ДЕ ВИТАЄ ДУХ ЛЮБОВІ І МОЛИТВИ

Віра в Бога здатна відродити, загоїти, вдихнути спокій. Вона об’єднує людство у часи розбрату, війни і духовної спраги. В Україні безліч храмів, кожен із яких має свою історію. Проте оазис духовності на Рівненщині — Корецький Свято-Троїцький жіночий монастир — не можна ні з чим порівняти. Він залишив особливий слід у пам’яті. Тут благодатну ауру своєю любов’ю і молитвою оберігають невтомні сестри.

Уляна ВОЛІКОВСЬКА,
Корець, Рівненська обл.

“Головне, що ми маємо, — розпочинає розмову монахиня Надія, — це тихе і спокійне життя”…
Але не завжди тут панувала така ідилія і гармонія. Варто лишень торкнутися історії. Корецькому жіночому монастирю 390 років. Першу обитель на цьому місці заснував Преподобний Варлаам ще 1064 року. Відтоді храми руйнували монголо-татари, а православні їх відбудовували. Нинішню будівлю звів корецький князь Самуїл. Це четвертий монастир на цьому місці, який зберігся донині. Під час польського повстання 1831 року монастир горів. Через тридцять років після пожежі його почали відбудовувати і 1880 року освятили. Відтоді обитель більше не закривали, але спокійного життя в ній майже не було. Проблеми почалися тоді, коли храм намагалися закрити за радянської влади. Але не зробили цього через дітей-сиріт, які виховувалися у школі-притулку при монастирі. Коли ж Західна Україна увійшла до складу Польщі, відбувалися численні судові процеси з католиками: кому має належати монастир. Все-таки його залишили православним.
Невдовзі — війна. Німці приходили до обителі шукати партизанів і грабували цінне майно, яке можна було винести. Уже після війни рік за роком монастир почав відроджуватися…
На території монастиря похована Анна Олексіївна Андро, уроджена Оленіна. Анну неодноразово оспівав у віршах О. Пушкін, нареченою якого була. Проте заміж вона вийшла після смерті класика. Зі своїм чоловіком переїхала жити до Варшави, а після його смерті повернулася доживати віку до маєтку доньки графині Уварової, який розташований неподалік. Відвідувала монастир і щедро допомагала, була його благодійницею. Перед смертю просила поховати її саме тут. За благодійницю в обителі щодня моляться, як і за черниць, які все життя прожили тут. Так Анна увійшла в історію монастиря.
Височіє ще один храм, на честь Різдва Іоанна Предтечі. Його збудовано 1890 року. Як повідала монахиня Надія, тут богослужебну практику проходять студентки Регентсько-катехізаторського училища, які здобувають освіту регентів церковних хорів. (В училищі дівчата навчаються три роки. Одні на регентів — керувати і співати в хорі, а інші — на церковних швачок).
Заходжу до Троїцького храму, у якому молилися черниці… Головна його святиня — ікона Божої Матері “Спорушниця грішних” Корецька. Цей образ був родовою іконою князів Корецьких. Тут він уже 390 років. “Існує легенда, що ікону написав ще за часів Ісуса Христа апостол Лука. Вона є благодатною іконою. Найбільше святкування у монастирі відбувається після Трійці. Перший четвер після Трійці приурочений Іконі Божої Матері “Спорушниці грішних” Корецькій”, — наголосила черниця. Неодноразово ікона зцілювала. Якось до храму прийшов хлопець на милицях. Він настільки щиро молився Божій Матері, що згодом після повернення додому відчув, що вона йому допомогла.
Увагу привертає “Плащаниця”, власноруч вишита сестрами 1880 року до дня відродження монастиря. Старовинна технологія цієї золотої вишивки зберігається і донині.
Особливо вражає історія ікони “Собор Києво-Печерських святих”. Вона була дуже темною, на ній майже не було видно зображення. Коли вирішувалася доля ікони, вона дивним чином почала відновлюватися. Це сталося понад 30 років тому.
Територія монастиря просто купається у зелені. Неподалік колодязь. Сюди споконвіку йшли люди по святу цілющу воду.
Тут і старовинна комора, де зберігають зерно, яке сестри вирощують на полі. Зовсім поруч невеличкий сірий будиночок — це хлібня і просворня. Тут піч на півкімнати. Розтоплюють її дровами, які дбайливо складені на вулиці. До речі, технологія випічки монастирського хліба унікальна й давня. “Смак хліба — це смак давнини. Наш монастирський хліб — особливий”, — усміхається сестра Надія.
А ось і розкішний садок, що тягнеться до річки. Тут, до речі, і пасіка. І що особливо вражає — посеред пасіки стоїть мініатюрна церква-вулик. Це точна копія великого храму. У вулику живе 5 сімей бджіл. Так символічно зроблено — тут живуть і трудяться бджілки, а у храмі моляться черниці й звичайні люди.
Цікаво було дізнатися, що ж спонукає людей відмовитися від мирського життя? За словами сестри Надії, думка про те, що монахинями стають жінки, у яких щось не склалося у житті, хибна. Тут випадкових людей немає. Нині в обителі 90 черниць віком від 15 до 90 років. Приймають у монастир тільки з благословення батьків. І у період послушництва людина має остаточно визначитися з вибором. Проте часто рідні не можуть його збагнути…
До речі, у монастирі свого часу жили черниці, які жодного дня не були в миру. Це вихованки школи-притулку, які назавжди тут залишилися. “Це були незвичайні, божі люди, справжні янголи, які просто не розуміли всього суєтного і мирського. І ніколи його не бачили і не знали. З ними надзвичайно було цікаво спілкуватися, — ділилася думками сестра Надія. — І такими ж божими вони відійшли у вічність”.
Сестри живуть по двоє у келіях. Осердя їхнього життя — богослужіння і молитва. Щодня о шостій ранку — вранішня служба, після якої розпочинається послушенство. Тобто кожна з черниць виконує певну роботу. І до будь-якої праці сестри стають з любов’ю і молитвою. Про це свідчать гармонія і спокій, які панують тут…
А о п’ятій — вечірня служба. Проте в обителі є місце, де молитва лунає безперервно. Змінюючи одна одну, сестри і вдень, і вночі читають Псалтир — за весь світ.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment