літредактори й коректори, але мусили підкоритися. Протест у дуже своєрідній формі висловив лише Максим Тадейович Рильський. Під час якогось публічного виступу, можливо, на лекції у студентській аудиторії прозвучала з його вуст така фраза: “В українській літературній мові після “ц” в кінці слова треба писати м’який знак. Але є винятки: “поц”, “паяц” і “Швец”…
А може, сирецькі “патріоти”, йдучи у ногу з часом, намагаються перейти на “общєпонятниє язиковиє срєдства”? Прикро, якщо це так. Тоді можна порадити одне: проштудіювати два “Букварі” — український і російський, а тоді вже братися за свій “патріотизм”. “Пупом” Києва й України, якщо когось доймає центрова сверблячка, має бути “Сирець”, ну, а “центром России” замість Люберців — “Сырец”.
Думаю: як же лікувати цю кричущу зневагу до рідного слова, це мовне безкультур’я?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment