БЕЗПРИСТРАСНА КНИЖКА ВІД ЛЮБЛЯЧОГО СЕРЦЯ

Марія КУЧЕРЕНКО

Він весь вік був спраглий звичайного людського, родинного щастя, хатнього затишку. Він снив у своїх поневіряннях Україною, хатою “над самісіньким Дніпром”… Проте повернувся на місце своєї мрії, до свого Дніпра, який став для нього Летою, у хисткій дерев’яній кошулі. І через понад півтораста років не можна без хвилювання читати спогади Михайла Чалого, Шевченкового друга, освітянина, одного з перших біографів Шевченка, організатора перепоховання поета, про ту жалобну мандрівку, відміряну у вічність… Ланцюговий міст на подільське шосе. Панахида у церкві Різдва Христового. Зупинки повозу для виголошення промов. І одна з них — інспектора 2-ї Київської гімназії Михайла Чалого. Зворушлива, сповнена щирого пошанівку перед подвижництвом поета. Той виступ перед громадою мав наслідки для промовця. За нього він мусив полишити Київ і переїхати до Білої Церкви, обійнявши посаду директора Білоцерківської гімназії, — так би мовити, почесне заслання.
Книжка Михайла Чалого “Життя і твори Тараса Шевченка” — це безцінне свідоцтво свого часу, на тлі якого з подиву гідною скрупульозністю, з фанатичною увагою до деталей постає, чи то складається, як із окремих пазлів, образ поета. Книжку не перевидавали з 1882 року.
І тільки цього року, через 150 літ з перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі, вона знову побачила світ у видавництві “Веселка”. Цій важливій у культурному житті події маємо завдячувати перекладачу книжки, упоряднику Валерії Смілянській, а також підтримці політика і громадського діяча Миколи Томенка, його Фонду “Рідна країна” та секретарю Постійної комісії Київради з питань освіти та науки Олексію Давиденку.
Хоч би скільки шевченкіана поповнювалася новими фактами поетового життя, — все одно у книжці Михайла Чалого і науковці, і пересічні читачі шукатимуть відповіді на численні складні, можливо, й дражливі, питання поетової долі, оскільки, як слушно зазначив у вступі до книжки Микола Томенко, “слово сучасників, які жили поруч із генієм, дихали одним повітрям, горіли одними й тими ж ідеями, справді дорогоцінне”.
Так, книжка Михайла Чалого дає можливість опинитися в Шевченковій добі, вдихнути на повні груди повітря тих часів, а не музейний пил вицвілих експонатів. Перед нами розгортається людська доля саме в її часовому просторі, вона не вирізана з нього, мов паперова витинанка, не адаптована до новітньої людської психології (подекуди збоченої), — ВОНА ТАКА, ЯК Є — вдала спроба безпристрасної констатації насправді люблячого серця.
Вочевидь, автор цієї неординарної книжки був надто скромною людиною, оскільки оцінив її лише як “свод материалов для его биографии”, не зізнаючись, що за цим визначенням довгі роки праці, листування з численними адресатами, долі яких у той чи інший спосіб перетиналися з поетовою долею, наполегливе — просто-таки по крихтах — збирання фактів, видобутих із закапелків чужої пам’яті, а опісля — скрупульозна систематизація всього фактажу, розкладання його по невидимих шухлядках майбутньої праці. Підписуючись у такий спосіб під своєю працею, він навіть не здогадувався, що вона стане подією культурного життя і на довгі роки джерелом натхнення шевченкознавців.
Михайло Чалий, як він сам зізнавався, захоплювався Шевченком ще від першого його “Кобзаря” 1840 року, а потім довгий час марив можливістю знайомства з ним.
Хіба ж він, автор майбутнього дослідження життя і творчості Тараса Шевченка, а наразі викладач Немирівської гімназії, випускник Київського університету тих часів, коли в ньому лише починали збиратися такі творчі сили, як Куліш, Білозерський, Маркович — майбутні кирило-мефодіївці, — міг знати, який несподіваний подарунок невдовзі приготує йому доля. А почалося все зі знайомства, а потім і зворушливої дружби зі скромним викладачем малювання тієї самої Немирівської гімназії Іваном Сошенком, який згодом відіграє важливу роль у житті Тараса Шевченка. Ставши інспектором 2-ї Київської гімназії, Михайло Чалий забрав свого друга до Києва. І саме тут, на Сошенковій квартирі на Кадетській, 9 (тепер — Гоголівська, 9) 1859 року відбулося знайомство, яке визначило все його подальше життя. (Згодом невеличка кімната на другому поверсі на вулиці Гоголівській, де мала місце та історична зустріч, стала домашнім музеєм.)
Якщо раніше про перипетії Шевченкової долі Михайло Чалий дізнавався з розповідей друга, то тепер сам з радістю заприятелював з поетом. Потім почалося тривале листування, у якому обговорювали питання організації недільних шкіл, розповсюдження “Кобзаря” 1862 року, видання “Букваря южнорусского”. Шевченко у листах запрошував Чалого взяти участь у випуску журналу “Основа”. Сам Михайло Корнійович підписувався у листах як Сава — від Сави Чалого. Про все це він розповів у розділі своєї книжки “Подорож до Малоросії. Перебування в Києві. Листування про купівлю садиби. План дому”.
Михайло Корнійович старанно вів записи про всі події життя поета, однак ґрунтовно вивчати його життя і творчість почав лише після відставки зі служби. Якщо до того часу було відомо 20 Шевченкових листів, то в книжку “Життя і творчість Шевченка” увійшло 38 його листів і 70 — до нього. У виданні є розділи, присвячені особистому життю поета, його побуту, ставленню до церкви, релігії. Про окремі віхи Шевченкового життя ми знаємо лише з розповіді Михайла Чалого (навчання в Петербурзькій Академії Мистецтв, поїздка до Вільна, відвідання Києва 1859 року). Інші епізоди відтворено зі спогадів друзів поета, його знайомих, просто очевидців. Як-от період поетового заслання у книжці описано за спогадами О. Макшеєва.
Книжку Михайла Чалого високо оцінили ще за його життя. Так, професор
М. Петров зазначав, що вона “вирізняється такою ряснотою й повнотою біографічних відомостей про Шевченка, що далеко перевершила всі відомі біографії Шевченка, і найкращу з них, укладену покійним Масловим”. Віддав належне цій розвідці й Іван Франко, хоч і розумів обмежені можливості дослідника за тих соціально-політичних умов. Та й пізніше, за радянської влади, годі було чекати на справді глибоке, різнобічне видання, якого заслуговує геній українського народу.
І по виході книжки “Життя і творчість
Т. Г. Шевченка” Михайло Корнійович не полишав свою дослідницьку працю. Він опублікував чимало наукових розвідок, листування поета з Варварою Рєпніною, Миколою Щепкіним, спогади Наталі Ускової. Він мріяв про повне, ґрунтовне видання, бо відчував великий потенціал до того, однак і до 90 літ, щедро відпущених йому Богом, не встиг фізично систематизувати оту надзвичайну кількість цінних матеріалів про поета, який прожив лише 47 років.
Багатющий архів, зібраний дослідником, по його смерті тривалий час зберігався у його родичів, лише 1949 року все те було передано Державному будинку-музею та Відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
(ф. 92), де він знаходиться й донині.
Цілком очевидно, що видання Михайла Чалого “Жизнь и произведения Т. Шевченко”, яке побачило світ ще 1882 року, стало знаменною подією тодішнього культурного життя. До того ж на тлі царських інструкцій, спрямованих на нищення національної свідомості українців, Михайло Корнійович глибоко усвідомлював: поява Шевченка — не випадковість, позаяк “…в особі поета народ усвідомив нарешті своє безрадісне становище й відрядив його на арену освіченого світу, в середовище цивілізованих станів, щоб повідати їм свої задушевні думи, які обтяжували його протягом століть”.
І нині гірким докором-пересторогою звучать слова дослідника з Шевченкової доби про необачність і байдужість попередніх поколінь до визначних постатей. Особливо сьогодні, на тлі дедалі частіших нахабних випадів на кшталт а-ля Бузина. Тут не випадає легковажити. Слід раз і назавше усвідомити: Шевченко для українства — це його душа, і подібні інсинуації — не що інше, як випади проти української державності.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment