«ТИХИЙ РАЙ» УСУПЕРЕЧ ХАМСТВУ

Нові фільми про українську музичну старовину

Тарас КОВАЛЬСЬКИЙ,
Київ

Посеред культурних канікул — наприкінці липня 2011 року — у Києві відбувся перший показ документальних фільмів “Зніми одне вухо” (тобто один навушник у студії) та “Мрії про минуле”. Режисерами обох стрічок є Олег Тимофєєв та Сабіна Гьольц (подружжя зі штату Айова, США). Вони досліджували творчість виконавців старовинної музики з кількох країн. Це погляд старанний і професійний.
Олег Тимофєєв — музикант (грає на лютні) і викладач. Разом із сім’єю — дружиною й двома дітьми — він приїхав в Україну в жовтні 2009 року за рахунок одного з культурних фондів. Планували жити тут рік. Але активна діяльність подружжя в Україні триває досі. Незабарам, у серпні 2011 року, вони повертаються у США.
Перший фільм — короткометражний “Зніми одне вухо” (Take off one ear) — про два тижні роботи дев’яти музикантів в студії “Простір”. Cтудія розташована “у підвалі Лаври”, пояснив пан Тимофєєв. Запис здійснено коштом Польського інституту в Києві. Результат — музичний альбом “Сарматика” (Sarmatica) — вийшов у США. Сабіна Гьольц — і як кінооператор — зафіксувала “непарадні” робочі портрети музикантів і звукорежисерів, студійний побут, нескінченні нотні нюанси народження музики. Це рідкісні навіть для документального кіно моменти, коли герої вже й не помічають чи не зважають на спостережливу кінокамеру.
Наступна кінострічка — “Мрії про минуле” (Dreaming up the past) — широка картина старовинної музики з десятками учасників. Це фільм-мед, який дуже важко й тривалий час доопрацьовувася. Серед учасників: Тетяна Луценко (співачка, Базель, Швейцарія / Київ), професор Н. Герасимова-Персидська, гурт “Хорея Козацька”, бандурист Віктор Мішалов (Австралія/Канада), ансамбль “Acapella Leopolis”, організатор фестивалю старовинної музики у Львові Роман Стельмащук, Степан Тихоненко з Ужгорода, Аркадій Бурханов та гурт “Insula Magica” з Новосибірська, вокалістка Уте Гьодеке (Ute Goedecke) та музикант Пер Матіссон (Per Matisson) зі Швеції. Організаційно-фінансове забезпечення фільму здійснили Мирон Стахів, Програма імені Фулбрайта та Польський інститут у Києві.
Наведу лише кілька тез із фільму та із виступів під час його обговорення.
Музичне дисидентство. Виконувати музику XVII—XVIII ст. в СССР, а особливо в Україні, можна було переважно поза філармоніями та навчальними закладами. Подіями тих часів були офіційно схвалені концерти колективів “Hоrtus Musicus” (Tallіnn) чи “Рro Musica” (Нью-Йорк, США, керівник — Ной Ґрінберг). Навіть ноти старовинної музики доводилося шукати в Москві. Роздумуючи про старі часи, Тарас Компаніченко сказав:
— У часи Речі Посполитої наші предки по-особливому шукали свободу, “золоту волю”; а потім у частини з них з’явилися комплекси жертви, і досі проблема: хто — більша жертва?! А старовинна музика підносить духовний стан людей, самоповагу. Це середовище не таке маргінальне могло би бути.
А потім Тарас Компаніченко після показу фільму додав:
— Мені довелося чути: “Тарасе, я розумію твою музику, а оцей нічого в ній не тямить…”
Але ж ні!!! Коли творці фільму і Тарас Компаніченко завітали в село Легедзине до кінорежисера Наомі Умань — старовинна музика під акомпанемент хрущів зібрала багатьох селян. Були сльози і прохання: “…А можна ще?”
— Люди прoсті, вони вперше цю музику чули, — додав музикант.
Тобто замість навіюваного стану “сало до душі припало” в людях живе “той тихий рай”. Пристрасно було сказано і про “хамську домінанту” багатьох доступних громадянам України телеканалів: “Це охамлення, приниження всього, що є людського… Телевізор — “вертеп мерзенності”. На завершення зустрічі з глядачами Тарас Компаніченко виконав першу частину Почаївського Богогласника — про промисл Божий.
Окрема академічна дисципліна. У фільмі наведено численні приклади того, що старовинна музика вимагає вузької спеціалізації дослідників і певних зусиль слухачів. Наприклад, композитор Мирослав Скорик звертався до дешифрування потрібного йому старовинного музичного матеріалу. Але навіть у прославленого композитора виникли “розбіжності колосальні”, цитується в фільмі зауваження професора-музикознавця Гопкінса (Hopkins) зі Швейцарії.
Диво, яке надихає до подальших спільних пошуків. Хоча невблаганні століття поглинули багато музичного матеріалу, трапляються винятки. Аркадій Бурханов із Новосибірська знайшов архів шведського музиканта, який прожив 15 років заслання в Тобольську після Полтавської битви! І швед усі ті роки грав у Тобольську! Тепер ті давні концерти прозвучали на фестивалі в Україні й увійшли до фільму. Лунала поезія і музика доби Мазепи!
Творці й учасники стрічок пропонуватимуть співпрацю телеканалу “Культура”. А поки що йдеться про показ фільмів на фестивалі у місті Вашінгтон (США). Музикознавець і режисер Олег Тимофєєв водночас планує роботу над новим фільмом.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment